Над містом висіла ще темна березнева ніч, коди з гуртожитку студенток університету вийшло 70 дівчат. Розгорнувши червоний прапор, вони пішли вулицями з бадьорою піснею.
В дверях дільничної виборчої комісії №27 на вул. Дверницького їх привітав голова комісії тов. Климкович:
— Здраствуйте, ранні пташки, дорогим гостям ми раді! Але я вас повинен розчарувати: ви не перші...
— Перший прийшов я! — сказав гордо 65-річний робітник кіно "Палас" тов. Василь Федорчак.
Стрілки годинника посуваються сьогодні якось особливо помало. Ось ще десять хвилин залишилося до шостої години, ще шість, що п'ять, врешті голова комісії, звертаючись до виборців, урочисто заявляє:
— Поздоровляю вас, товариші, з всенародним святом, з днем перших на оновленій землі виборів у соціалістичний парламент.
Одна по одній голосують дівчата з гуртожитку. Студентка ІІІ курсу Дорота Вайзель розказує:
— За панської Польщі я прослухала в Львівському університеті два курси філософського факультету. Це були роки страхітливих, диких знущань над гідністю людини. Коли я йшла на заняття, я ніколи не знала чи повернуся з них жива і здорова. На сам спогад про часи гніту і терору стає мені моторошно.
— Тепер я вільна, тепер я щаслива. Радісно живе наш студентський колектив у гуртожитку і радісно працює. Ми склали договір на соцзмагання з колективом студентів гуртожитку по вул. Коперника. Я певна, що в цьому змаганні наш гуртожиток буде переможцем, якщо всі наші дівчата вчитимуться так наполегливо, як учаться наші кращі агітаторки Іда Кац та Ніна Якубович. Сьогодні ми вперше в своєму житті голосуємо, вперше йдемо до справді демократичних, справді вільних виборів. Ця честь покладає на нас обов'язок високо піднести звання радянського студента. І ми це здійснимо.
Двірник будинку №1 по Стрийській вулиці тов. Іван Яковлевич Ленишин уже о 5 годині ранку збудив свою сім'ю і почав святково одягатися. Точно в пів до сьомої він з'явився в приміщенні комісії з сім'єю і всіма хатніми робітницями будинку. Разом 10 чоловік.
— Вся біднота з Стрийської №1 одностайно проголосувала! — каже посміхаючись тов. Ленишин і нараз його обличчя став серйозне і вдумливе. — Коли на наших спинах сиділа польська шляхта, я тричі збирався голосувати і мені тричі заперечували право на голосування. А сьогодні я одержав те право, гордий цим і радію, бо прийшов день, коли я і мої діти, і весь трудовий народ посилає до робітничо-селянського парламенту своїх кращих братів і сестер по класу.
Тут голос старого двірника заломився і по зораному зморшками обличчі поплили сльози.
— Не дивуйтесь, що я плачу — сказав. — Це перші в моєму житті сльози радості.
Від початку голосування минуло 40 хвилин і за той час комісією було нараховано 142 чоловіка, що вже встигли проголосувати.
Десята година 45 хвилин. На виборчій дільниці №27 Червоноармійського району проголосувало вже коло 700 чоловік. Між тим напливають нові лави виборців, щоб з бюлетенями в руках продемонструвати відданість визволеного Львова своїй прекрасній соціалістичній батьківщині і великій партії Леніна-Сталіна.
Я. Галан.
