Чи потрібна дикунам цивілізація?
Колись був популярний анекдот про ґренландських ескімосів, яким дуже хитра і підступна цивілізація надала теплі квартири, після чого вони були змушені працювати, аби заробити собі на холодильник. От звалилося нещастя на бідних ескімосів. Раніше, коли надворі було мінус тридцять за Цельсієм, у їхніх чумах було мінус шість і в жодних холодильниках потреби не було, тому й працювати не було потреби. А навіщо взагалі дикуну працювати?
У маніфесті дикуна, геніально втіленому Максимом Горьким в монолозі Сатіна з п'єси «На дні» той самий Сатін патетично волає:
«Я - арестант, убийца, шулер... ну, да! Когда я иду по улице, люди смотрят на меня как на жулика... и сторонятся и оглядываются... и часто говорят мне: "Мерзавец! Шарлатан! Работай!". Работать? Для чего? Чтобы быть сытым? (Хохочет). Я всегда презирал людей, которые слишком заботятся о том, чтобы быть сытыми... Не в этом дело! Человек – выше! Человек – выше сытости!..».
Вище від ситості в розумінні Сатіна – це пияцтво, бо цей його монолог власне починається зі слів: «Когда я пьян... мне все нравится. Н-да…».
А ми з якогось дива вигадали собі, що на них подіють якісь світові економічні санкції. Ніколи і нізащо, бо «человек – выше сытости!» і «человек – это звучит гордо!». Що це за Человек, то вже інше питання, і якщо ми поцікавимось, що означає слово «человек» в усіх можливих російських словниках XIX – початку XX століття, то довідаємося, що це в кріпосницькій Росії – «дворовий слуга, служитель, лакей, пізніше офіціант, слуга», а «людская» – це «приміщення для слуг при панському домі». «Эй, человек!» – звичне звертання підпилого «баріна» до трактирного слуги. «Мои люди» – означало «мої раби». Ось що таке людина й люди в євразійському контексті.
Новітня ідеологія євразійства завзято паплюжить матеріалізм загниваючої Євроатлантики і висуває ідею чистої й небесної російської духовності на противагу гнилому душкові «іудо-протестантської матриці», для якої головною ідеєю є проклятий долар і нажива, нажива, нажива за будь-яку ціну. Ідея ніби красива, приваблива, та згадаймо про те, що майже всі тоталітарні режими були засновані на ідеї духовного фанатизму, і ці режими панували або панують у країнах, де рівень життя народу жебрацький: Північна Корея, Куба, Камбоджа, СРСР. Така «духовність» знищувала мільйони невинних людей, адже навіщо зайві матеріальні тіла, якщо головне – це духовність?
Отож, прийдешня розшарпана і знекровлена світовими санкціями Росія буде гордо тримати голову своєї дикунської антиматеріалістичної духовності, і цю духовність не купиш за жодні піндосько-гейропівські «коржики». Навіщо бути ситими, адже «хлопнул полстакана – и на пляж». Так образливо Путін висловився про наших донецьких шахтарів, показуючи на весь світ непристойний для будь-якої мінімально культурної людини жест, яким у підворітті алкоголіки закликають один одного випити «на троих», а саме: злегка вдаряючи себе вказівним і середнім пальцем руки у шию. Сатін – цей пророк і адепт російської духовної небесної ідеї, за його ж власними словами, «арестант, убийца и шулер». Відвертий злочинець у євразійській ментальній системі координат зовсім не злочинець, а найбільш благодатний носій тамтешньої духовності. Працювати? Навіщо, якщо можна вбити, пограбувати, обманути й потім розмірковувати про те, що «человек» – це звучить гордо. Адже Росії протягом століть не було часу працювати, бо весь час ішов на загарбання земель інших народів… Недарма в СРСР була кримінальна відповідальність за тунеядство – явище, не відоме решті світу. Десятки тисяч дармоїдів (лише на 1964 рік 37 тисяч) надавали перевагу тюремній камері перед заводським верстатом. Але з-під палиці чи під дулом автомата продуктивності праці не досягнеш, тому СРСР і розвалився. Працювати так і не навчилися, а вбивати та красти – навіть дуже добре…
Найяскравіший представник русского міра в Україні, Янукович, двічі сидів, а ченці на Афоні від нього були в захваті. Що й казати – «духовный человек». Прем'єр Криму Аксьонов – відвертий бандит «Гоблін», а спікер Константинов – аферист найвищого ґатунку. Решта представників нашої колишньої проросійської еліти, які ще зовсім недавно не були «освячені» кривавими злочинами, швидко це надолужили. Тепер за масові вбивства невинних людей нари натужно плачуть за Азаровим, Арбузовим, Пшонкою, Віталієм Захарченком, Якименком, Лукаш і багатьма іншими. Який ти представник русского міра, якщо не злочинець і не вбивця? Про тих, хто зараз править на Донбасі, мова взагалі зайва. Отож головний рід занять представника євразійської ментальності – це злочини, грабежі і вбивства. А працювати? Нехай лохи працюють…
Нєдєланіе
Одна з головних повчальних праць найбільшого російського мислителя Льва Толстого має назву «Неделание». Щось робити, вкалувати, гарувати – це цнота піндосів, а може, за православними канонами, і гріх, бо Бог наклав на людину прокляття, і вона за свої гріхи мусить у поті чола здобувати хліб. Робота – це прокляття, а нічого не робити – чеснота.
І ось тут стає зрозумілим головний меседж Путіна Україні: куди вам у Європу? Ви ж такі самі, як і ми – злочинці, алкоголіки, шахраї, ледацюги, нероби, абсолютно нікчемні люди, які ніколи і нічого путнього не вигадали для розвитку цивілізації. У Європі треба працювати, а у вас руки звідки виросли? У Європі й головою треба думати. А вона у вас є? Що ви у Європі зможете? Вам там дадуть теплі квартири і, як ескімосів, змусять вкалувати на холодильник. Вкалувати до втрати пульсу. Краще залишайтеся з нами, у нас в Євразії комфортно – вкалувати не треба, «хлопнул полстакана», відкрутив газовий краник, злегка погладив нігтем ядерну кнопку – і життя рожеве.
Росія всіма силами хоче втримати Україну у своїй орбіті, бо без прабатьківського джерела давньої Русі не мислить себе під реальною загрозою ісламізації та китаїзації. За це вона заплатить будь-яку ціну.
У тому, що Росія не вважає себе стороною конфлікту на Донбасі, є достатньо логіки. Ви що, смішні? Шість тисяч вбитих. Це що, почерк Росії? Тут Росією ще й не пахло, бо пана видно по халявах. Екс-прем'єр Чеченії Ахмед Закаєв називає цифру 300 тисяч вбитих у чеченській війні з мільйона двохсот тисяч усього населення. Ось це Росія, ось це її розмах і масштаби. Там вбито чверть народу, а ви кажете шість тисяч? Смішно. Ось коли Росія в Україні вб'є 10 мільйонів із сорока, як у Чеченії, тоді справді стане стороною конфлікту. А що, є сумніви, що вона перед цим зупиниться? Не зморгнувши оком вб'є і 20 мільйонів українців. А решту двадцять зробить рабами. Фантастика? Та вони вже це робили, вбили стільки ж голодоморами і репресіями. Що, забули? А зараз що, слабо? При істеричній пропаґанді про бєндєрафцеф і фашистаф?
Так що в Європу ні ногою…
Але як не дивно, лише європейськість України, її швидка інтеґрація в європейський економічний, військовий, культурний і духовний простір, як би це не було неймовірно важко, може бути єдиною протидією російській аґресії, бо Росія сто разів подумає, чи варто мати серйозну справу з ЄС і НАТО не на рівні забавки у санкції, а на рівні реального економічного та військового протистояння. А з недолугими неєвропейськими хохлами розібратися не буде жодних проблем. І головне питання, питання життя і смерті для України – наскільки ми зможемо стати європейцями і вкалувати на холодильник? Як зробити таке, чого ніколи не було в нашій історії, щоби те добре, що є для німця, було б добрим і для нас? У найкоротший термін!
Приперта до стінки Україна
Приятель Тараса Шевченка, письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, людина неймовірного рівня знань, духовності та інтелекту, за поглядами ну просто не тодішній, а сучасний європеєць, який у 1850–1860-х рр. жив роками серед українських селян, не міг прийти до тями від того факту, що німецькі колоністи на тій самій українській землі, на противагу нашим селянам, можуть жити багато, заможно, отримувати високі врожаї, тобто бути справжніми європейцями й у степах Таврії. На цю тему він дискутує з селянином Катеринославської губернії.
«Розмова схилилася до колоністів, і я почав налягати на те – чому б і іншим порядним людям не жити, як живуть німці?
— Ми ніколи не зможемо цього досягнути, – відповів селянин, – по-перше, їм дано дуже багато землі, по-друге, вони змалку привчаються до роботи та порядку, а по-третє, в них зовсім інше начальство… у них свої порядки, а шульц, це ніби наш старшина, порядкує чесно і по совісті…
— Так, любий друже, але є й німці безземельні, а подивися, як вони стараються, і в хаті, і біля хати в них чистота і охайність, та й кожен одягнутий і взутий добре.
— Я ж вам кажу, що вони всі письменні, у всіх є годинники, і все роблять по годинах. Та й порядки у них мудруваті, чорт їх забирай! Ми ніколи не зуміємо зрівнятися з німцями. Та ось хоча би їхня оранка: виїде орати – адже кіньми – на яке хочеш тверде поле. Дивишся, бісова німота ледь не тюпки бігає за плугом, і не встигнеш оком зморгнути, як він і наорав десятину, а там запряг коней, зложив плуга на фургон і їде собі додому, хоч і за десять верст…
— Подивися, наприклад, як у колоністів розрослися садочки біля кожного дому.
— Правда, на це мило дивитися, але нам це не рука.
— Чого ж не рука? Варто захотіти.
— У нас не ті порядки; посадиш деревце, а як підеш у поле до роботи, то його або вириють свині, або висмикнуть діти.
— Це все нісенітниця.
— Ні, не нісенітниця. Німець звик до порядку…
— Чого ж і вам не звикнути?
— Нас так вже навчили змалку.
— Так ви вчіть так хоч своїх дітей.
— Та що про це балакати!..»
Ми тут бачимо, як простий селянин доволі арґументовано доводить «гігантові думки» і знавцеві селянського життя, що українець жодним чином не може стати німцем, тобто європейцем.
Європа або смерть
У часи СРСР у благодатних чорноземних степах України збирали зернових 16 центнерів з гектара, зараз понад 20, тимчасом як у вогкій дощовій Голландії – 100. Як так? Питання риторичне…
Приблизну відповідь на це дає Микола Гоголь. Він розповідає, що у Пітері швець-німець, якщо зробить чоботи, то навічно, а зробить наш, то за місяць розваляться. Тоді клієнт приносить їх назад, кидає нашому шевцеві в обличчя, а той іде в кабак, п'є «гірку» і кляне німця на чому світ стоїть. А все тому, резюмує Гоголь, бо нашого і німця відрізняє багатовікова культура праці. Чи можна опанувати нам цю багатовікову культуру праці за декілька років чи десятиліть, аби стати хоча б наполовину чи на третину «німцями»? А опанувати європейську мораль, де навіть найменша думка про те, що можна давати і брати хабарі, шахрувати і не платити податків викликає огиду? Як зробити неможливе можливим? Як стати діяльними, чесними і подолати корупцію?
Якщо розміркувати тверезо, то для всього потрібна мотивація. І український народ, який все ж має в собі сяку-таку зернину європейськості, що полягає у давній приватновласницькій, особистісній «куркульській» начинці, мусить усе ж навернутися до європейських цінностей, бо інакше – загибель.
Безповоротно минув час сірості і буферності України, що скніла такою собі невиразною територіальною прокладкою між світами євроатлантичним і євразійським – ні Європа, ні Азіопа. Наша геополітична розпливчастість завдяки аґресії Росії перетворилася на різку поляризацію, на різкі грані двох ворожих цивілізацій, двох ворожих світів. І тут уже питання стоїть руба – лише або-або. Цілком свідомий «смертельної небезпеки, що нависла над Україною» (цитата з Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року), припертий до стіни український народ мусить і має можливості у короткий термін опанувати те, чого не робив століттями. Маємо добру для цього нагоду, спричинену недоброю війною. Час серйозно почати вкалувати на холодильник, причому при захмарних тарифах на електроенергію. І перефразовуючи вислів головного російського ідеолога Олександра Дугіна «або Росія буде великою, або не буде ніякої», можна сказати: або Україна буде європейською, або не буде ніякої.
25.03.2015