Без малого 60 років тому річку Млинівку, яка протікала через тодішній Станіслав (а нині Івано-Франківськ), з’єднали каскадом озер із велетенським котлованом. Будова тривала понад рік, і штучну водойму тогочасна радянська преса гучно охрестила «Станіславським морем». Розташування велетенського водного плеса поруч із центральним міським парком передбачало перетворення такого комплексу на велику відпочинкову зону. Але…
За задумом радянських проектантів, міське озеро площею 36 гектарів мало стати улюбленим місцем відпочинку і, як писала тоді газета «Прикарпатська правда», «чудовим подарунком для трудящих Станіслава».
Тут мали бути обладнані піщані пляжі, місця для риболовлі і занять водними видами спорту, човнові станції та причали. Також планували облаштувати рукотворний острів і спорудити плавучий ресторан. Доріжки для прогулянок довкола озера мали обсадити кущами та деревами.
«Щоб вирити це озеро, треба буде виконати великий обсяг робіт: вийняти і укласти в дамбу 98 тисяч кубометрів грунту… В цьому році роботи першої черги на будівництві басейну будуть закінчені, влітку трудящі вже зможуть купатися в озері… Упорядковуватимуться шляхи, що ведуть до озера. Тут безперебійно курсуватимуть автобуси і таксі з відпочиваючими з центра і окраїн міста», – писала у березні 1954 року єдина у той час обласна газета «Прикарпатська правда».
На будівництві Станіславської водойми працювала передова тогочасна техніка: скрепери, бульдозери, грейдери та катки. За радянським звичаєм, збудувати об’єкт намагались у рекордні строки, використовуючи для цього дармову робочу силу – працівників підприємств і відомств та, зрозуміло, студентів і учнів.
7 квітня 1954 року газета прозвітувала, що працювати на будівництві водойми вийшло «850 чоловік – представники 15 колективів: робітники трикотажної і кондитерської фабрик, ваго-механічного та ремонтного заводів, студенти педагогічного інституту та технікуму фізкультури, слухачі сільськогосподарської школи, працівники облплану».
Правда, користі від таких добровільно-примусових помічників було небагато. Через кілька днів газетярі змушені були констатувати, що «не всі колективи, які з’являються на будівництво, серйозно ставляться до роботи. Погано організованим, недисциплінованим був вчора колектив шкірзаводу, робітники якого мало працювали і недоброякісно виконували доручену роботу». Згодом газета опублікувала лист-пропозицію від трудящих, в якому вони вимагали «кращого порядку в організації робіт на будівництві».
«Півгодини треба було витратити на те, щоб знайти керівника цих робіт, який би вказав нам, що саме і де робити, – нарікали автори листа. – На площадці зібралося багато людей з різних підприємств, але чомусь всі в одному місці. Скупченість була така, що взагалі було важко працювати. На будівництві не проводиться ніякого обліку роботи, яку зробила та чи інша організація. Деякі колективи формально відбувають тут час, не виконуючи наміченої роботи».
Відкрити шлюзи й наповнити Станіславське море водою влітку 1954 року, як планувалося на початку його будівництва, так і не вдалося. У серпні газета відрапортувала про те, що роботи близькі до завершення, похваливши скрепериста Юрія Шемчука, який працював, виконуючи майже потрійну норму. А взимку 1955 року до міського парку, розташованого навпроти водойми, з Одеси привезли 11 човнів. Місцеві теслі за одеськими зразками зробили ще декілька плавзасобів для майбутньої човнової станції.
До речі, човнова станція на озері працює дотепер. І це чи не єдине, що залишилося незмінним на Станіславському морі за 60 років його існування.
Офіційне відкриття міського озера відбулося щойно 26 червня 1955 року – з урочистим перерізанням червоної стрічки першим секретарем міськкому компартії та загальноміськими народними гуляннями.
«Плавці зібралися біля нового басейну. Багато бажаючих скупатись на пляжі для дорослих. Але чи не найбільше радісного сміху чути на дитячому пляжі! Поки що не видно на березі рибалок – мабуть чекають, поки в молодому озері підросте риба. А любителів покататися на човнах багато, та на водній станції є поки що вісімнадцять човнів…» – повідомляла у той час газета.
…Сьогодні на колишнє Станіславське море насувається забудова, загрожуючи перетворити його на затхлий внутрішній басейн посеред багатоповерхівок. Нещодавно спеціальна комісія міськвиконкому погодила проект однієї з будівельних компаній щодо перетворення території довкола озера на житловий мікрорайон. Для порятунку рекреаційної зони мешканці Івано-Франківська об’єднались у громадську ініціативу «Вільне озеро» і тепер вимагають від влади скасувати рішення про забудову.
Невідомо, чим закінчиться протистояння мерії з громадськістю, адже терени довкола міського озера забудовники облюбували здавна. Над водним плесом з одного боку вже нависають багатоповерхівки, власники дачних ділянок на протилежному березі також звели розкішні хороми з виходом на дамбу. А між обмілілою Млинівкою, перетвореною на стічний рів, та міським озером, на місці давно пересохлого каскаду озер виріс цілий житловий масив і триває нове будівництво.
Кажуть, вода у Млинівці пропала після того, як у приміському Чернієві збудували водозабір і насосну станцію для водопостачання Івано-Франківська. Саме відтоді згадані ставки-відстійники почали пересихати і згодом перетворилися на порослі очеретом болота. Тепер від складної гідросистеми залишилися тільки поржавілі шлюзи та єдине вціліле озерце поруч із головним міським озером.
Попри занедбаний стан відпочинкової зони (лише на Острові Закоханих часом відбуваються якісь акції з благоустрою) у погожі дні тут буває досить людно. Біля озера, на обладнаному віднедавна майданчику тепер збираються «екстремали» на роверах, роликах і скейтах. Нотку копченості до свіжого повітря погожими вечорами вносить дим від пікніків у очеретяних закапелках. Аматори здорового способу життя грають на березі у волейбол, зависають на турніках або намотують 4-кілометрові кола навколо озера по асфальтованих доріжках, добряче порепаних і вигнутих корінням дерев, які садили тут 60 років тому.
Ставок-відстійник
Окрема категорія відвідувачів міського озера – люди, які ходять сюди по джерельну воду. Йдуть безперервно, нескінченною вервечкою з великими пластиковими пляшками, каністрами та бідончиками, свято вірячи, що в тутешньому джерелі вода найчистіша в місті і, може, навіть трохи цілюща. Над бюветом, з якого мали би ту воду набирати, збудовано капличку зі статуєю Діви Марії, але шланг, який стирчить із бетону чомусь сухий, тож воду беруть із тієї кринички, що трохи нижче і ближче до озера.
До речі, згадане джерело – це чи не єдиний, окрім опадів, наповнювач озера протічною водою. Без нього Станіславське море почне міліти, як пересохлі ставки, і зрештою перетвориться на болото.
23.03.2015