9 серпня 1965 року проголошено незалежність Сінгапуру — держава, що вражає світ рідкісним поєднанням мініатюрних розмірів з величними економічними досягненнями. На тлі сьогоднішнього процвітання зародження сінгапурської державності виглядає чи не курйозом. Місто-острів не домагалось незалежності: в 1965 р його виключили зі складу Малазійської Федерації, куди воно добровільно увійшло за два роки до цього. В автономне плавання його буквально виштовхнули. Чи жалкують нинішні сінгапурці про це? Навряд чи. «Все-таки позбуватися імперії набагато складніше, ніж її будувати» — причиною, що змусила британського прем'єр-міністра Гарольда Макміллана лишити 1963 року цей запис у своєму щоденнику, стала неприємна ситуація в азійських колоніях. Друга світова війна підірвала платоспроможність Вестмінстера, поставивши його перед необхідністю віддати в добрі руки відразу декілька дрібних і нездатних до окремішнього виживання володінь. У цьому списку опинився і Сінгапур, стратегічно значущий, але економічно не надто перспективний острів в Малаккській протоці.
Англійці одночасно йшли з кількох колоній, розташованих поблизу: крім Сінгапуру, ширше самоврядування заповідалось також і для Сараваку, Північного Борнео і Брунея, що перебували по той бік протоки, на острові Калімантан. Стрімко націоналізуючись і захопившись антиімперіалістичної риторикою, Індонезія під керівництвом харизматичного Ахмеда Сукарно ласо очікувала, коли їй випаде шанс поживитися незалежними, але безнадійно слабкими сусідами. Особливо накидала оком вона на Саравак і Північне Борнео. Прагнучи ґарантувати колишніючим підданим більш-менш безпечне життя, англійці зупинилися на пакетному рішенні: вони домовилися з владою Куала-Лумпура, що ті візьмуть визволені землі під федеративну опіку. Сінгапур, на відміну від калімантанскої трійці, еліту Малайї не надто приваблював. Вбачаючи в малайському націоналізмі важливий ресурс додаткової леґітимації, вона дуже побоювалася, що переважно китайське населення Сінгапуру негативно змінить етнічний баланс, що ґарантував малайцям привілейоване становище в економіці та політиці.
Лондону довелося виявити наполегливість: вирішальним став аргумент, що без зовнішнього нагляду Сінгапур, багато мешканців якого відкрито симпатизували «червоному Китаю», перетвориться на «другу Кубу» просто посеред Азії. В рамках самоврядування, отриманого ще в 1959 році, прем'єр Лі Куан Ю у вересні 1963 року провів референдум, після якого острів увійшов до складу Малазійської Федерації. Але далі зачалися неприємності. Китайських політиків бентежило, що в їхній новій країні не визнавалася етнічна рівноправність: стаття 153 конституції надавала особливі права і привілеї етнічним малайцям. Партія народної дії, очолювана Лі Куан Ю, намагалася боротися за ревізію норм, що регулюють міжнаціональні відносини, але марно. Проте спровокована Сінгапуром консолідація немалайских сил налякала істеблішмент федерації — країною прокотилася хвиля китайських погромів, загинули люди. Небажання втрачати «належне за правом» змусило керівництво країни піти ще далі: у серпні 1965 року федеральна влада здійснили низку правових дій, наслідком яких стало вигнання порушників спокою зі складу федерації. Прагнення до етнічного домінування взяло гору над бажанням зберегти територіальну цілісність. Маленький Сінгапур, сам того не прагнучи, в одну хвилю залишився сам на сам з великим світом.
Хто в результаті програв і хто виграв? Як не дивно, виграли обидві сторони. Бонуси Сінгапуру загальновідомі. Розірвавши, хай мимоволі, союз з «батьківщиною-мачухою», сінгапурська влада зайнялася творенням економічного дива, що прославило Лі Куан Ю. А влада Малайзії, позбувшись сінгапурців, усунули найгострішу загрозу своїй політичній монополії, яку відтоді тримають вже майже півстоліття. Різко знизивши градус міжетнічного протистояння і перевівши політичний конфлікт в більш безпечні форми, малайзійські керівники теж зосередилися на економічних перетвореннях. Плоди реформ навряд чи дозволяють сучасним малайцям шкодувати за розпрощання з Сінгапуром.
У практиці світового федералізму сінгапурський казус — незвичайний. Історія знає випадки добровільного саморозпуску федеративних держав, але виключення одного зі суб'єктів за принципом «пішов геть» треба визнати унікальним. Однак сінгапурський урок не просто повчальний. Він цікавий будь-яким багатоетнічним, полі-лінгвістичним чи багатоконфесійним країнам. По-перше, він нагадує, що, якщо центральна влада вкрай незадоволена поведінкою реґіонів, їх можна не лише репресувати, а й виставити за двері. По-друге, вибір між національною консолідацією та територіальною цілісністю не настільки однозначний, як часом прийнято вважати. Коли територіальна цілісність явно шкодить розвитку державного організму, нею можна поступитися. Усвідомлено й добровільно розлучаючись із Сінгапуром, Малайзія 50 років тому намітила контури політики пост-сучасності. По-третє, «розподіл рахунків» дозволяє відійти від хибної моделі реґіональної політики, коли відносини центру й реґіонів перетворюються на гру з нульовою сумою. Попрощалися — і виграли, причому обидва партнера.
Зрозуміло, в кожному подібному випадку виникають додаткові обставини. Є проблема зовнішнього контексту, в якому відбувається добровільно-примусове розлучення. Мова йде про наявність неприємних сусідів, яким ціле не на їх зуби, але цілком під силу ковтнути окремі частини країни, що розпадається. У сінгапурському випадку таких хижаків не було, і державі-острову відокремлення майже нічим не загрожувало. Але якби й загроза була — зі сторони Індонезії, Філіппін або ще когось, — то для лідерів молодої і незміцнілої Малайзії, може, було б навіть вигідно згодувати вигнаний Сінгапур агресивним сусідам, сподіваючись, що вони ним вдавляться, а саму Малайзію лишать у спокої. Кого і чого здатна навчити ця історія? Швидше за все, нікого й нічому. Як філософськи висловився Ґюстав Флобер на початку сумної для його батьківщини франко-пруської війни, «що би не сталося, ми все одно лишимося ідіотами». Золоті слова.
Автор — редактор журналу «Неприкосновенный запас: дебаты о политике и культуре», автор кількох книг про федералізм
Андрей Захаров
Как Малазийская федерация выгнала Сингапур
(газетний варіант " Плывите сами")
Ведомости, 16.03.2015
Зреферував О.Д.
17.03.2015