Вітґенштайн, #TheDress і ґуґлівські пошуки більшої правди

Роберт Шрімслі

Ранжування, оперте на «мудрості натовпу», може означати, що сайти, які вправляються у поширенні чуток, опускаються нижче вартих більшої довіри джерел

Оскільки світ загорівся спричиненою порталом BuzzFeed дискусією щодо того, чи є сукня чорно-синьою чи біло-золотистою, Бі-Бі-Сі опублікувала коротку статтю, в якій сформулювала запитання, яке, безперечно, поставив собі кожен: «Що сказав би Вітґенштайн про сукню?»

Людвіґ Вітґенштайн помер у 1951 р., тож ми не можемо знати, чи філософ мови, істини і контексту був би прихильником BuzzFeed. (Думаю, це залежить від того, говоримо ми про раннього чи пізнього Людвіґа. Ранній Вітґенштайн, як це добре відомо, був трохи ентузіастом LOLs, а пізніше – WTFs і OMGs).

Тепер сукня приєднається до пантеону таких інтернет-мемів, як «Фонтан з коли і Mentos» та «Чарлі кусає мій палець». Однак ця тривіальна дискусія щодо сприйняття істини відображає в мініатюрі загальніше питання для мережі: як відокремити факт від розголосу, коли опінія заглушає інформацію, а цінність визначається популярністю.

Приблизно у той самий час, коли сукня ставала синьою – чи білою? – журнал New Scientist опублікував доповідь про те, як мережевий велетень може взятися за цю проблему. То був би розвиток подій, в якому Вітґенштайн міг би бути дуже зацікавлений. Журнал повідомив у ґуґлівській науковій статті про те, як компанія могла би перебудувати своє пошукове ранжування, щоб популяризувати сайти, яким можна було б довіряти, що вони кажуть правду. (Google видає багато таких статей за рік, тож це суттєво відрізняється від офіційної політики). В ній викладено формулу для пошуку і популяризації сайтів, які мають репутацію надійних.

Тут постає цікаве питання. Наскільки ми маємо бути стурбованими думкою про те, що приватна компанія зі своїми власними комерційними інтересами і велетенською концентрацією влади може бути арбітром істини? Наразі немає причин бачити темні мотиви в ґуґлівських пошуках кращої мережі: це є поважний і гарний бізнес. Але можна поставити собі питання, наприклад, як Google Truth може визначити незаперечні істини щодо мережевої нейтральності.

Іншою вражаючою річчю в цій ідеї є неявна зміна позиції щодо мережі у ґуґлівській статті. Пропонується відійти від мудрості натовпу і повернутися до визнаних авторитетів. Як журналіст у визнанні авторитетів я бачу позитивні сторони – але до цього ще далеко, зважаючи на те, як Google працює зараз.

Задля справедливості треба зазначити, що наукова стаття, в якій на першій сторінці йдеться про «змінний алгоритм для доходження висновків та оцінки параметрів в запропонованій імовірнісній моделі», скоро зачепить краї відповідних вам інтелектуальних меж. Грубо кажучи, у ній пропонується використовувати наявність фактів, які можуть бути встановлені, і брак очевидно фальшивої інформації, щоб здійснити оцінювання правдивості для індивідуальних вебсайтів. Теперішній ґуґлівський пошуковий рейтинґ отримує сиґнали про якість від кількості людей, які поєднані посиланнями із сайтом. Цей підхід до ранжування, опираючись на «мудрість натовпу», означає те, що популярні сайти, які вправляються у поширені чуток і теоріях конспірації, можуть отримати таке саме визнання у пошуковому ранжуванні, як і варті більшої довіри джерела.

Автори статті пропонують використовувати вірність доведеним фактам замість довіри. Це найлегше з простими фактами, як-от дата чи місце народження. Наприклад, йдеться далі у статті, твердження про те, що Барак Обама народився в Кенії, опустить сайт у рейтинґу. Це могло би бути добре для політики, але факти не завжди є нейтральними. Google міг би наразитися на ризик бути поданим як один з «основних засобів масової інформації».

Є ще й інша проблема з фактами. У 1976 р. так звану «Бірмінгемську шістку» було офіційно визнано винною в організації вибухів бомб, які убили 21 людину. Через п'ятнадцять років вироки було анульовано, і кожного з «шістки» офіційно визнано невинним. Це трапилося в доінтернетному світі, але кампанії зі спростування незаперечних істин потребують часу і не завжди починаються обдумано. Оцінка достовірності може зробити важчим роздування таких кампаній.

Тож залишається відкритим питання, що таке незаперечна істина. Один відомий епізод з життя Вітґенштайна стосується до суперечки з Карлом Поппером у Кебріджському клубі соціальних наук. Роздратований Вітґенштайн, розмахуючи кочергою під час суперечки, зажадав від Поппера, щоб той дав визначення «морального принципу». Кажуть, що Поппер відповів: «Не погрожуйте запрошеним лекторам кочергою». Це описує в автобіографії Поппер, але категорично заперечують інші при тому присутні.