225 років тому, 16 лютого 1790 року, у Відні народився знаменитий львівський скульптор Антон Шімзер (Schimser, 1790–1838). Разом з тирольцем Гартманом Вітвером (1774–1825) він створив у Львові перших десятиліть ХІХ століття чимало монументально-декоративних творів у стилях класицизму й ампіру, які донині прикрашають місто й один з найгарніших некрополів Європи – Личаківський цвинтар.
Народився Антон Шімзер-молодший у родині віденського скульптора Антона Шімзера-старшого. Антон-юніор студіював у Віденській академії мистецтв під керівництвом Йозефа Клебера, потім – у Паризькій академії мистецтв. Мешкав деякий час у Римі та Пресбурґу (тепер Братислава).
З 1812 року Антон Шімзер жив і працював у Львові, де вже діяла скульптурна майстерня братів Гартмана та Йоганна Міхаеля Вітверів. Деякий час Шімзер працював разом із Г.Вітвером, а потім успадкував його майстерню на вул. Глинянській (тепер вул. Личаківська, 20). До того у Львові вже існувала багата традиція скульптури XVII–XVIII ст. у стилях ренесансу, маньєризму, бароко, рококо. Вітвери та Шімзери внесли до львівського мистецького середовища європейські новації ХІХ ст. – віденський класицизм, паризький ампір, досвід модерних на той час скульпторів Антонія Канови та Бертеля Торвальдсена.
Не дуже багато збереглося відомостей про життя Антона Шімзера. Тому краще ознайомитися з його творіннями, які збереглися на львівських кам’яницях (найчастіше А.Шімзер співпрацював з архітектором Фрідріхом Бауманом) і на полях Личаківського цвинтаря.
Своєрідною виставкою робіт Г.Вітвера й А.Шімзера стала теперішня чотириповерхова кам’яниця №1-3 на розі проспекту Свободи та вул. Коперника, яку будували в кілька етапів. У 1809–1811 рр. спорудили її ліве крило (№1), а в 1821–1822 рр. добудували праве (№3). Спочатку кам’яниця, що належала торгово-фінансовій фірмі “Йоганн Гауснер та Вінцент Віолянд”, мала три поверхи.
Виходець із Моравії Йоганн Гауснер (1752–1822) з часом очолив найповажнішу кредитну інституцію в Галичині, яка існувала з ХVІІІ ст. у Бродах, а потім у Львові. Його кам’яниця на початку ХІХ ст., до побудови Скарбківського театру, була найбільшою приватною будівлею в місті.
Над двома вхідними брамами (одна з них зараз замурована) розташовано балкони, підтримані колонами доричного ордеру, а між ними – консолі у вигляді фігур атлантів. Фасад будівлі оздоблений пілястрами корінфського ордеру, класицистичним орнаментом та барельєфами на тему античної міфології. Зокрема, під №1 це вертикальні рельєфи над балконом “Амур і Психея” Гартмана Вітвера. Вище були встановлені барельєфи на теми торгівлі та мистецтва. З боку вул. Коперника Г.Вітвер створив ще барельєфи міфічних персонажів: Геракла, Діани, Нептуна, Аполлона, Меркурія. Ліпнинний декор виконували молодший брат Вітвера, Йоганн, та скульптор Йоганн Міхаель Гаар. Будинок №3 прикрашають вертикальні барельєфи “Еней рятує батька”, “Парис викрадає Єлену”. Правіше встановлені горизонтальні рельєфи, зокрема: “Зевс викрадає Ганнімеда”, “Повернення Одіссея”, “Тезей з Кентавром”, “Марс і Венера” роботи Антона Шімзера та його брата Йоганна (1793–1856).
Роботи А.Шімзера частково збереглися на фасаді кам’яниці на Ринку, 8, якою на початку ХІХ ст. будинком володів граф Юзеф Каліновський, відомий у місті дивак та авантюрист. На його замовлення архітектор Фридерик Бауман перебудував кам’яницю в стилі класицизму. Після смерті Каліновського будинок придбав торговець вином Йоганн Тренкель (Френкель). Для нього скульптор Антон Шімзер виготовив під довгим балконом три барельєфи, на яких зображено вітрильник в порту, якір та інші символи торгівлі.
Між вікнами другого та третього поверхів вміщено барельєфи Нептуна з тризубцем, що їде морем на човні, який тягнуть... коні (у центрі), та фавнів (з боків). Раніше вважалося, що виготовив їх Габріель Красуцький. Але на думку дослідника львівської скульптури Юрія Бірюльова, спочатку (ще у 1820-х роках) ці барельєфи виготовив Антон Шімзер. Натомість Г.Красуцький переробив ці ампірні барельєфи під час реконструкції будинку 1881 року.
Скульптури сирен-русалок авторства Антона Шімзера з 1820-х років прикрашали будівлю «Пливальні» (військової школи плавання) на Пелчинському ставі (тепер на цьому місці басейн з фонтанами перед входом до парку культури на вул. Вітовського). Коли став спустили і «Пливальню» розібрали, у 1921 році скульптури перенесли до Історичного музею (Ринок, 4), де їх зараз можна побачити.
У 1822–1826 роках під час перебудови кам’яниці на вул. Трибунальській (тепер її адреса – вул. Шевська, 10), яка тоді належала Матіасові Багерові, до неї добудували 4-й поверх. Тоді ж чотиривіконний фасад оздобили рельєфами на сюжети античної міфології, які виконали скульптори Гартман Вітвер і Антон Шімзер. Як припускає мистецтвознавець Юрій Бірюльов у своїй книзі про львівську скульптуру (Biriulow J. Rzeźba lwowska. – Warszawa, 2007), Гартман Вітвер зі своїм братом Йоганном Міхаелем створив раніше рельєфи над партером та між другим і третім поверхом – фігури лежачих німф, Марса та Афіни, а також фризи зі сфінксами та рогами достатку і, можливо, гірлянди під балконом. Натомість 4 рельєфи між вікнами 3-го та 4-го поверху (Фортуна, Діана, Бахус та Нептун) виготовив Антон Шімзер. Автором фризу з орнаментальними розетами над 4-м поверхом був архітектор Фридерик Бауман.
У сусідній кам’яниці (вул. Шевська, 12) орнаментальні декоративні фризи, створені близько 1820 року Гартманом Вітвером (можливо, й разом з А.Шімзером та Ф.Бауманом). На тривіконному фасаді перший поверх завершує ліпний фриз з зображеннями птахів у вільному польоті, квітів і листя. Над 3-м поверхом вміщено вузький фриз з геометричним і рослинним орнаментом.
Антон Шімзер вважається автором барельєфів на фасаді кам’яниці на розі вул. Вірменської, 8 і Краківської, 11. Виконані вони на замовлення торговця колоніальними товарами Юзефа Штампфеля близько 1826-1828 років. На них зображені Меркурій, вітрильник та інші морські сюжети.
Останньою на вулиці Краківській є кам’яниця № 34. Будинок прикрашають барельєфи, які створено у 1830–1840-х в майстерні Антона та Йоганна Шімзерів. Над вікнами 2-го поверху в напівкруглих сандриках розміщено рельєфи із зображеннями пар левів та путті. Над вікнами 3-го поверху розташовані три рельєфні вставки з фігурами путті, що тримають гірлянди, та 6 інших, де зображено по дві пари сфінксів, амфори та ліри.
Напевне, всі львів’яни знають "Будинок пір року" на вул. Вірменській, 23. Ця 4-поверхова кам’яниця з фасадом завширшки у 5 вікон, оздоблена у стилі історизму пілястрами іонічного ордеру, довгим балконом з металевою балюстрадою. А ще фасад будинку від вулиці Вірменської прикрашають 4 рельєфи, що символізують пори року роботи скульптора Габріеля Красуцького (1882), та фриз зі знаками зодіаку над 3-м поверхом, виготовлений у 1820-х в майстерні А.Шімзера. Натомість автором центрального барельєфу з земною кулею, виконаного у 1810-х роках, вважається Г.Вітвер.
В середині ХІХ століття на місці сучасного будинку Львівської обласної ради на вул. Винниченка, 18 був палац Хлонєвських. Його збудували у 1818–1820 роках для графа Франца Ксаверія Хлонєвського за проектом архітектора Фрідріха Баумана. Це була класицистична двоповерхова будівля з доричною колонадою перед входом та барельєфами авторства Антона Шімзера. Ці 8 рельєфів під вікнами 2-го поверху ілюстрували сюжети Гомерової “Іліади”.
Біля Жовківської рогатки, на місці палацу Целєцьких, який постав у першій половині ХІХ ст. за проектом Фрідріха Баумана, розбудували фабрику горілок і лікерів Бачевського, з в’їзною брамою, оздобленою скульптурами левів (вул. Хмельницького, 114/116), до якої 1881 року провели лінію кінного трамваю від Головного двірця. За радянських часів на місці фабрики горілок відкрили завод алмазного інструменту. Збереглася в'їздна брама з левами палацу Целєцьких, виконана А.Шімзером спільно з Ф. Бауманом у 1817 році.
На місці, де збудували будинок Галицького сейму (тепер головний корпус Львівського національного університету ім. І.Франка), ще у 1795 році постало касино Йоганна Гехта – підприємця, який займався організацією дозвілля львів’ян у своєму закладі та в сусідньому Єзуїтському городі (тепер парк ім. І.Франка). Зал на початку ХІХ ст. вважався найпрестижнішим в місті. Тут зустрічали цісаря Франца І, проводили бали, забави та поважні зібрання. З нагоди приїзду архикнязя Франца Карла у липні 1823 року в цьому залі встановили скульптуру, що уособлювала Галичину. Її автором вважався А.Шімзер.
На вул. Зеленій за будинком з червоної нетинькованої цегли, у якому розмістилося устаткування міських водогонів (насосна станція), стоїть під №102 над ставком «Зелене око» палацик «Під сфінксами». Він збудований 1829 року для Яна Пєньчиковського в стилі класицизму за проектом Йосифа Землера. Останнім часом палацик був ґрунтовно перебудований, але збереглися над колонами скульптури двох сфінксів, виготовлені в скульптурній майстерні А. та Й. Шімзерів.
Скульптор Юліан Марковський у своїй книжечці про пам’ятки Личаківського цвинтаря (Markowski J. Cmentarz Łyczakowski w opisie pomnikowych rysow z cmentarzy lwowskich Władysława Ciesielskiego. – Lwów, 1890) нарахував 15 робіт А.Шімзера. Інші дослідники вважають, що цвинтар оздоблюють 18 пам’ятників роботи цього скульптора.
На полі 2 за кількома кипарисами височіє витончена постать янгола з факелом. Це пам’ятник на могилі Марії Катерини Шодуар (Chaudoir), яка померла 1821 року у 82-річному віці – на триметровому постаменті ангел, величний і спокійний, звичним рухом гасить факел життя. На творчість Антона Шімзера мав незаперечний вплив чільний представник європейського класицизму, вже згаданий нами італієць Антоніо Канова, з яким молодий митець зустрічався під час перебування в Парижі та Римі. У його композиціях відчувається зацікавлення (як і в Канови) античним образом смерті як натуральної, всеохоплюючої невідворотності, лагідної і повної достойного спокою. Тому Ангели Смерті у Шімзера з лагідним усміхом гасять смолоскип життя, ніяких страхітливих аксесуарів (мечів, кіс, черепів) вони не мають. Шімзера цікавили багатофігурні композиції, що вільно стоять, застиглі на півкроку.
На цьому ж полі, в тіні каплиці Адамських, є могила Петронелі Кульчицької (померла 1820 року), пам’ятник якій приписують Гартману Вітверу (хоча в деяких деталях фахівці впізнають руку Антона Шімзера). Це постать скорботної жінки, яка оперлася на постамент з урною, покритою флером.
У глибині поля 2 привертає увагу янгол, що оперся на урни на могилі “Леося”. Крилатий Гіпнос сидить біля двох урн, ніби відпочиваючи, щоби полетіти далі. Авторство надгробка, що належав родині Остерманів, приписують Антону Шімзеру. 1896 року під ним поховали однорічного Леося Маріанека (відтоді пам’ятник відомий як “надгробок Леося”), і на ньому з’явилася мармурова таблиця-епітафія: “Нікому за життя він Прикрості не справив – До батьків всміхнувся, Дотепом забавив. Скаржився він часом, Мов мале ягнятко. Відійшов – з ним наше Щастя без остатку”. Цоколь пам’ятника оздоблений трьома великими плоскорізьбами гербів, в яких повторюється мотив орла.
Поруч – закрита деревом та гробівцем Добровольського ледь помітна плакальниця на могилі Софії Зіґель з роду Шартель (померла 1821 року, маючи 24 роки) – молода жінка, яка стоїть із закладеними перед собою внизу руками, з обличчям повним меланхолії, з прикритими повіками, радше нагадує садово-паркову скульптуру. Цей поширений сюжет, притаманний і творчості Антона Шімзера, хоча не виключено, що автором цієї скульптури міг бути Гартман Вітвер.
На полі 2 бачимо цілий скульптурний ансамбль над родинним похованням Гофманів і Фоґелів авторства братів Шімзерів. Пам’ятник, на стелі якого зображені сплетені тілами генії у тріумфальному танці, встановлений, ймовірно, на могилі Христофора Фоґля або 61-річного Ґеорґа (Жоржа) Гофмана, першого власника готелю “Жорж”, що називався тоді “De Russie”. Виконаний пам’ятник між 1826 та 1831 роками. Надгробок з ліричним ангелом, який у ніші едикули прикрашає урну вінком із квітів, створено близько 1823 року. Кам’яна постать жалібниця, що з вінком у руках і в жалобному вельоні сидить під колоною, увінчаною урною, – встановлена, ймовірно, у 1825–1826 роках на могилі Аполлонії Гофман, дружини власника готелю, померлої, згідно з записами у цвинтарних книгах, 2 травня 1825 року. Символіка цих пам’ятників завжди викликатиме захоплення і приваблюватиме загадковістю.
Поширений сюжет у творчості Антона Шімзера – постаті жінок у жалобі, оперті на колони або постаменти. Одна з них є на могилі Катерини Ґразель (†1817) на полі 2. Цей тип жінок-«плачок» характерний для класицистичних надгробків періоду 1820–1830 років. У них відчувається вплив А.Канови на творчість Шімзера.
При алеї між полями 7 і 6 стоїть арка з двома левами на могилі цісарського губернатора Галичини та Володимирії, барона Франца фон Гауера (1757–1822). У своїй архітектонічній подачі пам’ятник нагадує вхідну браму до єгипетського храму: великий вінок з лаврового листя на фронтоні брами, що символізує силу, віру, гідність і правоту, обрамлює таблицю з латинським написом, розміщений над входом. Сам вхід стережуть два великі леви: один дрімає, а другий пильнує, щоби ніхто не потривожив спокій померлого. Зразком для цього пам’ятника вважають надгробок Папи Климентія ХІІІ (автор А.Канова) у соборі Св. Петра в Римі.
Автором пам’ятника є Антон Шімзер (він також автор епітафійного пам’ятника Францу фон Гауеру в Домініканському костелі у Львові). Вплив Антоніо Канови позначився на створенні і цього пам’ятника.
На полі 7 – фігура «плачки»-жалібниці на невідомій могилі. Польський дослідник Станіслав Ніцєя приписує авторство скульптури Шімзерам. Ліворуч, серед папороті, на невідомій могилі стоїть скульптура жалібниці з клепсидрою авторства Антона Шімзера або Гартмана Вітвера.
При алеї між полями 8 і 7 бачимо саркофаг на могилі Петера Стефані (†1826). Пам’ятник виконаний в майстерні А.Шімзера – на постаменті, що нагадує труну-човен, стоїть урна, накрита флером, а з боку сидить жалібниця.
На полі 8 виділяються пам’ятники з вапняку, виконані на замовлення вже знайомої нам купецько-банкірської родини вихідців із Моравії Гауснерів (це будинок їхнього банку на теперішньому проспекті Свободи, 1-3, як ми пам’ятаємо, оздоблював Антон Шімзер).
Найстаріший пам’ятник (зрізана піраміда – циппус) стоїть на могилі померлого у 26 років Йоганна Гауснера-сина (†14.12.1811). У своїй артистичній подачі має елементи, подібні до відомого надгробка родини Стюартів у базиліці Св. Петра в Римі, виконаного Антоніо Кановою. Під епітафійною таблицею між трьома колонами з іонічними капітелями є плоскорізьби жінки, що молиться, та жалібниці з урною, накритою флером. На вершку циппуса бачимо скульптурне зображення крилатої кулі – символ купецької мобільності, на якому часом зображують Меркурія.
Через 11 років після смерті сина помирає Йоганн Гауснер-старший (1752–1822). Шімзер виконав на його могилі пам’ятник, використовуючи біблійні оповіді. На масивному постаменті – 4 наріжні постаті херувимів з розпростертими крилами оточили велику скриню, ніби оберігаючи її від недоброзичливих поглядів. Ампірний верх увінчує ваза з плоскорізьбами лебедів. Античні автори зазначали, що лебідь любив музику і, вмираючи, співав чудову пісню, тому він, певно, асоціювався з Аполлоном. Інше джерело каже про те, що лебідь є символом білого кольору та божественного сяйва істини.
На полі 9 (ближче до алеї) бачимо нагробок авторства Антона Шімзера на могилі Антонія Едмунда Кріґсгабера (†1828). Постать жалібниці застигла у позі терпіння та благання.
Далі при алеї між полями 16 і 9, в тіні високого кипариса, збереглася ще одна робота А.Шімзера – на могилі банкіра Теодора Косса (†1823). До засмученої жінки, яка схилилася в невтішному горі на постамент, простягає рученята мала дитина.
На полі 10 біля каплиці стоїть пам’ятник на могилі Браєрів, Тренклів, Вайґлів – сім’ї власників транспортного підприємства та Браєрівки (тепер околиці вулиці Б.Лепкого). Ймовірно, скульптурна композиція замовлена ще за життя власників, бо, згідно з цвинтарною книгою середини ХІХ ст., поховання здійснені після 1836 – року смерті автора пам’ятника А.Шімзера. Для нас є цікавою символіка пам’ятника: бог сну, крилатий Гіпнос, в діадемі з маківок, тримає за руку засмучену жінку. За ними йде похилений хлопець (геній життя) і тримає в руках лакрімаріум, повний сліз – персоніфіковані смерть, смуток і біль.
Йозеф Браєр (Breuer, 1808–1877) прибув із Сілезії 1826 року й став у Львові заможною людиною: банкіром, землевласником, засновником транспортного підприємства. У 1853 році був обраний президентом Львівської торгово-промислової палати й представляв її в 1860-х роках у Галицькому сеймі й австрійському Райхсраті (парламенті). Цісар Франц Йосиф І відзначив заслуги Й.Браєра Орденом Залізної Корони та надав йому в 1873 році шляхетський титул лицаря фон Бертеміліана (Ritter von Bertemilian) за іменами його дітей – Берти, Еміля та Яна. На родовому гербі переважають цісарські жовті й чорні барви, а також зображений Лев з міського гербу.
Дружина Йозефа – Йоганна Браєр (1821–1905), з дому Тренкель була фундаторкою дитячих сиротинців, а також опікувалася політичними в’язнями після поразки польського повстання 1863 року. А син Еміль (1838–1913) розпарцелював і забудовував на своїх родинних землях майбутню вулицю Браєрівську.
Разом із Браєрами похований знаний у Львові хірург, професор університету Григорій Зембіцький (1852–1915).
Ще перед каплицею трифігурна композиція на могилі Юліани Нефатер з дому Шабінгер (напис на надгробку: “Juliana geborne Schabinger”): богиня ночі заступає дорогу молодій жінці, що спускається по сходах, і знімає з її голови зірчасту корону життя. Заскочена зненацька жінка хоче притримати корону рукою, що символізує передчасну смерть. Збоку стоїть крилатий хлопчик – геній смерті. На голові він має діадему з пломеніючим вогником вічності, а у руках тримає пальмову гілку – символ нагороди. Філософія надгробку: нагороду треба заслужити вірою, працею, покірністю – смерть є чимось натуральним у людському житті.
На східній частині поля 10 – могила 28-річної Амелії Ґолебської з Шиців. На ній – скульптура чоловіка у давньогрецькому строї, який тримає за руку дівчинку. З іншого боку постаменту з урною – друга дитина, яка втирає сльози. Авторство нагробка приписують Г.Вітверу та А.Шімзеру.
Поруч, під деревом бачимо відновлений 2010 року гробівець Гартманів. Його прикрашає чудова скульптура жінки, що спирається на урну. Ю.Марковський припускав, що її автором міг бути Антон Шімзер.
При початку алеї між полями 14 і 19 привертає увагу великий кам’яний ампірний саркофаг на могилі Йоанни з Рушковських Боґґофвунд, виконаний Антоном Шімзером. На пам’ятнику можна прочитати тільки частину дати буквами MDCCC... Пам’ятник, у вигляді саркофагу з виступаючим гзимсом, прикрашають на наріжниках голови левів. На фронтоні два ангели тримають вінок із троянд і братчиків. На протилежній стороні саркофагу напис “Anton Schimser FE”. На бічних стінах розмішені композиції “Charitas” – молода жінка пригортає до себе двох дітей та “Pietas” – алегорія побожності, постать жінки, яка склала руки в молитві.
З другого боку алеї, на полі 19, прихилившись у відчаї до колони, закам’янів на постаменті скорботний чоловік в античному одязі. Біля його ніг – великий щит з барельєфним зображенням родових гербів. На постаменті пам’ятника автор зобразив траурну церемонію оплакування небіжчиці великою родиною, зібраною біля труни. Епітафійна таблиця на пам’ятнику втрачена. Ю.Бірюльов вважає, що це робота Антона Шімзера 1820-х років на могилі Розалії Мєленєвської з Ґросс-Рипінських (1781–1819).
На надгробку поруч збереглася таблиця, що тут похована Францішка з Моравських Стшелецька (primo voto – Соколовська, 1820–1893). Ю.Бірюльов згадує про нагробок без таблиці на полі 19, на якому стояла постать чоловіка в античних шатах, який спирався на п’єдестал з урною. Юліан Марковський писав про такий пам’ятник на могилі Марії Стшелецької, який він приписував до творчості Антона Шімзера. Від того часу скульптура чоловіка втратила голову. Втрачена стара таблиця, але під нею ще можна розпізнати родинні герби "Топор" та "Новіна".
Трохи віддаля, на полі 15, стоїть повернутий боком до алеї нагробок з барельєфом плакальниці на могилі Емануїла Ільського (1809–1833). Встановлений пам’ятник із найстарішим (1833) на цвинтарі зі збережених з кириличним написом (галицькою руською мовою). Його автором вважаються Антон чи Йоганн Шімзер. Барельєф на стелі, увінчаній двома акротеріями, – композиційно вдало вписана постать жінки, яка сидить, схиливши голову на колону з урною, прикрашеною вінком, і сумує за втратою коханого юнака.
На краю поля 15 привертає увагу надгробок Станіслава Зарванського (1765–1834). На високому постаменті Гіпнос гасить смолоскип і плаче над урною. Виконали пам’ятник Антон Шімзер і його фірма.
Біля алеї між полями 15 і 13 стоїть мала скульптура бога сну Гіпноса на могилі 26-літньої Марії Дєбель-Круа (†1834), виконана Антоном Шімзером.
На полі 22 – одна з останніх робіт Антона Шімзера (1790–1836) на могилі Йозефи Моравець (†1836). На ній зображений на повний зріст вдівець спирається на постамент, а до нього тулиться мала дитина. Скульптура має добре вимодельовані деталі, від неї віє спокоєм і лагідним настроєм.
На алеї між полями 67 та 68 привертає увагу перенесений з ліквідованого Городоцького цвинтаря нагробок хірурга, професора медицини Львівського університету Йоганна (Яна) Махана (1764–1824). Авторами надгробка зі скульптурою «плачки», яка в жалобі обіймає урну, прикрашену вінком і вільно задрапіровану, вважаються Гартман Вітвер і Антон Шімзер. Народився Я.Махан 16 травня 1762 року в місті Вамберк (Чехія). Закінчив медичний факультет Віденського університету (1787). Працював помічником хірурга у Львові (1787–1790), професором акушерства (1790–1807, 1815–1824), спеціальної патології та хірургії (1793–1815) Медико-хірургічного інституту Львівського університету. Помер 16 грудня 1824 року.
А ще один пам’ятник родини Маханів опинився на Янівському цвинтарі на розі поля 31 біля могили Св. архиєпископа Більчевського. Він створений скульптором Антоном Шімзером у 1816–1820 роках на могилі Юзефи Махан (†1815) – доньки вже згаданого професора медицини Йоганна (Яна) Махана. Цей нагробок у стилі ампір з фігурою плакальниці стояв спочатку на Городоцькому цвинтарі і був перенесений після його закриття на Янівське кладовище на поч. ХХ століття.
Антон Шімзер помер 5 серпня 1838 року. Похований на 11 полі Личаківського цвинтаря. На його могилі височіє обеліск, верхня частина якого має по кутах лев’ячі лапи, сперті на постамент, внизу якого розміщений барельєф Музи. Вона в скорботі опустила знаряддя скульптора – молоток, а поруч лежить незавершене погруддя. На надгробку напис: “Akademischer Kunst-und-Historien Bildhauer, geboren 16. Februar 1790, gestorben 5. August 1838” («Академічний мистецький та історичний скульптор, народився 16 лютого 1790 року, помер 5 серпня 1838 року»). Барельєф виконав вдячний учень і наступник майстра Павло Ойтелє.
Справу та майстерню Антона успадкував його молодший брат Йоганн Шімзер (1793–1856). До Львова він прибув 1826 року, одружився з Юліаною Міхальською (1795–1861), сполонізувався і своє ім’я писав як Ян. Фірму батька успадкував Леопольд Шімзер (1833–1888). Після його смерті нею керувала його вдова Вікторія (1838–1908). З нею співпрацював онук (по лінії доньки) Яна Шімзера – відомий скульптор, вже згаданий Юліан Шеліга Марковський (1846–1903).
16.02.2015