«Мирний план», що був проголошений п’ять місяців тому у Мінську, незмінно залишається об’єктом для громадської критики. Далебі, легко осуджувати те, що навіть не було втілене. Зримий ефект від «мінських домовленостей» незначний: на нині єдиними здобутками є звільнення частини полонених та недовготривале затишшя, пов’язане із відведенням важких озброєнь від лінії фронту наприкінці минулого року.
Український блокпост неподалік від «лінії розмежування» біля Дебальцевого
Одна з найбільших оман, що їх українці припускаються в оцінці «мирного плану», – це переконання, ніби з часу мінських переговорів істотно зменшилася площа територій, контрольованих державою. Справді, російські військові сили вилізли за межі накреслених антитерористичною операцією територій. Після цього Російська Федерація та контрольовані нею сепаратисти взялися вимагати на переговорах проведення нової «лінії зіткнення». Однак українська громадськість перебільшує – це є звичним для нинішнього військового часу, і не тільки в стосунку географії – масштаб окупованих із вересня територій.
До і після
Емоційне сприйняття зміщеної лінії фронту посилює недолуга вереснева ілюстрація з сайту медіа-центру РНБО. Цей той випадок, коли проблему можна чітко назвати на ім’я, – адже саме цією графікою часто ілюструють невдачу «мирного плану». Ілюструють не тільки у соцмережах, а й у поважних мас-медіа. Якщо порівняємо мапу бойових дій з офіційного сайту РНБО, скажімо, за 10 вересня 2014 року та 6 лютого 2015 року, – відмінність буде вражаючою. Насправді ж на той час Збройні сили України вже не контролювати перешийок уздовж російського кордону, що тягнувся приблизно від Іловайська і до Новоазовська. Непорозуміння з мапою вочевидь трапилося через те, що медіа-центр РНБО із якихось причин намагався прикрасити ситуацію на фронті. Допіру 11 вересня Рада національної безпеки та оборони опублікувала адекватну карту на своєму сайті.
Втрата територій на двох мапах виглядає фатально
Легко пересвідчитися у сказаному, якщо відновити для себе перебіг подій наприкінці серпня. Перед Днем Незалежності українські війська завершували операцію із «розщеплення» зони АТО на кілька секторів. Планувалося оточити окремо Горлівку, Донецьк, Луганськ, Стаханів із Алчевськом тощо. Наявних у зоні АТО сил сепаратистам вистачало лише для утримання власних рубежів. Росія запланувала удар у спину. У 20 числах серпня російські війська активізували обстріли артилерією українських позицій. Удару зазнали зокрема ділянки біля Амвросіївки та Новоазовська – як виявиться, росіяни проводили «зачистку» територій у місцях майбутнього прориву.
23 серпня розпочалася атака на прикордонний пункт у Новоазовську. На брифінгу 25 серпня речник РНБО Андрій Лисенко заявив: українські сили відійшли за межі міста, а російським військам вдалося прорватися також на північ до Маркиного та Щербака. Найбільш трагічні події відбувалися північніше. Російська війська здійснили випад у районі Амвросіївки, вибивши українські підрозділи із Савур-Могили та дійшовши до самого Іловайська. 25 серпня інформацію про прорив підтвердив командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко. Його бійці разом із іншими підрозділами українських сил потрапили в оточення. Держава втратила контроль у прикордонному секторі й ворожа техніка їздила вздовж рубежу безперешкодно. 27 серпня прес-центр АТО повідомив: із райцентру Старобешеве у бік селища Тельманове рухається колона зі 100 одиниць військової техніки. Таким чином, «новоазовський виступ» було захоплено Росією ще вкінці серпня – в чому легко пересвідчитися із відкритих джерел.
Українські сили відступили і в Луганській області. Сепаратистам за підтримки російських військ вдалося розблокувати Луганськ: 1 вересня українські війська покинули Лутугине та луганський аеропорт. Ворогові вдалося витіснити підрозділи АТО до Сіверського Дінця. Лінія фронту пролягла зокрема під Слов’яносербськом, хоча невдовзі підрозділи «ЛНР» окупували і територію райцентру.
Розташування сил станом на початок вересня можна відстежити і завдяки авторам «Вікіпедії», котрі оперативно оновлювали мапу боїв для статті «Війна на Сході України». Вона істотно відрізняється від мапи, що її ще 10 вересня публікував медіа-центр РНБО.
Дві різні мапи за те саме число
Таким чином, станом на 5 вересня, коли було підписано «мінський протокол», кордони проросійських організацій «ДНР» та «ЛНР» уже сформувалися приблизно у тих межах, що є сьогодні.
Між «до» і «після»
Які території справді відійшли під контроль російських бойовиків за час перемир’я?
Найбільша площа «впала» у Волноваському районі – довкола Докучаєвська (на мапі нижче її умовно позначено сектором «І»). Саме з Докучаєвська нещодавно було обстріляно «Градами» пасажирський мікроавтобус. Знову ж таки, дані про цю ділянку є суперечливими: з одного боку, терористи ще у вересні звітували про перехоплення контролю над Докучаєвськом та Новотроїцьким. Підтвердження ж із українського боку пролунало допіру в жовтні (принаймні, інакших згадок знайти не вдалося), коли заступник Добровольчого українського корпусу Валентин Манько говорив про умови відходу з донецького аеропорту. «Скажу прямо: ми не відступимо з аеропорту доти, поки сепаратисти не віддадуть нам Оленівку, Докучаєвськ, Старобешеве, Амвросіївку і так далі, аж до Новоазовська», – заявляв Манько.
Докучаївськ та Новотроїцьке мали залишатися на українському боці, згідно з додатком до «мінського меморандуму» від 19 вересня. Новий пакет розмежувальних документів, що його запропонував Петру Порошенку Володимир Путін, передбачає перехід цих територій усе-таки до банд Захарченка-Плотницького.
Значний фрагмент сепаратисти захопили на Луганщині на побережжі Сіверського Дінця – ідеться про ділянку вздовж дороги «Бахмутки» (сектор «ІІІ»). 32-й український блокпост у районі Смілого впав іще наприкінці жовтня. У січні бойовики знову пожвавилися на цьому керунку, витіснивши українські підрозділи з 31-го блокпоста.
Ще одна локація постійних боїв – дебальцівська дуга (сектор «ІІ»). Нещодавно російські сили захопили містечко Вуглегірськ, котре лежить на захід від Дебальцевого, й витіснили українські підрозділи з кількох сіл на півдні. Вони також підійшли упритул до Троїцького на півночі, а ще вище напосідають на Попасну. Попри це, і Дебальцеве, і життєдайна дорога, котра з’єднує місто з Артемівськом, залишаються під контролем Збройних сил України.
За офіційними даними, сепаратисти захопили за час перемир’я 550 квадратних кілометрів. Звучить зловісно. Та насправді це 1% від загальної площі Донецької та Луганської областей.
Нескінченні кремлівські забаганки
«Лінія розмежування» – один із найбільш дискусійних епізодів у переговорах України з Росією та російськими бойовиками. Це така суперечність, котру легко унаочнити, і котра звикло викликає резонанс у мас-медіа. Поза тим, залишається очевидним, що основна перепона для втілення «мінського плану» – це не перекроювання територій, а небажання російської сторони дотримуватися інших пунктів плану, насамперед, щодо відведення військ на територію РФ і забезпечення контролю України над державним кордоном.
Зосередженість Росії на достоту формальних епізодах покликана виправдати її небажання виконувати «мирний план». Зокрема, Володимир Путін полюбляє розповідати про загадкових чоловіків, які не хочуть поступатися кількома селами зі страху перед Нацгвардією. «Дійсно, частина населених пунктів, припустимо, котрі мають покинути озброєні формування ополчення, ними не покидаються, – це з інтерв’ю Путіна телеканалу ARD за 17 листопада. – Знаєте, чому? Я вам прямо розповім, тут і секрету нема, адже ті люди, котрі воюють із армією України, кажуть: «Це наші села, ми звідти родом. Там живуть наші сім’ї, наші близькі люди. Якщо ми відійдемо, зайдуть націоналістичні батальйони, всіх уб’ють. Ми звідси не відійдемо, хоч убийте нас самі». Це, знаєте, складне питання», – аргументує Путін.
У листі, датованому 15 січня (цей епістолярій передував недавньому наступу російських сил), президент Росії запропонував відвести важке озброєння від лінії розмежування, вважаючи, що вона має збігатися з лінією «фактічєского сопрікосновєнія». Саме цю пропозицію Кремль назвав не багато не мало новим «мирним планом». Президент України відкинув викрутаси Путіна й наполіг, аби сторони виконували власні зобов’язання у рамках досягнутих раніше «мінських домовленостей». Нині можна стверджувати напевне, що Кремль просто намагався створити хорошу міну при погано прихованій агресивній грі. Хвалений російською пропагандою «лист дружби» виявився фікцією: Москва прагнула перекласти відповідальність за зрив перемир’я на українські сили.
Розходження ліній: меморандум від 19 вересня і пропозиції Путіна 15 січня (графіка "Дзеркала тижня")
Контрольовані Росією бойовики теж вимагають закріпити у «мінських» документах лінію фактичного зіткнення. «Якщо ми візьмемо за основу лінію від 19 вересня, то ми відведемо свої озброєння на значну відстань. Київ же навпаки, навіть відвівши ці озброєння, зможе прострілювати наші населені пункти. Тому сьогоднішня лінія розмежування краща, вона найбільш об'єктивна», – аргументував представник організації «ЛНР» Владислав Дейнего у день переговорів у Мінську 31 січня. Цей раунд консультацій завершився безуспішно. Бойовики-самозванці зокрема заявили, що не вважають Леоніда Кучму офіційним уповноваженим на представлення України у переговорах.
Поза тим, очевидно, що Україна досить охоче погодилася б на дотримання фактичної лінії зіткнення, якби Росія справді взялася за виконання «мінського плану». Не раз і не два керівництво держави йшло на поступки сепаратистам – пішло би на це і ще раз. Проблема не в тім, що є якісь «мужики», котрі кажуть: «Ми звідси не відійдемо, хоч убийте нас самі» – а в тім, що Росія не зацікавлена повертати Україні контроль над кордоном і виводити власну техніку. Москва вхопилася за «лінію розмежування», адже це дозволяє їй викручуватися за столом переговорів. Однак, як каже міністр закордонних справ України Павло Клімкін, «мінські домовленості» – це не меню, де можна вибрати один пункт, а відкинути решту.
Проблема «мінського плану» – не в тому, що він поганий, і не в тому, що він буцімто дозволив захопити частину контрольованих державою територій. А в тому, що Росія не хоче його виконувати. І очевидно, що якщо в провалі «мирного плану» й винна якась «лінія розмежування», то це лінія, котра розмежовує здоровий глузд від імперської манії.
07.02.2015