Пам'ятник Митрополиту

Трудно було би … перечислити все те, що митрополит Шептицький зробив, чого доконав для української образотворчости… На першому місці, мов нерукотворний монумент, видний для всіх часів і всіх грядущих поколінь, це – Національний Музей. Поминаючи матеріальну цінність його колекції, слід підкреслити моральну, виховну і співтворчу увагу в рівній мірі для пізнання нашої культури, як основу для творення нових культурних цінностей. …

                                                                                       Голубець М.  1930-і рр.

Ми беззаперечно згоджуємося із думкою одного з найавторитетніших критиків мистецтва першої половини ХХ ст. – Миколи Голубця. Доля подарувала йому можливість жити у час, коли митрополичий престол протягом майже півстоліття посідав граф Роман-Марія-Олександр Шептицький – глава Греко-Католицької Церкви, а поза тим – аристократ, високоерудована особистість, лідер української (і не тільки) спільноти. «Блакитна» кров, європейська освіта, велика віра у Бога та любов до народу, велінням Господа віддані у руки митрополита Андрея, спонукали до тих благородних справ, які він достойно виконував протягом десятиліть. Сьогодні, коли Львів активно дискутує щодо того, як саме має бути вшанований близький ювілей митрополита Андрея, варто згадати про ґалерею прижиттєвих образів Шептицького, яку залишили нам у спадок видатні українські митці, що творили під його опікою та благословенням у першій половині ХХ століття.

Іван Труш. Портрет Митрополита, 1914 (втрачений)

Загальновідомо, що окреме місце в житті та діяльності Митрополита займала образотворча культура: «… Митрополит зберіг із молодечих літ любов до мистецтва. Сам учився колись малювати (мати гр. Софія була талановитою маляркою), а пізніше скуповував образи і картини своїх і чужих, давніх і нових мистців і зібрав дорогоцінну колекцію. Але її подарував згодом на власність народові створивши в 1913 році фундацію „Українських Національний Музей”, що зберіг перед знищенням зуба часу безліч пам'яток нашого церковного мистецтва, та й допоміг чужинцям, які цікавились українським мистецтвом, пізнати його красу. Собі ж залишив Митрополит опіку над українськими мистцями. Якщо нині можемо повеличатися світлими надбаннями в ділянці українського мистецтва, то в великій мірі маємо завдячувати це Митрополитові за його щиру опіку над багатьома мистцями. І Михайло Бойчук, творець української нововізантійської школи, і Модест Сосенко, і Петро Холодний, що зміг у Львові заблиснути своїм талантом, Олекса Новаківський, із своєю студією, могли розвиватись лишень завдяки щедрій підтримці Митрополита. Молодші мистці, згадати б хоча В.Дядинюка чи С.Гординського та інших, могли студіювати мистецтво в захід. Європі; так само й інші вибранці Муз завдячували чи то свою освіту, чи її поглиблення щедрій підтримці такого мецената, яким був Митрополит», – ці слова прозвучали на сесії Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у 1961 році в Торонто.

Із життям та діяльністю митрополита Андрея були тісно пов'язані долі багатьох людей, але особливо виокремлюємо тих молодих та обдарованих, яким пощастило «вчасно» зустрітись із Владикою й отримати його допомогу. «Артист від не артиста ріжниться як небо від земли – ніякий на сьвіті  диплом не вирівнає пропасти, яка їх від себе ділить, та ніякий диплом не викопає такої пропасти. І нині, як перед віками, поміж недипломованими ремісниками можуть знайти ся артисти», – таким було переконання Митрополита, який вважав, що, крім освіти, будь-який митець має мати Божу іскру – той дар, який дається із небес і який вирішує майбутню професійну діяльність людини. Шептицький мав талант розпізнавати людей на рівні інтуїції і чітко передбачити схильність молодої людини до мистецтва. Це мало яскравий вияв у його вмінні  практично у хвилини знайомства, з першого погляду, віднайти, побачити в молодій людині  майбутнього професіонала.

Петро Холодний. Портрет Митрополита, 1920-і рр. (втрачений)

Перелік талановитих молодих людей, які завдяки Митрополиту стали відомими митцями, вражає: Михайло Бойчук, Олекса Новаківський, Михайло Паращук, Модест Сосенко, Юліан Буцманюк, Микола Федюк, Михайло Гаврилко, Іван Северин, Микола Бутович, Михайло Мороз, Дам'ян Горняткевич, Святослав Гординський, Павло Ковжун, Яків Струхманчук, Петро Андрусів, Анатоль Яблонський та багато інших. «Не хочемо чужої культури, хочемо жити своєю», – це гасло, проголошене Шептицьким, згуртувало представників образотворчої культури й надихнуло на активну працю щодо розбудови національної художньої культури у малярстві, графіці, скульптурі, а також у сфері художньої критики, педагогіки та критики мистецтва. Відповідно до потужної програми «модернізації» та «оновлення» церковної образотворчості митці виконували замовлення у стінопису, іконопису, вітражному мистецтві; створювали комплексні проекти церковних інтер'єрів. Молоді та ініціативні, художники-степендіати Шептицького, отримуючи європейську мистецьку освіту, старалися якнайкраще «відпрацювати» кошти, які були витрачені на їх навчання. З вдячності вони дарували свої твори, а ще – охоче малювали свого Благодійника. Тож маємо невелику, але цікаву ґалерею портретів митрополита Андрея, на превеликий жаль, тепер далеко не повну….

Михайло Бойчук. Портрет А.Шептицького (Львівська Національна Галерея Мистецтв)

1947 року було розбите та вивезене у невідомому напрямку прижиттєве скульптурне зображення Шептицького різця Сергія Литвиненка, яке містилось на подвір'ї Національного музею у Львові на вул. Драгоманова 42... А 1952  року знищили й більшу частину творів із зображенням Митрополита зі збірки музею (читай про це у попередніх публікаціях з історії Національного музею). Вважаються втраченими: портрети О.Новаківського – 8 робіт (рисунок, живопис, начерки),  М.Сосенка – 6 робіт (портрети, начерки), знищили і зображення Митрополита у виконанні І.Труша, М.Дядинюка, М.Мороза, С.Литвиненка, А.Коверка…

«Могутньої постави, із світлим обличчям і голубими очима, він уже здалека, зокрема своїм зростом, робив враження Божого помазанника. Величня, маєстатична голова з рисами патріарха, в шовково-сивій куделі довгого волосся, голова мудреця й великого пана водночас, давала не тільки естетичне переживання – це ж був некоронований Володар Народу!» – так описував зовнішність Шептицького його помічник, єпископ Іван Бучко. Певна річ, не тільки через свою виразну зовнішність, а й завдяки неординарній особистості митрополит був для митців дуже спокусливою «натурою». Тож вони брались писати його портрети з великим задоволенням. «…Портрет Ексцеленції у мене тепер є осередком моїх артистичних робіт; немальовано його протягом трьох тижнів може спричинити у мене фінансову катастрофу, чого я дуже боюся …скорого викінчення портрета домагався Комітет – ось тому пригадую Ексцеленції, що чекаю кожного передполудня прибуття дуже бажаного Моделя…» , – писав Іван Труш, прохаючи Митрополита прийти «завтра чи позавтрі. Тілько рано» для завершення роботи.

А.Коверко (під питанням). Портрет Митрополита, 1930-і рр. (втрачений)

Чи не найбільша кількість портретів (рисунки, живопис, начерки) із зображенням Митрополита дійшла до нас завдяки творчому спадку Олекси Новаківського, який протягом десяти років (1923–1933) керував школою, яку створив і фінансував Шептицький. У навчальному закладі, що отримав ім'я Олекси Новаківського, художник організував викладання на професійному рівні, проводив індивідуальну роботу з учнями, і це в майбутньому позитивно вплинуло на фаховий досвід та майстерність вихованців. Учні школи увійшли в історію розвитку української образотворчості  ХХ ст.: Г. Смольський, С. Гординський, М. Мороз, С. Гебус-Баранецька, О. Плешкан, Е. Козак, М. Левицький, Р. Сельський, І. Іванець, А. Малюца, В. Гаврилюк, Л. Перфецький та багато інших.

Лев Гец. Портрет Митрополита

Вихованці школи добре знали, хто стоїть за можливістю навчатися у такого відомого художника, як Новаківський, за чий доброчинний кошт вони отримують мистецьку освіту, тому старалися якнайбільше спілкуватися з Митрополитом. Григорій  Смольський особисто звітувався Шептицькому про розподіл присланих грошей, які ділив між товаришами М.Морозом та Д.Дунаєвським, витрати на матеріали для малювання під час літніх пленерів. Про власні досягнення в живопису описувала у листах до Владики Стефанія Ґебус-Баранецька. Степан Луцик після навчання у Новаківського у 1930-х рр. коштом Шептицького поїхав до Парижа вдосконалювати навички. Після відвідин знаменитої виставки Візантійського мистецтва у квітні 1931 р. в Парижі, крім щирих слів вдячності за фінансову підтримку, писав до Владики: «…Ця виставка завдає рішучий удар усім поглядам, наче візантійське мистецтво сухе, без життя і заковане в бездушні традиційні форми. Тимчасом це було високе мистецтво, воно мало свої добрі і злі хвилі, воно завмирало в одній країні, щоб потім відродитись у літургії...». Луцик знав, з якою любов'ю ставиться Митрополит до візантійської спадщини, і розумів, що його власне усвідомлення високого мистецтва цієї епохи буде приємним Владиці.

Олекса Бистряков. Портрет Митрополита (пастель). На замовлення Школи з нагоди надання їй патронату

Крім мистецької школи, якою керував О. Новаківський, митрополит Андрей створив і фінансував при монастирі оо. Студитів (який він заснував 1901 р. й ігуменом якого був його рідний брат Казимир-Климентій) ще одну установу, яка зобов'язувалась готувати молодих спеціалістів. Керівництво доручили Василеві Дядинюку. Він теж був учнем школи Новаківського (1925–1927 ) і, практично, паралельно співпрацював з Петром Івановичем Холодним. На нашу думку, Дядинюк мав бажання не тільки навчитися технологій живопису, але також зрозуміти, що стоїть за «візантизмом в сакральній образотворчості» Холодного, щоби впровадити досвід старшого майстра у власні творчі роботи. Митрополит Андрей високо оцінив здібності та працелюбність Дядинюка, і 1927 року замовив у нього копії давніх портретів  українських владик ХVІІ–ХVІІІ ст., які зберігалися на Волині та в монастирі оо. Василіян у Вільні. У 1930–1933 рр. Дядинюк працював у згаданій школі оо. Студитів по вул. Петра Скарги, спрямовуючи студентів на вивчення Візантійського сакрального мистецтва. Саме в мистецькій школі оо. Студитів навчався майбутній відомий студит-іконописець о. Ювіналій (Мокрицький) – не тільки автор славнозвісних ікон з іконостасу св. Софії у Римі, а й один з «останніх», кого власноручно висвятив митрополит Андрей восени 1943 року, благословивши на подальше навчання у галузі іконопису. Школу Дядинюка відвідував також і майбутній багатолітній працівник Національного музею у Львові – Михайло Пигель (брат Мар'ян). 

О.Литвиненко. Погруддя Митрополита, 1930-і рр. (втрачений)

Якою б була національна образотворчість першої половини ХХ ст. без митрополита Шептицького? Сьогодні важко відповісти на це запитання, бо користаємо з величезного мистецького спадку: Національний музей з безцінною збіркою, подарований Шептицьким в 1913 році; а також обширна творчість художників, які завдяки Митрополиту підняли на високий рівень українське образотворче мистецтво; теоретичні праці Шептицького, які на багато років стали вказівними чинниками в розумінні та баченні нашої (і не тільки) культури. У рік, коли вшановуємо митрополита Андрея, маємо з великою вдячністю та шаною згадати його життя, переосмислити його діяння, достойно вшанувати пам'ять про нього.

О.Литвиненко. Пам'ятник Митрополиту (втрачений)