Нa вчерашнім засїданю ради міста Львова завбачився довголїтний спір львівского магистрату з институтом "Народний Дім" в користь того-ж института. Кажемо довголїтний", бо з вчерашного справозданя референта сеї справи показалося, що спір той ведеся ще від 1867 р. і переходив різні фази. Референт, радний д-р Гризецкій, професор львівского университету, так представив исторію сего спору:
Збомбардовані в 1848 р. будинки на майданї Castrum, де нинї стоїть рускій институт "Народний Дім" і не викінчена ще руска церков, були власностію шкільного фонду. На прошенє тогдїшної "Головної Рускої Ради" віддало правительство першим рескриптом одну часть тих руїн, именно тоту, де був латиньскій костел, безусловно і без всякої заплати Русинам міста Львова. В два місяці пізнїйше приказало правительство другим рескриптом віддати Русинам міста Львова і то місце, де стояв университет; але в сїм другім рескриптї було вже сказано, що має бути виключена та парцеля, через котру має пізнїйше провестись улиця. Позаяк тогдї не було репрезентації Русинів міста Львова, то дароване місце з руїнами віддано членам Головної Ради Рускої. Пізнїйше, в декретї присланім на руки о. Куземского, признано дарований грунт яко власність Русинів міста Львова. В першім рескриптї правительства призначено даровану часть грунту під будову рускої церкви, а в другім рескриптї призначено решту дарованого грунту і руїн на "Народний Дім". Головна Руска Рада видала відозву до руского народу і почала збирати складки а зорганизувавшися в управляючу комисію, взяла дарований предмет в посїданє. Почали впливати складки. Якійсь д-р Васькевич дарував часть Білки і Костенева, а комисія Рускої Ради (котру намістник Голуховскій затвердив) купила другу часть і за призбирані складки виставила "Народний Дім".
В 1867 р. став магистрат звертати свою увагу на тоту комисію, бо она повинна була виставити церков, а до того не приступала. Магистрат віднїсся був до намістництва, щоби оно удїлило єму статут управляючої комисії, але рівночасно обудився рух в управляючій комисії. В 1868 р. уложено під проводом о. Кульчицкого статут "Товариства Народний Дім", котрого цілею мало бути образованє і т. д. руских жителїв, але не сказано, котрих, чи лиш руских жителїв у Львові, чи всїх взагалї. До ceго статута зачислено також і виставлений будинок. Дальше установив сей статут для себе виключне право, хто має бути членом товариства; сталося отже, що перші загальні збори складалися з людей, котрих товариство само хотїло мати. Ті люде розпоряджали отже дарованим і призбираним майном, продавали, купували і т. д. Так уложений статут подано до намістництва а намістництво замість єгo відкинути, потвердило і додало лише клявзулю, що статут той не обмежає прав затверджених в 1848 р. Пізнїйше знесло намістництво і сю клявзулю. Коли в 1870 р. магистрат запитав, чому розпочата церков ще не готова, відповів управляючій совіт "Народного Дому", що не має фондів, і додав злобно, що коли магистрат хоче, щоби церков скорше станула, то може також до єї будови причинитися.
Тепер став управляючій совіт господарити по свому. Межи Русинами міста Львова стали підноситися голоси негодованя на совіт а опісля стали і рускі газети займатися сею справою. "Правда" робила свого часу закиди, що совіт відступає безплатно помешканя в "Нар. Домі" своїм членам і т. д., а пізнїйше і "Дѣло" звертало увагу на тo, що управляючій совіт льокує фонди института в непевних институціях финансових (в "Заведенію"). Ті голоси (?) спонукали магистрат вмішатися в сю справу, але перед тим ще запитав він синдикат, а той предложив єму дуже старанно оброблений матеріял. Синдик казав, що управляючій совіт переступив свій круг дїланя, що дїлає в некористь Русинів міста Львова і що навіть не заінтабулював реальности, хоч до того вже був час, і наконець що товариство дорогою задавненя схоче взяти дарований Русинам міста Львова предмет на власність — а то грозить утратою майна міста. Позаяк у Львові нема окремої громади Русинів, то громада міста Львова має право і обовязок их заступати. Синдик глядить на згадані акти яко на акти фундаційні предкладає, щоби магистрат віднїсся до намістництва, аби оно відобрало управляючому совітови заряд, зажадало рахунків з фондів і т. д., а коли-б се було неможливе, то щоби виточити процес судовий. Позаяк тогди вже був час впису до книг грунтових, то радив синдик заінтабулювати Народ. Дім на Русинів міста Львова. Магистрат прийшов однакож до пересвідченя, що то не єсть фундація, лиш даровщина, і постановив насамперед постаратись о дупликати дотичних актів з намістництва. Коли намістництво не спішилося з виданєм дупликатів, магистрат постановив передати цілу справу комисії. Тимчасом минав речинець поданя о спростованє в табули. Синдик внїс отже в имени міста поданє о заинтабульованє "Народ. Дому" на Русинів міста Львова, але два днї перед тим внїс в "Народ. Дім" поданє о заінтабульованє на "Товариство Народний Дім". Так отже застрягла там ціла справа але она застрягла також і в магистратї, бо дотична комисія зібралась доперва сего року. В комисії засїдало богато правників, погляди були подїлені, але остаточно більшість єї ухвалила внесенє: Рада міста Львова не уважаєся компетентною виступати в имени Русинів міста Львова, а предкладає відступити зовсїм від сеї справи. То було в маю сего року.
Але в вересни надійшов замість жаданих дупликатів дотичних актів рескрипт намістництва, в котрім оно узнає дві фундації, з котрих одна дотикає Русинів міста Львова а друга вже Русинів цілого краю. Дальше орїкає намістництво, що магистрат не має права мішатися до сеї справи, бо до него не належить надзорувати фундації і відмовило дупликатів, а рівно часно віднеслось до прокураторії скарбу, щоби она интабулювала одну часть реальности "Народ. Дому" на церков а другу на институт "Народний Дом". Таке розпорядженє намістництва було несподїване. Та власть, котра доси не дбала о ту фундацію, котра не старалася ввести в житє институції — та власть каже, що магистрат не має найменшого права до сеї институції, бо: 1) магистрат не єсть надзорчою властею фундацій, 2) що фундація не єсть ще уконституована і 3) що Русини міста Львова не суть управнені интабулювати на себе институт "Народ. Дому". По одержаню сего рескрипту магистрат не дав за виграну і сказав, щоби репрезентація узналася за компетентну та предприняла судові кроки. Однакож секція II. позістала при давній своїй ухвалї, що репрезентація міста не повинна мішатися до сеї справи і жадала, щоби пороблені давнїйже кроки відкликати. Меншість комисії правничої навела цілий ряд параграфів из статутів міста Львова, і так аргументувала: Тим добрам, що даровані Русинам міста Львова 1848 р., загрожує небезпечність з сторони товариства "Народ. Дім". Русини міста Львова не становлять окремої громади, лише часть громади міста Львова, отже громада міста Львова обовязана домагатись і предприняти всякі кроки, щоби забезпечити интереси Русинів міста Львова. Більшість комисії не годилася, бо рескрипти кажуть, що донація не дотикає цілого міста, лиш єгo части, отже даровані парцелї і будинки не суть добром громадским. Що-найбільше могла-би репрезентація міста поучити Русині міста Львова, що их институції грозить небезпечність. Внесенє більшости — казав д-р Гризецкій — заслугує тим більше на увагу, що вже і намістництво почуваєся до свого обовязку. Я розговорював з поважними Русинами, і то не лиш з одного табору, і всї они були противні тому, щоби репрезентація міста мішалася до сеї справи, котра лиш до Русинів самих належить.
Радний д-р Малецкій заявив в короткій промові, що найлїпше буде, коли репрезентація міста не буде мішатися до сеї справи. Хочете — казав бесїдник — рятувати добро, котре не до вас належить. Що вам до него? — най собі Русини єго пильнують. Вдячности собі за то не здобудемо, а не сїймо незгоди між обома народами в краю і не мішаймося не до свого дїла.
Рад. д-р Пєнтак зазначив, що стає на становищи чисто юридичнім. Коли закладено у Львові книги грунтові, був сумнїв, хто єсть властителем тої реальности і о то ходить тепер. Хто-ж має бути витабульований? Той, хто єсть властителем. В актї фундаційнім сказано, що правительство дарує часть реальности рускій людности міста Львова на будову церкви, а в другім актї з 1849 р. сказано, що правительство дає і другу часть рускій людности міста Львова на "Народний Дім", — отже лише руска людність міста Львова може бути интабульована. Институт, в котрого власности єсть реальність, єсть товариством приватним. Оно не репрезентує людности міста Львова. В табули повинна фиґуровати людність руска міста Львова. Ходить лиш о то, хто має поставити таке жаданє? Хто репрезентує тих Русинів? Они суть частею публичної репрезентації міста Львова і до тої репрезентації належить внести поданє, щоби институт був заінтабульований на людність міста Львова. Намістництво каже, щоби інтабулювати на фундацію, а комисія, щоби від сеї справи відступити. Я ставлю отже внесенє, щоби рада міста Львова поручила синдикови внести сю справу перед суд, най він рїшить, хто має бути заинтабульований.
Рад. д-р Стебельскій забрав голос в имени Русинів і тої нечисленної громадки руских радних, яка засїдає в радї міста. Без сумнїву — казав він — що коли-б ми станули на основі рескриптів, то репрезентація міста Львова мала-би право до инґеренції; але в самих уже рескриптах єсть суперечність. Институція, о котру розходяться, станула добродїйством не лиш львівских Русинів, але Русинів цілого краю. Він вносить отже, щоби рада прихилилася до внесеня більшости комисії.
Рад. д-р Бик полемизував дуже зручно з проф. Пєнтаком і доказував, що рада міста репрезентує вправдї льогично і часть громади, отже і Русинів міста Львова, але в правничім значіню не репрезентує части громади. Ми — казав бесїдник — маємо виступати перед трибуналами, а нас спитають: Хто вам дав компетенцію заступати Русинів міста Львова? Русини міста Львова не суть прецінь организованою корпорацією. Хто буде платити податки? Кого будуть за податки секвеструвати? Чи може Русинів міста Львова? — Сей послїдний арґумент був мабуть найбільше переконуючій для радних, бо у всїх викликав веселість.
Рад. д-р Дулємба доказував також, що Русини міста Львова не можуть бути заінтабульовані. Намістництво рїшило, що "Народний Дім" єсть фундацією а магистрат не внїс рекурсу против того і не спростував погляду, отже тепер нема що робити. Репрезентація не в силї перевести дискусії правничої і рїшити єї, отже найлїпше поставитись на становищи д-ра Малецкого. Може бути — казав бесїдник — що ми не годимося з тенденціями того института, але мусимо єгo уважати за рускій і єгo цінити. Лишім справу самим Русинам. Ми повинні завсїгди так поступати, щоби не говорено, що ми не хочемо подати руки до згоди.
Рад п. Сембратович (переплетник) сказав, що Русини добре господарують в "Народ. Домі", а коли-б громада взяла під свій заряд сей институт, то було-би гірше (Голоси: Ого!), бо тогди-би администрація дуже богато коштувала. Найлїпше — закінчив бесїдник свою коротку промову — станьмо по сторонї п. Малецкого. Вольно Полякам жадати, щоби була "Польска", то вільно і Русинам жадати, щоби була "Руска" (Русь).
Рад. д-р Шараневич забрав голос — як казав — длятого, бо боїться, щоби так поважний голос, як д-ра Пєнтака, не переконав деяких радних. Пригадав отже д-рови Пєнтакови, що право не завсїгди єсть справедливе: Summum jus, summa і saepe injuria. Найлїпшій доказ того дає римске право аґрарне. На доказ того, що "Народ. Дім" єсть институцією цілого народу руского, відчитав д-р Шараневич документ, якій вложено в угольний камінь під "Народ. Домом", а котрий то документ сам цісар підписав. В документї тім говориться про Schenkung für die ruthenische Nation — зміняти отже сю постанову було-би оскорбленєм самого монарха.
Рад. п. Ґетриц звернувся до д-ра Шараневича з запитанєм, длячого "Народний Дім" не хоче рускому театрови відступити салї?
На тім замкнено дискусію. Тілько ще д-р Шараневич відповів п. Ґетрицови, що "Народ. Дім" длятого не відступає салї театрови, бо боїться огню.
Опісля наступило голосованє. Внесенє д-ра Пєнтака, за котрим було всего лиш 3 голоси, упало, а принято одноголосно внесенє д-ра Гризецкого в имени більшости комисії — і так закінчено спір о власність института "Народний Дім" у Львові.
Мусимо на сїм місци пригадати, що уже минувшої каденції ради міскої була ся справа в принципі зовсїм порїшена в той спосіб, як тепер, уже і формально, порїшила єї нова рада міста Львова, — а при порїшеню єї підчас минувшої каденції велику участь взяли Русини радні, проф. д-р Олекс. Огоновскій і проф. Вахнянин. Виступленя их в сїй справі певно добре ще в памяти наших читателїв.
[Дѣло]
13.12.1889