Стосунки України і Росії – це не політика, а чиста психологія. Чи радше патопсихологія.
У стосунках пара перебуває від 1654 року. В анамнезі багато взаємних травм, образ, претензій. Випадок складний і заплутаний, може призвести до психозу або третьої світової війни.
Психологічний профіль України містить багато факторів, що можуть ускладнити її міжособистісні стосунки. Країна, ймовірно, страждає на біполярний розлад. Вона розірвана рівно навпіл – політичними уподобаннями, мовою, трактуванням минулого і баченням майбутнього. Крім того, має занижену самооцінку, розлади емоційно-вольової сфери і схильна до суїциду.
Російський параноїдальний синдром – без коментарів.
А якби Україна і Росія мали змогу звернутись до психотерапевтів зі світовим ім'ям за консультацією, якими були б їхні поради у цій критичній ситуації?
Зиґмунд Фройд. Психоаналіз
Ірена Карпа має слушність: «Фройд би плакав». Саме такою була б реакція найвідомішого психоаналітика світу. Плакав би від розчулення, працюючи над цим хрестоматійним випадком Едипового комплексу – нащадок конкурує з одним із батьків, бажає йому/їй смерті і претендує на їхні статус і роль. Похідне від Київської Русі Велике князівство Московське досі конкурує з «матір'ю міст руських», бажає їй смерті і претендує на її статус центру східнослов'янського світу. Класика.
Фройд вважав Едиповий комплекс пріоритетним в процесі формування більшості невротичних захворювань. Успішне його вирішення є ключем до психічного здоров'я людини, в той час коли невдача призводить до формування істеричного типу особистості. І хоч ця теорія доволі суперечлива, втім, спостерігаючи масову істерію великоросів у спробі конкурувати з власною родителькою, виглядає на те, що дідусь Фройд таки мав рацію.
Ознакою успішного проходження Едипового комплексу є формування Супер-Его – соціального й морального стрижня особистості. Цей процес передбачає втрату старої ідентичності – ототожнення з батьками – і подальшу сепарацію дитини у спробі віднайти власну ідентичність. Цікаво, що формування супер-его – це зовсім не перетворення на супер-мена. Якраз навпаки – радше вміння визнавати свої помилки, програвати і поступатися. Інакше – неврози та сексуальні відхилення, герр Путін, порадив би Фройд.
Фріц Перлз. Гештальт-терапія
Незавершені гештальти минулого формують наше сьогодення і майбутнє, застеріг би нас Фріц Перлз, засновник гештальт-терапії. «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», будьте певні. Ваша свідомість надійно архівує всі переживання, тому марно сподіватися почати все з «чистого аркуша».
В основі гештальт-терапії лежить концепція «незавершених дій» – гештальтів. Емоційна травма – подія високої інтенсивності, що перевищує адаптативний потенціал особистості, і на яку свідомість не спроможна адекватно зреагувати – перетворюється на незавершений гештальт. Це як енергетично-інформаційний нокдаун. Він запускає несвідомі захисні механізми психіки, і людина витісняє проблему для того, щоб уникнути болю та страждань. Тож ситуація залишається незавершеною, створюючи вогнище хронічного невдоволення і тривоги. Але оскільки все в природі прагне до свого завершення, то одночасно зі свідомим униканням ситуації виникає несвідома і дуже небезпечна тенденція потрапляти у схожі – для того, щоб завершити незавершене. Саме незавершені гештальти є основою нашої національної звички наступати на ті самі граблі.
В українсько-російському колективному підсвідомому за понад триста років дисфункційних стосунків таких гештальтів назбиралось на понад триста років терапії. Довгий список поразок, зрад, заборон, воєн, голодоморів генерує нові схожі ситуації. Тож, щоби залишити минуле в минулому, нам треба перестати тікати від нього.
У гештальт-терапії головним інструментом зцілення є процес усвідомлення – crystal-clear сприйняття дійсності. Ми мусимо дивитись на власне болісне минуле «без страху і докору» – так, як дивляться на зболеного пацієнта лікарі, – уникати пафосу, ідеалізації, перекручень і замовчувань діагнозу. Наші герої нарешті мають стати героями, а вороги – ворогами, бо надто довго ми вважали ворогів братами, а героїв – фашистами. А наші помилки мають стати об'єктом самоіронії і народного гумору. Перлз наполегливо радить вчитись поважати себе разом з ними, бо тільки розуміння своїх сильних і слабких сторін встановлює всередині нас хисткий баланс добра і зла й дарує ні з чим не зрівнянне відчуття внутрішньої рівноваги та комфорту.
Абрагам Маслоу. Гуманістична психологія
Американський психолог, засновник гуманістичної психології Абрагам Маслоу запропонував світові власне бачення структури людських потреб і оформив його у вигляді знаменитої піраміди свого імені.
В її широкій основі розмістились фізіологічні й екзистенційні потреби людини – їжа, дім, секс, безпека, а в маленькому трикутничку під самою вершиною туляться потреби духу й творчості. Маслоу стверджував, що тільки задовольнивши нижчі потреби, людина починає шукати шляхів реалізації вищих потреб.
Але Абрагам не врахував того, що завжди існує певна каста людей, готових змінити теплу домівку на криївку, вирушити на Сибір через власні переконання чи йти з дерев'яними щитами супроти снайперів заради справедливості. Вони перевертають йому піраміду догори дриґом – незадоволена потреба у безпеці не зупиняє їхньої спроби задовольнити потреби духу. Здатність ставити вищі цінності вище стає домінантною, і тоді вряди-годи у нас відбуваються революції гідності (а не голодні бунти – українці більше схильні обстоювати такі абстрактні цінності, як свобода чи справедливість, аніж страйкувати за підвищення зарплатні).
У цьому полягає цивілізаційна різниця між українцем і росіянином. Цю відмінність можна простежити за етимологією слів, що позначають вищу суспільну касту – «шляхтич» і «дворянин». Шляхтич – це той, хто знає шлях (дао – з китайської «шлях»), а дворянин – той, що володіє двором. Вищим для росіянина є власник маєтку, а для українця – такий, що пізнав Дао і знає куди йти.
Мені завжди здавалося, що критична маса – це щось більше за половину, щось велике і доволі важке, аби переважити шальки терезів у потрібний бік. Та виявилося, що критичною маса стає лише за наявності мінімальної кількості речовини, здатної до поділу. І цього досить, щоб ланцюгова реакція почалась. Лише 7%, кажуть соціологи. В Україні завжди були люди, для яких піраміда Маслоу від початку була перевернута. Сподіваюсь, їхня кількість невдовзі сягне 7%. І тоді почнеться ланцюгова реакція, яка разом з пірамідою переверне нашу країну.
Берт Геллінґер. Сімейні розстановки
Україна й Росія потребують консультації сімейного психотерапевта. Автор методу сімейних розстановок Берт Геллінґер використовує системний підхід для вирішення індивідуальних проблем, тобто розглядає окремий індивідуальний симптом у контексті цілої системи – сім'ї та роду загалом.
Геллінґер сформулював закони існування родових систем, порушувати які вкрай небезпечно. Перший закон декларує рівне право на приналежність усім членам роду, незалежно від їхньої поведінки. Другий закон утверджує пріоритет старших перед молодшими. Тобто все просто і зрозуміло: «яйця кур не вчать», і нема чого «пертися поперед батька в пекло». Але саме порушення цього загальновідомого закону єрархії так часто призводить до збою в системі – конфліктів, хвороб і нещасливих випадків. Як вода тече згори вниз, так вітальна енергія тече від старших до молодших – коли історично молодша Росія не визнає пріоритету старшої України, а замість поваги «вчить маму жити» і вдається до жорсткої конкуренції й аґресії, тоді система перестає правильно функціонувати, і здорові сімейні стосунки залишатимуться неможливими, допоки не розставити все на свої місця: молодші мають вклонитися старшим, а не навпаки. Такою є ціна гармонії в родині.
Для вирішення хронічного російсько-українського конфлікту кращі психотерапевти світу, ймовірно, порадили б нам таке: Росії треба позбутися Едипового комплексу – своїх зазіхань на історію та статус України – і визнати пріоритет старшого над молодшим. Українцям треба вчити власну історію, завершати гештальти й остаточно перевернути піраміду Маслоу так, щоб в основі опинились вищі цінності, вища освіта, вища самооцінка у поєднанні з високою модою. Відчуття власної гідності нам треба вчитись носити, як капелюха – впевнено та ледь іронічно. Як це робили Фріц Перлз і Фройд.
12.12.2014