За гамбурзьким рахунком

«Гамбурзький рахунок» – так була названа збірка статей Віктора Шкловського 1928 року. У передмові автор пояснив, що поняття бере свій початок від гамбурзьких борців. Коли їхні бої відбувалися привселюдно, учасники підігравали так, як домовлялися попередньо їх агенти. Але раз на рік у гамбурзькому трактирі вони збиралися і боротьба тривала за зачиненими дверима – довго і по чесному. Тоді і ставало зрозуміло, хто насправді найсильніший. Так борці підтримували свої навички в формі. Кажуть, цю байку Шкловському розповів якось Іван Піддубний.

Ніхто досі не знає, чи було так насправді, чи Шкловський це просто вигадав. Але подані нижче зауваги про Гамбург – точно не вигадка, і були зібрані під час двотижневого семінару для культурних журналістів зі Східної Європи від Гете-Інституту.

Каналів у Гамбурзі більше, аніж у Венеції та Амстердамі разом.

Можливості

Гамбурґ – одне з найбагатших міст Німеччини, а крім того – це місто-земля, Freie Stadt und Hansestadt Hamburg, з повним самоврядуванням. Як, напевне, нічим іншим, гамбуржці пишаються своїм споконвічним правом визначати власні порядки та розподіляти зароблене. Теперішній Гамбурґ налічує близ. 1.8 млн. жителів, і є другим за розміром містом Німеччини та найбільшим нестоличним містом ЄС. Він складається з окремих містечок, об’єднаних аж у 1937 році: Альтона, Харбурґ і Вандсбек були приєднані до центрального Гамбурґу. Але кожен з цих районів цілком зберіг свою особливу ідентичність, колорит, історію, і навіть діючі ратуші.

Як другий за потужностями порт Європи, Гамбург завжди мав чим зайнятися – торгівля ніколи не вщухала, і рятувала навіть у часи переорієнтування виробництв. Тому тут справді завжди були і далі акумулюються значні грошові ресурси. Це третє місто Німеччини за кількістю мільярдерів – попереду тільки Франкфурт і Мюнхен. Але що значно цікавіше, існує тривала традиція інвестування цих грошей саме у мистецтво та культуру. Конкуренція між місцевими багатіями ще віддавна виражалася у їхніх арт-колекціях. Згодом асоціація підприємців-аматорів мистецтва у 1817 році ініціювала будівництво повноцінної галереї. Сьогодні ж у Гамбурзі існує 1300 приватних благодійних чи меценатських фундацій.

Варто також зауважити особливий спосіб роботи місцевого міністерства культури (як місто – федеральна земля Гамбург має сенат, парламент і міністерства). Близько трьохсот осіб працюють у Kulturbehörde Hamburg, і у їхньому віданні – 60 музеїв, 45 театрів, понад 50 тис. відвідувачів закладів культури щоденно, понад 30 тис. осіб, задіяних у індустрії. Їхня основна справа – це постійне посередництво між політиками (владою) та культурними інституціями, маркетинг і реклама культури, що є частиною маркетингу міста, а також – і це найцікавіше – допомога з облаштуванням життя митців. Одним із важливих департаментів є так званий креативний, де молодим художникам порадять дешеву квартиру чи ательє в оренду, допоможуть знайти фінансування у фундацій, стипендії тощо.

Філармонія на Ельбі: як вона має бути і як вона є зараз.

Амбіції

Саме так – за приватні гроші – тут заведено вирішувати більшість міських проблем. Краудфандинг як буденне явище виявляється всюди: навколо декоративних дерев на прозорих плексигласових тумбах ви можете прочитати імена усіх, хто доклався до їх висадки; біля церкви Святого Міхаеля на плитах – усіх, хто давав гроші на її кількаразову відбудову; Ратуша, яка має більше кімнат, ніж Букінгемський палац, теж, кажуть, будувалася усім миром.

Проте найбільш амбітний та відомий культурний проект останнього часу – філармонія на Ельбі. Андреас Любберс, гамбурзький режисер і драматург, співзасновник театру Hamburger Schprechwerk, говорить: «Elbphilarmony – це найкращий доказ того, що місто готове дати скільки завгодно грошей, щоб бути культурним символом». На старті, у 2007, філармонія обіцяла 241 млн. євро витрат, і мала бути завершена у 2010; вже зараз відкриття планують на весну 2017, і коштуватиме це 789 млн. євро. Проте, цей проект сприймають не лише як музичний (хоч і сподіваються, що у тіні нової філармонії обов’язково виникне і нова музична творчість), а і як інфраструктурний. Гамбург працює над своїм туристичним обличчям, і розуміючи відвертий брак історичного капіталу (майже вся оригінальна архітектура була знищена у Другій світовій), намагається створити унікальну культурну пропозицію для туристів не лише всередині країни (їх якраз достатньо), а і з-поза її меж. І тут, щоб уникнути мовного бар`єру, потрібне мистецтво, зрозуміле без слів – музика.

Тому, не зважаючи на численні громадські протести, міське міністерство культури вважає своїм великим досягненням поновлення усіх будівельних робіт, і сподівається потужного фітбеку від такого капіталовкладення. До речі, крім самих музичних залів, у будівлі 110-метрової висоти буде розміщуватися ще публічний променад на рівні 8 поверху, дорогі апартаменти, готель та паркінг. Усе, крім самих музичних залів, будується за приватні гроші.

Альтона-2014 vs Альтона-1770, плакати з експозиції музею Альтони.

Акценти

Впадає у око глибока перейнятість гамбурзьких діячів культури своїми міськими справами – масштаби держави чи цілої Європи тут постають в уяві десь аж в п’яту чергу. Люди оперують осяжними для себе категоріями – і це, здається, робить їх дії продуктивнішими.

Цінність свого і малого зумовлює кардинально інакше позиціонування культурних продуктів: можна, наприклад, створити музей праці – і там показувати, як розвивалися ремесла і робочі верстати протягом останніх кількох століть. Або ж експозицію у районному музеї Альтони (колись це було датське місто-порт, яке конкурувало з Гамбургом у багатьох справах), побудовану навколо найяскравіших зразків громадської активності: коли і як жителі самоорганізовувалися, які дрібні мануфактури процвітали, які традиції виникли, які бізнес-центри мали проблеми з місцевим населенням і чому. І усе це – не історії-нанизування фактів і цифр, а історії людей та їх життів – дуже маленькі часом історії, але від того не менш важливі.

Джентрифіковані квартали типу Schanzenviertel (Шанценфіртель) екскурсоводи теж покажуть вам, ніби палімпсест століть, – через старі карти, історії боротьби та компромісів з забудовниками, переобладнані бункери та останні дрібні магазинчики у тепер модному і дорогому районі.

І до речі, це замилування деталями виглядає на загальний тренд. Гамбурґ як місто акцептує себе від і до – з усіма своїми багатіями і нахабними безхатьками з Сан-Паулі, з панк-музикантами, яких виганяють з вокзалу класичною музикою і тисячами артистів, з розпусним Ріпербаном і поважним англійським кварталом над Альстером, з великим гамірним портом і дорогими магазинами, з старовинними каналами і непомірними хмарочосами. Усі ці свої сторони гамбуржці прагнуть вам показати якнайкраще – щоб ви побачили, чим саме тут варто зацікавитися. Вам розкажуть різні історії – і хороші, і не надто – щоб створити достатню драматургію. Це місто не намагається виглядати краще, ніж воно є. Бо воно, не зважаючи на всі свої проблемні моменти, і так саме собі дуже подобається.