І. Перша сесія нової каденції соймової покінчена. Посли розїхались домів, а тепер і найлучша пора, щоби здати собі справу з довершеної роботи сеї сесії. Заким однакож можна буде хоч з легка розібрати дїяльність нового сойму, треба нам передовсїм розглянутись в єго суставних частях.
В угрупованю сойму нового зайшли деякі есенціональні зміни. Коли в минувшій каденції, а навіть ще і давнїйше, лївиця соймова являлась дуже слабенькою, а рїшенє всяких справ без виїмки лежало виключно в руках крайної правиці, зложеної з партії краківскої, з послів подільских, шляхти сяніцкої і людей, стоячих сервилистично на услугах більшости соймової, сполученої з досить добре зорґанизованим центром, — то в новім соймі, завсїгди ще переважно шляхотскім, лївиця скрїпилась значно, правиця ослабла, а центра майже не було.
По лївім боці в новім соймі сидїли: рускій, зложений з 16 послів, і властива лївиця або польске сторонництво демократичне, числяче 24 послів, вибраних переважно з міст. На 151 послів цілого сойму була се вправдї фалянґа не велика, але за то досить добре зорганизована, карна в собі, свідома ціли, повна енергії і иниціятиви. Порід обох частей лївиці був дуже тяжкій. До витвореня єї треба було з рускої сторони великого напруженя сил, сполученя обох партій руских до одноцільної акції і витревалости. Польска частина тої лївиці вийшла з звістного віча міст галицких і з програми, яку се віче поставило, програми вправдї ще досить односторонної, але не конче ворожої змаганям Руси галицкої.
Правицю становили в новім соймі станьчики чистої крови, так звані "краківскі пани", але число их не було так значне, щоби они могли що-небудь становити в соймі самі на свою руку. Як показалось при голосованю над законом о писарях громадских, то до сеї фракції призналось в новім соймі щирою душею ледви 44 людей. Предвиджуючи свою слабість, станьчики кинулись зараз на початку сесії до скрїпленя себе рекрутами будь-то з-посеред ново-вибраних послів, будь-то з "Подоляків" та "Сяночан", будь-то взагалї з недобитків і останків колишного центра. Зваючи, що під прапор станьчиківскій мало хто схоче пійти, видумали панове краківскі новий оклик, більше популярний на теперїшні часи, хотя в сущности без значеня. Окликом сим стався "консерватизм", а клюб, що мав витворитись під сим окликом, охрещено "унією консервативною". І ось якій явився результат! До 44 станьчиків чистої крови звербовано дипльоматизованєм закулисовим, пресією з деяких сфер, обітницями на sine cur-и в полоханєм суспільности марою якогось анархизму всего на все до 20 членів, так, що правиця сеймова з кінцем сесії могла похвалитись над 70 членами.
Счисливши 40 членів лївиці і 70 правиці, разом 110, показуваєсь, що в новім соймі лишилось близько 40 членів так званих "диких", котрі в досить довгім часї, шести недїль, не були в силї рїшитись, чи пійти им в право, чи в лїво, чи витворити якійсь окремий центр, або чи остатись "дикими" до смерти. І дїйстно, в новім соймі не було давнїйшого центра, а тим менше успіли ті нерїшимі посли поставити яку-небудь програму позитивну.
Причину такого угрупованя нового сойму не трудно відгадати. І так:
Рускі посли мусїли витворити окремий клюб рускій і мусїли станути близько лївиці. Се вийшло з подвійної конечности, раз, що посли рускі суть виключними представителями народу руского в Галичинї і з того титулу мусять становити окремий національний клюб, стоячій на сторони прав і потреб руского народу; друге, що они мусять стояти в опозиції до правительства нинїшного в Долитавщинї, котре, назвавши себе автономистичним, тим самим в Галичинї оперлось виключно на послах польских а именно на станьчиківскій правици.
Демократи польскі зложились в окремий клюб і засїли на лївици рівно-ж з двох причин, раз, що они спеціяльно хотїли боронити занедбаних иитересів міст і польского селяньства, а відтак і по причинї невдоволеня свого з еґоїстичної, кастової а навіть, як кажуть их органи праси, сервилистичної политики станьчиків. Може бути, що і погляди демократів польских на справи краєві взагалї а на справу руску в подрібности велїли им не солидаризуватись з тими, що доси дїланєм своїм зложили явний доказ политики дуже уступчивої супротив центрального правительства з шкодою интересів краю, а до справи рускої відносились крайно ворожо і з повною нетерпимостею. Станьчики зібрались в окремий клюб для звістних цілей. Они будь-що-будь хотять верховодити в краю, хотять панувати, неначе в историчній Польщи. Консерватизм, під окликом котрого зібрались, єсть лиш пустою фразою і зручною маскою для еґоїстичних і кастових цілей. Консерватизм лиш там має рацію биту, де з другої сторони виявляються якісь крайно-либеральні або деструктивні стремлїня, де индиферентизм національний стоїть супротив традицій народних, де ломляться основи національного существованя, до суспільности грозять якісь страшні перевороти. Але чи з рукою на серци і з чистою совістею зможе хто-небудь сказати о Галичинї, що тут закроюєсь на якісь перевороти, против котрих яко оружія треба було ужити аж консерватизму? Де факти? А коли глядано нарочно за такими фактами, то, питаємо, чи не на дармо глядано і чи не скомпромитовано себе? Станьчики про-то ужили консерватизму лиш для замаскованя дійстних цілей своїх, а в сущности ходило им о геґемонію як над елементом демократичним польским, так ще більше о то, щоби витворити рїшаючу а Русинам неприхильну і интереси народу руского неґуючу більшість, а радше мертву махину, котру би можна порушати пружинами закулисовими для своїх цілей і потреб, т. є. для заспокоєня самовластя і експанзивної политики польскої на земли рускій.
Друге дїло чи станьчикам сей маневр принесе тревалі користи. Теперїшні их асеклї, в числї зверх 20 манекинів, не стоять при "Унії консервативній", так крїпко, щоб на них в кождій хвили і при всякій справі на певно числити можна. Показалося се і в часї теперїшної сесії соймової при законї о писарях. Але на одно належить звернути увагу, именно, що "Унія консервативна" надїєсь на сильну поміч правительства центрального і краєвого і що она з часом при зручнім дипльоматизованю зможе прийти до значної сили. Обставини сеї годї легковажити, і наколи-б "Унії консервативній" удалось скрїпитись в новім соймі, то тогдї дотеперїшне неясне і нетревале угрупованє послів уступило-б місце давному ладови, т. є. виключному панованю станьчиків. Тогдї "було-б так, як бувало." З тою обставиною треба і числитись на будуче, бо нею рїшиться все, именно рїшиться важне питанє, яке становище займе новий сойм супротив потреб краєвих взагалї, а справи рускої в подрібности, чи будемо мати до дїланя з давнїйшною неґацією всего, що руске, чи може переймесь сойм якоюсь розумнїйшою политикою внутрїшною, маючою на оці хоч-би мале злагодженє антагонизму національного, котрий розярити станьчикам в новім соймі вповнї удалось. З рїшенєм того питаня порїшиться також, чи Галичина зможе успішнїйше дбати про интереси всїх верств, чи і на-дальше більшість соймова буде мати на оці такі спеціяльні интереси, якою була справа пропинаційна.
[Дѣло, 30.11.1889]
II. Обставина, що станьчики при так непевнім угрупованю нового сойму не посїдали рїшучої більшости і у всїх справах не могла "верховодити", була одною з головних причин, що минувша сесія від давнїйших відзначалась великою безплодностею. В новім соймі, по их сторонї, панувала, можна сміло сказати, сегорічна посуха. Коли-ж мимо их волї що-небудь зробилось, або проявилась якась охота до дїланя, то почин до того виходив майже виключно не з их табору, а в більшій части з лївої сторони сойму і тут ще переважно від послів руских. Розумієсь, що станьчики і ту дробинку позитивної роботи старались всїми силами спихати з дневного порядку, а в найлучшім разї допускали до ухваленя резолюцій до правительства, котрих судьбу, як судьбу всяких резолюцій, можна вже нинї предвидїти.
Безплодність минувшої сесії соймової булa вже так наглядна і так била в очи, що сам маршалок краєвий бачив потребу в прощальній своїй рїчи сказати кілька слів на єї оправданє. Вправдї не по имени назвав він причину тої безплодности, але замітив, що "мимо доброї волї з різних сторін" (лиш не з станьчиківскої) "и мимо ревної праці, але лиш в комисіях, успіхи не відповіли надїям", які край весь покладав на відновлений сойм. Значить се що по-за табором станьчиків сойм хотїв братись до праці і давав навіть досить значну иниціятиву до законів, але позитивних успіхів не було, бо до сего не допустили "панове краківскі", боячись, щоб случайно одна або друга справа піднята по-за их колом, при непевнім угрупованю сойму не випала в некористь их партійних і кастових интересів. Весь час семи недїльний зійшов станьчикам на вербованю товаришів до "славної унії консервативної" або, як сказав маршалок краєвий, "на взаїмнім пізнаваню себе". Ними, видимо, заволодїла аксіома: лучше нїчого не робити, як плисти по непевній струї, як допустити до того, щоб що-небудь довершилось не по их воли.
Дїяльність станьчиків в новім соймі рівнялась старо-шляхотскому звичаєви зірваня сойму, з тою різницею, що не кликанo голосно: veto, nie pozwalam, а роблено все критим швом, т. є. закулисовими махинаціями.
По-при сю головну причину безплодности були і другі, що спиняли всяку акцію законодавчу. Станьчики мусїли цілий час обернути на форитованє своїх членів до видїлу краєвого. Д-ра Фр. Смольку усунули они яко пережитого старця, Верещиньскому робили несмілі заміти недбалости, Пєтрускому хотїли дати пенсію, щоби лиш уступив, а Гошард яко лїкар не вів справ санитарних краю так, як би они хотїли. Навіть Хшановскій не цілком годився до их плянів на будуче. На місце тих членів треба було поставити нових, а тут, на лихо, "warchoły" не були що-до вибору одної думки з нима. О, богато, дуже богато часу зійшло "панам краківским", на махинаціях передвиборчих до нового видїлу краєвого, та на их нещастє випали ті вибори лиш на стілько по их мисли, що удалось им туди упхати одного свого пана Адама Єнджейовича, але за то влїз им в саму душу такій "провідник анархистів" (після Czas-у), як Тадей Романович, редактор ненавистної им N. Reform-и.
Неменше спинила акцію законодавчу і велика сонливість самого-ж видїлу краєвого, котрий не брав нїякого почину в справах законодавчих, анї не підготовив навіть тих матеріялів до законодавства, котрі підготовити велїв єму давнїйшій сойм. Приганемо лиш то, що всесторонно пожелану новелю до закона дорогового, порушену на послїдній сесії минувшої каденції пос. о. Сїчиньским, видїл краєвий, просто сказавши, приспав як за добрих часів.
До новелї тої мав видїл краєвий зібрати потрїбний матеріял і прийти перед сойм з самостійним внесенєм. Видїл краєвий не зробив однакож нїчого, а коли-би був і де-що зробив, то і так не міг-би був прийти перед сойм з внесенєм на управильненє і полегшу тяжких престацій дорогових, бо станьчики не мали певної більшости за собою.
Щось подібного сталось і з проєктом закону будовляного для менших міст і сел, і він потонув в пучинї сонливости видїлу краєвого.
Инші проєкти до законів, вже будьто готові та ще скодификовані новим спеціяльним кодификатором, предложив видїл краєвий аж в половинї сесії соймової на то лиш, щоб комисії соймові мали де-чим забавитись, именно щоби справили всї похибки стилистичні, яких допустився учений і добре заплачений спеціяльний кодификатор видїлу.
Сонливостею відзначились ще і инші фактори законодавчої махини, а межи тими почестне місце забрало і саме правительство. Торік заповіло оно устами дуже поважними, що для улегченя і управильненя роботи законодавчої оно саме візьме на будуче иниціятиву в найбільше пекучих і для краю необходимих справах. Дотеперїшну систему иниціованя законів послами соймовими назвало правительство невідповідною, доривочною а навіть в части шкідливою. Обітниці були, а що сталось? Правительство прийшло перед сойм лиш з одним-однїсеньким проєктом закону санитарного, але і той застряг так глубоко в комисії caнитарній, що теперїшної сесії не судилось єму побачити електричного світла салї соймової.
Розумієсь само собою, що найтвердшим сном заснули самі "панове краківскі". Хроп тяжкого а при тім нарочного сну розлягався що-дня широко по неакустичних хоромах. І коли, приміром сказавши, сойм ческій сеї сесії в такім самім семидїльнім часї для добра і розвою краю, мимо опозиції, полагодив так важні справи, як: управильненє і обниженє тариф перевозових на зелїзницях ческих, полегшу в стяганю податків, закон о пошестях на худобу, зміну регулямину соймового, банк краєвий, закон о язиці урядовім в урядах автономичних, запомогу для шкіл приватних меншостей національних з фондів краєвих і т. д. — то сойм наш станьчиківскій в тім самім часї навіть не думав забратись до якогось серіознїйшого дїла.
На той темат зовсїм справедливо написала Gazeta Narodowa, котрій від місяця зібралось якось дивним способом на опозицію против станьчиків. В н-рї з 29 н. ст. падолиста питає она: і длячого ж то не допущено сеї сесії до природного розвою справ соймових? А відповідь дає таку: Вийшло се з заслїпленя машинистів правиці краківскої, котрі, полагаючи на спосібности дипломатичні, а числячи на поміч "сильного (?) правительства", бажали, так як доси, накручувати за кулисами цілу машину соймову, не бачучи сего, що стоять перед зміненим соймом і новими в значній частинї елементами. Надїї загорнути все приступним боєм в один мішок правительственний, були великі, але они обманули. Заговор дипломатичний позакулисових машинистів показався за слабим в виду поважного положеня, котре вимагає рїшучого потрясеня зболїлими або гниючими з безчинности внутренностями краю; почутє обовязку показалось тут і там сильнїйшим від слїпої улягчивости перед дипльоматичними штучками, котрими старанось справити воду на млин правительственний. Відозвались голоси протесту, зажадано серіозної праці, не штучок куґлярских, при помочи котрих, борючись о власть, старанось заволодїти леґислятивою — і сесія соймова закінчилась розстроєм, котрий нї правительству нї сторонництву quand meme правительсвенному не може бути любим.
І дійстно станьчики довели в послїдній сесії до всесторонної дезорґанизації, а навіть апатії, так що на слїдуючій сесії сойм буде мусїв починати всю роботу, як то кажуть, з кінця.
Причиною безплодности послїдної сесії соймової були, по гадці N. Reform-и, також і wielkopańskie obyczaje сойму. Сойм — каже N. Reforma з 28 н. ст. падолиста — довго спить, а пізно стає до роботи. Засїданя, скликані на якусь годину, починаються правильно о годину пізнїйше. В початках заповідаються засїданя на 12 годину в полуднє, пбзнїйше на 11, а доперва під конець сесії на 10 годину перед полуднем. В сей спосіб весь ранок иде марно, а коли засїданє покінчиться по 3 або 4 годинї з полудня, то комисії скликувати годї ранше як о 7 годинї вечером. — Признаємо, що і та на око дрібниця має свої неґативні результати, але про всїх тих недостачах не треба забувати на головну причину безплодности, котрою була крутанина станьчиків длятого, що бодай в части і на тепеь урвалось им панованє в соймі.
При тім замітимо вже тепер, що не ми одні осудили послїдну сесію соймову за єї безплодність. Тим тоном заговорила польска праса, з виїмкою, розумієся, органів станьчиківских.
[Дѣло, 02.12.1889]
III. Ми замітили вже в попередних статьях, що посли рускі широко занялися справами краєвими в теперїшній сесії соймовій, а нинї укажемо бодай загальними чертами на их заходи на поли економичного розвою всего краю, а при тім на их щирі стараня, прийти в поміч духовим і національним потребам народу руского. З огляду такого можна буде заключати, о скілько посли рускі зрозуміли і довершили обовязок, вложевий на них их виборцями, а при тім і покажеся, що клюб рускій, хоть нечисленний, не тілько зумів розрухати мертвоту соймуючих панів, але й виказав достаточно хибну их дотеперїшну политику краєву і велику рівнодушність для справ, котрі живо дотикають селяньство наше.
Посол Гурик поставив зараз на першім засїданю сойму нагляче внесенє, щоби держава і край прийшли в поміч потерпівшим через сегорічний неурожай хлїборобам. При тім порушив він і справу дешевої продажи сировиці для легшої зимівлї товару в сїм тяжкім році і виєднав відповідну до того еволюцію до правительства, а вкінци мав вів (при петиції села Вербова о знесенє рад повітових) добру нагоду показати ширшому світови кілька образків з господарки рад повітових.
Посол Барабаш не брав так великої участи в розправах соймових, але коротке єгo заявленє при сценї, яку викликала польска більшість при рускім рефератї п. Романчука, було дуже на місци і дїйстно вірно схарактеризувало нетерпимість і шовинизм національний, що глубоко вкоренився у сусїдів наших від початку ери конституційної.
Оба посли-селяне в клюбі рускім брали пильну і живу участь і у всїх справах ишли солидарно з другими послами рускими. Тим доказали они свою зрїлість политичву і завдали невправду в очи тій теорії, мов-то селянин-посол єсть в соймі балястом.
Посол д-р Антоневич поставив до правительства интерпеляції в справі недбалого веденя реґуляції рїк галицких і в справі побільшеня шкіл середних в Галичинї. Оба ті жаданя поставив д-р Антоневич в порозуміню в за ухвалою клюбу руского. Жаль тілько, що в справі kartoflan-ої mączki зсолидаризувався без всякої потреби з пос. Поляновским, котрий на силу хоче викрохмалити край наш. Внїс також д-р Антоневич і тую справу, щоби министерство просвіти при гимназіах именувало дїйстних учителїв ехtrа statum, а не обходилось, як дотепер, мало-платними суплентами. Наконець д-р Антоневич належав до тих трех послів руских, що промовляла в генеральній дебатї буджетовій.
Пос. Гаморак виступив з рїчею при петиції села Вербова і при тій нагодї показав на многих примірах темну сторону сих тїл автономичних, дуже коштовних а не могучих повеличатись довірієм у селяньства нашого.
Пос. Герасимович поставив интерпеляцію в справі школи народної в Черници, котру jure сaduco, або як сказав правительств. комисар "через похибку" (!), зачислено до шкіл з викладовим язиком польским. При буджетї шкільнім пос. Герасимович указував на невідповідний устрій теперїшної школи народної взагалї, котра з одної сторони мало увзглядняє практичне образованє дїтей селяньских, а з другої служить за експеримент деяким инспекторам окружним до польщеня руских дїтей. При тім запротестував пос. Герасимович против обмеженя автономії громад і их впливу на школи тим, що громадам взглядно радам шкільним місцевим відобрано право презентованя учителїв народних, а право то передано радам окружним.
Пос. Король внїс интерпеляцію до правительства в справі надужить, які дїялись при розмежуваню грунтів паньских від селяньских в селї Пристани. Потім мав він дві промови при розправах буджетових, одну що-до підвисшеня запомог для ветеранів польских, а другу що-до марнованя гроша краєвого на такі институції противні рускому народови, якою єсть интернат патрів Змартвихвстанців.
Посол Окуневскій піднїс в окремім внесеню справу дотикаючу интересів селян, домагаючися, щоби правительство підвисшило винагороду за доставу підвод для войска. Кромі того посол сей забирав з успіхом голос в кількох справах: при верификації вибору мин. Залеского в Koсівщинї, при проєктї закона о писарях громадских і при спеціяльній дебатї над буджетом.
Пос. Романчук, голова руского клюбу, внїс интерпеляцію до правительства краєвого з дня 16 н. ст. падолиста, в котрій сміло і на фактах виказано великі і численні кривди народу руского. В интерпеляації тій констатовано систему, яка ві всїх напрямах і на кождім поли проявляєся против Русинів, сконстатовано, що закони, навіть основні закони державні не дають Русинам оборони. Дальшим дїлом пос. Романчука була єгo знаменита политична бесїда при генеральній дебатї буджетовій (дня 24 падолиста), в котрій вірними красками представив він образ невідрадного политичного положеня Русинів в Галичинї в найновійшій "ерї". Відтак поставив пос. Романчук всїми пожелане внесенє: за заснованєм рускої гимназії в Чорткові, руских паралельних кляс при гимназіях в Коломиї і Тернополи, рускої семинарії учительскої в полуднево-всхідній части Галичини, а відтак за управильненєм утраквизму язикового в трох семинаріях учительских мужеских (у Львові, Тернополи та Станиславові) та в семинарії женьскій у Львові, і за помноженєм годин науки язика руского в семинарії женьскій в Перемишли. Вкінци годї поминути також интерпеляцію пос. Романчука в справі виборів до ради міста в Коломиї, єгo внесенє за зміною реґулямину соймового в тім дусї, щоби справоздавці комисійні могли здавати справу в повній палатї також в язиці рускім, єго кількократні промови в справі кривд Русинів в школах, єгo промови при верификації виборів і т. д. Коли при тім зважимо, що пос. Романчук, яко предсїдатель клюбу руского, був і душею всеї интензивнои роботи ceгo клюбу, то і признаємо, що він з подвійного обовязку свого вивязався всесторонно.
Пос. Сїчиньскій поставив внесенє в справі звороту наддатків, які громади понесли в престаціях при будовах доріг перед 1868 роком. Маючи на оці голодний рік, внїс пос. Сїчиньскій і то, щоби селянам, бючим худобу на спільні потреби, правительство на сей рїк опустило оплати акцизові. При генеральній дебатї буджетовій виступив пос. Січиньскій з знаменитою бесїдою про автономію громад і повітів. і при різних нагодах пос. Сїчиньскій, незвичайно бистро орієнтуючись в ситуації, забирав слово і все вивязувався дуже добре, а кілька разів зовсїм побідоносно вийшов з борби з привательств. комисарем.
Пос. д-р Савчак поставив внесенє юридичної натури: за зміною судової инстанції для переступлень в справах, дотикаючих зарази у худоби. Кромі того промовляв кілька разів: в оборонї внесеня о оподаткованю товариств асекураційних в користь сторожей огневих, при верификації вибору посла з Сокальщини.
Пос. Телишевскій поставив богато внесень дуже розумно обдуманих і дотикаючих важних матеріяльних интересів селяньства нашого взагалї. До тих належали: 1) внесенє, щоби уплату за дорученя судові (17½ кр.) обнизити; 2) щоби управильнити вимір належитостей скарбових; 3) щоби зреформувати поступованє спадкове і спадки, вартости 500 зр., увільнити зовсїм від правних належитостей; 4) щоби дати людям пільгу при вписах табулярних; 5) щоби зреформувати законодавство в cпpaвах неспірних і спадкових. Дальше пос. Телишевскій брав дужо живу участь в розправах соймових: н. пp. в справі писарїв громадских, при внесению пос. Мадейского, при буджетї на ціли промислові, при дебатї шкільній і т. д. — а вкінци домагався в окремім внесеню зректификованя §§.27, 28 і 29 соймової ординації виборчої, котре то зректификованє мало-би велику вагу при правиборах до сойму і до ради державної.
Пос. Кулачковскій промовив один раз при верификації посольского вибору в Чорткові.
З прочих послів руских посли Рожанковскій і Сїрко на сей раз менше брали участи в розправах повної палати, а посли Мандичевскій і Охримович таки зовсїм не забирали голосу. Але мусимо замітити, що як у тамтих послів ми ще не всї их виступленя зазначили, так у всіх послів дїяльність посольска не обмежилася на виступованє в повній палатї. Всї наші посли, окрім пп. Кулачковского і Гурика, належали до якоїсь комисії соймової, а декотрі, як п. Романчук, навіть до двох комисій (і то найважнїших, бо до буджетової і шкільної), і там дуже ревно і совістно заступала интереси як загально краєві так і спеціяльні інтереси руского народу. Наконець всї рускі посли брали живу участь в дїяльности руского клюбу, а за меншу участь і мовчанє в повній палатї, ми, як се само собою розумієся, не можемо нїкому робити нїякого заміту. Рускі посли не спускали також з ока льокальних справ своїх повітів. І так пос. Сїрко внїс запомогу на погорїльців Ожидова, пос. Рожанковскій на погорїльців Красного, пос. Герасимович на погорїльців Демнї. Послам Мандичевскому і Охримовичеви можна би тілько один заміт зробити, що они не підписали великої интерпеляції руского клюбу о пануючій против Русинів системі (підписав єї за те д-р Ольпиньскій, котрий все ишов рука в руку з рускими послами), але причина сего була радше припадкова, бо пос. Мандичевскій з причини ще не цілковитого подужаня не брав тогди участи в нарадах руского клюбу, а пос. Охримович виїхав був зі Львова, покликаний важною справою виборів нової ради міскої до Дрогобича.
На кождім кроці, при всяких нагодах і справах стояли посли рускі на сторожи интересів і добра краю, а спеціяльно селяньства і народу руского. Показалося дуже наглядно, що послам руским не чужі справи і потреби краю взагалї, а достоїньство, з яким виступали при кождій нагодї, хотя і в опозиції до нинїшного правительства, зєднало им загальне поважанє из сторони значної части товаришів польских, а призванє из сторони власного народу.
Жаль тілько, що більшість соймова, а головно звістна краківска котерія, так хосенним внесеням послів рускиїх чи з вродженого антаґонизму чи за-для своїх партійних интересів не хотїла надати потрїбної ваги і з всею силою підперти відповідні резолюції до правительства. Антаґонизм той не позволяв зрозуміти, що богато з тих руских внесень мають на оці добро загалу, добро всїх верств суспільности без різниці віри і народности, і в тім то лежить безплодність першої сесії нового сойму.
Як же-ж виглядала акція законодавча из сторони послів польских, — о тім поговоримо окремо.
[Дѣло, 06.12.1889]
IV. Як посли рускі, в числї 16, в часї короткогo треваня сойму, розвинули ширшу як звичайно акцію і обявили велике заинтересованє справами краєвими, так з польскої сторони лиш деякі посли зірвались до самостійних внесень, а в переважній части держались пасивно. Деякі ветерани парляментарного житя попали в дїйстну апатію; другі, що суть заразом членами ради державної, не уважали відповідним забирати голос в соймі краєвім; у третих справи краєві не будили нї найменшого интересу, найзначнїйша частина орієнтувалась доперва посеред нового сойму, инші зужили сили на закулисове дипльоматизованє, щоби по своїй мисли щасливо перевести вибори до видїлу краєвого і злїпити славну "унію консервативну". Позитивна робота не лежала зовсїм в их програмі, а коли один або другій з "краківских панів" забрав случайно голос, то робив се длятого, щоб або заімпонувати своїм розумом глубоко-политичим, або щоби пустою полемикою перебивати правильний розвій акції, або щоби станути в оборонї кастових интересів.
Самостійних внесень из сторони послів польских було дуже мало, а до того всї они скінчились на нїчого незначучих резолюціях до правительства, або их відослано до видїлу краєвого для лучшого розслїдженя справи.
Проф. Цоль внїс, щоби сойм завізвав правительство до обваженя ціни телеграфичних кореспонденцій. Пос. Струшкевич жадав, щоби правительство переймило в свій заряд зелїзницю Кароля-Людвика зі Львова до Підволочиск. Пос. Рутовскій питався, длячого цукроварство не розвиваєсь в Галичинї. Пос. Влад. Козєбродскій жадав, щоби видїл краєвий розслїдив минеральні жерела в Галичинї. Пос. Ленартович питався, які суть причини, що в краю нашім упадає продукція тютюну, а пос. Поляновскій торгував з фондів краєвих 20.000 зр. на вироблюванє maczki kartoflanej. Відтак ще зажадав пос. Мерунович щорічних 1.000 зр. на засновуванє позичкових системи Райфайзева, а сам предсїдатель "koła", пос. Яворскій, зажурився тим, що правительство мимо даної обітниці не помножує сил судейских в Галичинї.
Тілько один пос. Єнджейович здобувся на більшу відвагу а запитав видїл краєвий, в якій стадії находиться пекуча справа з новелею дороговою, а пос. Крамарчик (селянин) домагався, щоби для усуненя застої торговельної в наслїдок зарази пискової і ратичної правительство змодификувало строгі постановленя свої, а виступив з внесенєм, щоби посредством закона краєвого оподаткувати оперуючі в Галичинї товариства асекураційні а фонди ті обернути на организацію сторожей огневих а закупно прирядів до гашеня огню. Розумієся само собою, що се послїдне внесенє збуто нїчим, бо більшість соймова добачила в тім шкоду матеріяльну для краківского товариства убезпечень.
От такі були позитивні плоди парляментарної акції из сторони послів польских в часї семинедїльного триваня сойму, та і то все не можна ще назвати плодами, бо більша частина сих порушених справ осталась поки-що без результату.
За то розвинула більшість соймова велику, навіть дуже непарляментарну опозицію, як пoc. Романчук яко справоздавець буджетовий з трибуни соймової забрав слово по руски, як рускі посли запротестували против видаваня гроша краєвого на непродуктивні ціли і як прийшлось боронити становища правительственного при нещаснім законї о писарях громадских.
Трохи житя мертвотї тій надала ще рїч пос. Мадейского на темат о потребі реформ на поли карного судівництва. Єго оповіданями і напровадженєм поодиноких драстичних случаїв з хроника судівництва в загалї, а галицкого в подрібности, заинтересувався сойм, тим більше, що в рїчи пос. Мадейского були намови на звістну справу кукизівску, як і внесенє єгo викликане було тою справою. Впрочім пос. Мадейскій тепер належить також до табору станьчиків, то не тілько треба було слухати єго популярних оповідань з більшою увагою, але і треба було розголосити відтак широкому світови, що та рїч була кульминаційною точкою цілої сесії соймової. Тілько-ж справа реформи судівництва карного не належить до компетенції соймової, а до ради державної, отже і піднесенє тої справи не увільняє ще більшости соймової від закиду, що з єї вини ціла сесія соймова була безплодна.
Безплодна, отже зовсїм безплодна, була перша сесія нового сойму, а чи можна при такім складї сойму надїятись, що слїдуючі сесії будуть пліднїйші? Що-ж доперва думати о таких справах, як полагодженє справи рускої в дорозї законодавчій! Чи така більшість коли-небудь взнесесь на становище обєктивне, горожаньске і патріотичне, та схоче заспокоїти духові і національні потреби народу руского в Галичинї, коли для справ чисто економичної природи і дотикаючих интересу загалу она заявила таку рівнодушність? Чи ті панове з унії консервативної позбудуться фанатизму антируского, коли кілька слів руских, що мали упасти з трибуни справоздавців, довели их до крайного розяреня і зовсїм непарляментарного поведеня? Хиба коли-би правительство хотїло впливати на своїх безвзглядних поклонників.
Але доброї тактики придержуються при тім всїм органи праси тої більшости соймової. Щоб замаскувати крайну свою нетерпимість для руского народу, они голосять urbi et orbi, що рускі посли у всїм винуваті; що "народовці" звязались з "панславистами"; що се елемент ненаситимий, котрий нїколи і нїчим не вдоволиться, — так як би дїйстно більшість та коли-небудь дала щось Русинам, а Русини ставляли жаданя надзвичайні і переходячі их дїйстні потреби! В тім дусї писав уже Czas, а навѣть і N. Reforma не витерпіла, щоб не ударити на солидарність клюбу руского. Виходить се на ту казку, що то жид бьє і сам кричить. Алe серіозно розібравши рїч, справа законодавства краєвого складаєсь у нась дуже сумно і безвихідно для Русинів. Від часів конституції минає вже три десятки лїт, а Pусь галицка в тім періодї не одержала з рук сойму нї одного закона в свою національну користь. Коли Жидам і Нїмцям полишено дві гимназії для плеканя своєї національности, то Русинам дано одну з маленьким додатком, і то лиш на приказ правительства центрального. Вплив на школи народні віднято Русинам, розпорядженя язикові для урядів і судів полишились на папери, значне число урядників Русинів коротає вік свій на "Мазурах", на висших становищах Русинів майже не видко, университет спольщений, рускої семинарії учительскої анї одної, і т. д., а минимальні жаданя руских послів в соймі відкидають з всякою безвзглядностію, мов-би в Галичинї рускій нарід не становив половини всего населеня...
А при тім годї забувати, що і правительство в справі рускій не бере нїякого почину, нїякої иниціятиви, а заховуєсь так пасивно, наче-б не бачило, що зь кождим роком антаґонизм національний в Галичинї заострюєсь, а положенє Русинів стаєсь гіршим. і длятого не диво, що в цілім краю панує нинї велике огірченє, що навіть селянин нинї нетерпеливиться і кождий питає: коли і хто зробить конець сему ненормальному положеню народу руского в Галичинї? Нарід рускій не може дальше рівнодушно дивитись на всесторонну неґацію тих прав, котрими другі народи австрійскі тїшаться від початку ери конституційної. І длятого в интересї самої-ж держави було-би, щоби правительство само чим сворше руску справу взяло у власні руки і постаралось о спокійне і успішне єї розвязанє. На ту потребу указували і посли рускі в часї сегорічної сесії, а можемо увірити всякого, що за их голосом стоїть весь свідомий своїх прав нарід рускій. Над краківскою більшостію з єї нетерпимостію треба перейти до порядку дневного, а потреби наші треба конче полагодити хоть-би в дорозї розпоряджень. Експериментів законодавчих було уже досить.
[Дѣло, 09.12.1889]
09.12.1889