Битий небитого

Український уряд почав латентну економічну блокаду Донбасу. На окупованих територіях призупинено виплату зарплат і пенсій, а всі державні інституції до 1 грудня мусять вийти на вільні землі — Україна забезпечуватиме лише ті державні установи та підприємства, котрі підкорятимуться Києву. В самопроголошених республіках рішення української влади назвали звично — «геноцидом», а міністр закордонних справ Росії заговорив про «удушення» реґіону. Жоден інший крок, до якого вдавалася українська влада, відколи було досягнуто «мінських домовленостей», не діставав такого обурення серед сепаратистів та їхніх російських босів. Удар виявився дошкульним.

Точка неповернення — самовільне проведення виборів на Донбасі. Терористи обіцяли виборцям «нове життя», але скористалися ними як заручниками

Бачили очі, кого вибирали

Від минулого тижня в інформаційному просторі побільшало повідомлень про початок «голодних бунтів» на окупованих територіях. Мешканці Донбасу вдаються до наразі нечисленних акцій протесту, вимагаючи від самопроголошеної влади налагодити соціальні виплати та вирішити продуктову проблему. Подібні пікети відбулися, зокрема, в Єнакієві й Торезі. Правителі-самозванці провадять на Донбасі військові справи; російські конвої везуть на Донбас зброю і безмірно менше провіанту; бойовики знімають з бізнесу неформальну данину, яка ніким не обліковується і навряд чи перепадає місцевим громадам — бандам нема часу на комуналку чи соціальні проблеми. Банки пішли з Донбасу ще кілька місяців тому з огляду на постійні пограбування (забігаючи наперед, зазначимо: за рекомендацією РНБО Національний банк також може припинити безготівкові карткові розрахунки на окупованих територіях). А рахунок за цей «бенкет» постійно виставлявся Україні. Більшість мешканців окупованих районів Донбасу звинувачують у гуманітарних проблемах саме «київську владу», хоча тягар відповідальності поступово перекидається і на погононосні плечі захарченків-плотницьких.

Рішення українського уряду зумовлене двома факторами: по-перше, влада відмовляється утримувати самопроголошену конструкцію, яка відкинула жест «мирного плану» і далі встановлює в реґіоні свої правила, не підпорядковуючись юрисдикції України, зокрема її фінансовій системі; по-друге, влада змушена перекрити неконтрольований канал видатків для двох областей, щоб не залишити в голоді й холоді решту країни.

Терористи успішно перетворили індустріальний реґіон на проблемну зону, яка вимагає великих витрат, але не хоче нічого віддавати навзамін, навіть видобутого вугілля, що обвітрюється на складах. Зі слів першого заступника міністра енергетики Юрія Зюкова, в окупованих районах працює лише сім шахт, а за сепаратистськими блокпостами перебуває 89 тисяч гірників. Багато разів акцентувалося: Росія планувала створити на Донбасі «чорну діру», що висмоктуватиме ресурси з України, тож брати на себе відповідальність Москва не хоче. Адже якби їй ішлося про об'єднання «із соотєчєствєннікамі», то РФ потайки аплодувала б рішенням українського уряду і вже налагоджувала б виплату рубльових пенсій і дистрибуцію газу по 50 доларів, чи скільки там обіцяв Янукович, — тоді вона швидко б поглинула реґіон, який остаточно втратив би лояльність до колишньої годувальниці. Однак Росії не до снаги взяти на себе проблемні області, та й мети такої нема. Тому, як каже Денис Казанський, ті, що виступали за російські пенсії, тепер залишилися без українських.

Околиці Донецького аеропорту. Літня жінка запасається дровами

Треба зазначити, що влада дуже мляво обґрунтовує причину радикальних рішень. А ця справа має конкретну точку відліку — проведення сепаратистських виборів 2 листопада. Терористи вийшли за межі «мінських домовленостей» і поставили під сумнів хиткий план ймовірного співіснування. Закон про «особливий статус» передбачав фінансово-економічну співпрацю Донецької та Луганської областей з Києвом, а місцеві органи влади, що були б обрані на леґальних грудневих виборах, могли б укладати двосторонні прямі контракти з Урядом, відтак пенсіонери й далі отримували б платню з державного бюджету, натомість частина податків мусила би йти до державної скарбниці — варіацій «особливого» співробітництва було багато.

Цей закон багато критикували, і не відомо, як він би діяв насправді, якби Москва не наказала своїм ставленцям приспішити з псевдовиборами. Але для населення окупованих територій він точно був вигідним, бо ґарантував інституційну парасольку. Людина на Донбасі зараз захищена найменше. Росія має ґлобальніші цілі й використовує цілий реґіон як важіль для досягнення своїх інтересів, жодної турботи про «російський світ» та його індивідів там нема. А Україна не має достатніх ресурсів ані для того, щоб звільнити реґіон, ані для того, щоб його утримувати в дотеперішньому стані. І закон про «особливий статус» йде на утилізацію. Від нього відрікся навіть Петро Порошенко — головний натхненник «мирного плану».

Внутрішні «санкції»

Трохи конкретики. Де-факто уряд припинив перераховувати соціальні виплати на Донбас ще у вересні, тобто тоді, коли стало зрозуміло, що антитерористична операція в її звиклому форматі не матиме успішного завершення, а в бій посилено кинулася Російська Федерація. Між серпнем і вереснем борг із заробітної платні зріс на Донеччині на 154 мільйони гривень, а до жовтня — ще на 330 мільйонів. На Луганщині — відповідно на 162 і 123 мільйони.

А вже 4 листопада відбулося засідання РНБО, 5 листопада — засідання Уряду. Кабінет Міністрів швидко затвердив низку пропозицій Радбезу, зокрема ухвалив тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ у районі АТО. Отже, зарплати збережуться для тих державних установ, які перемістилися у населені пункти, контрольовані державою. Пенсії отримуватимуть ті пенсіонери, котрі мають статус особи, що перемістилася з тимчасово окупованої території. Державну підтримку надаватимуть лише тим підприємствам вугільної галузі, що зареєстровані та провадять свою діяльність у контрольованих районах. Останній термін для передислокування установ — 1 грудня. «Якщо людина хоче працювати і отримувати всі виплати, вона повинна приїхати на велику Україну і зареєструватися відповідним чином», — прокоментував новації міністр фінансів Олександр Шлапак.

У день виборів біля дільниць майже задармо продавали продукти, сподіваючись збільшити явку

При тому Кабінет Міністрів декларує намір не припиняти постачання газу та електроенергії на Донбас. Заплановано, що вартість цих послуг компенсують за рахунок незадіяної в бюджеті «соціалки». «Сума коштів, яка накопичена в уряді для виплат соціальних пільг і субсидій, буде зменшена на вартість електроенергії і газу, яку ми зараз поставляємо на території Донецької і Луганської областей, що тимчасово не контролюються центральною владою», — пояснив Арсеній Яценюк на засіданні Уряду. У рішенні РНБО наголошено на тому, що оплата енергоносіїв має надходити від усіх категорій споживачів на Донбасі. Уряду доручено розробити механізм взаємозаліків.

Серед чужих

Паралельно з політикою «латентної блокади» Уряд декларує намір посилити свої дії у сфері захисту мешканців Донбасу, котрі перебралися чи перебираються на контрольовану державою територію. Лише за офіційними даними, загальна кількість переміщених осіб в Україні становить близько 466 тисяч, на облік поставлено 212 тисяч (дані охоплюють також біженців з Криму). Ці числа не є вичерпними, адже багато біженців не стають на облік. Так, за даними Луганської ОДА, в області зареєструвалися майже 30 тисяч тимчасових переселенців, хоча реальне число становить близько 200 тисяч. Очевидно, що офіційно-формальне припинення роботи державних установ на території Донбасу, зокрема припинення дотацій шахтам, може спричинити нову хвилю міґрації з окупованих районів. Для влади це є ще одним викликом, адже «в полі» — не на словах і не на паперах — політика соціальної інтеґрації біженців здійснюється з великими недоліками.

Доцільність «економічної блокади» коментують для «Z» публіцист Станіслав Федорчук, який вивіз сім'ю з Донецька до Львова і зіштовхнувся з багатьма проблемами, пов'язаними з адаптацією вимушених переселенців, а також доктор технічних наук, головний редактор науково-аналітичного журналу «Схід» Володимир Білецький (нині працює в Полтавському технічному університеті).

Володимир БІЛЕЦЬКИЙ:

НАВРЯД ЧИ ЦИМ КОГОСЬ ПЕРЕВИХОВАЄШ

– Це все-таки контраверсійне рішення, його неможливо оцінити однозначно. У ньому є свої плюси та мінуси — як і в будь-якому складному рішенні.

Кажучи про мінуси, треба спуститися до рівня окремої людини. Всі люди дуже різні. На тій території, яка непідконтрольна українській юрисдикції, перебуває близько п'яти мільйонів громадян України. І всі ці п'ять мільйонів громадян обмежені у своїх правах. Держава не може, не має можливості виконати свої зобов'язання перед цими людьми через окупацію території. Дехто приречений, бо не має засобів для існування, більшість опуститься до рівня злиднів. Наслідки можуть бути трагічними.

Водночас це рішення є логічним, якщо розглядати його не на рівні держава–громадянин, а на рівні держава–реґіон чи держава–держава, бо активним учасником процесів на Донбасі є Росія. Українська держава, образно кажучи, перекидає м'яч на поле наших опонентів. Хотіли економічної самостійності — будь ласка; якщо хочете диктувати свої умови — беріть на себе зобов'язання. Тобто на рівні ґлобальнішому це, найімовірніше, правильне рішення.

– Хто є головним адресатом таких рішень: пересічні люди, яких ніби намагається «перевиховати» держава, чи керівники терористичних угрупувань, які тепер потрапили у скрутне становище?

– Це не керівники — це залежні особи. У цьому випадку належить апелювати до витоків проблеми. А витоком є керівники російської держави, які мають на Донбасі своїх маріонеток — Захарченка та інших. Україна звертається до тих, хто стоять за лаштунками, до сусідської країни, яка оголосила нам цю дивну війну. Якщо вони діють у такий спосіб — нехай беруть відповідальність. Подивимося, як на це зреагує Росія і як вона відповідатиме.

Разом з тим, «перевиховання» тут, напевне, найменше. Ясно, ми знаємо римське, чи навіть доримське, правило «батога та пряника». Але пізно перевиховувати людей, які вже сформували свою думку. Держава за двадцять років не намагалася інтеґрувати Східну України в державне тіло, не було ні культурницьких, ні соціально-економічних програм, навіть транспортне сполучення з рештою країни було ускладненим. Кого ж тут перевиховаєш?

Станіслав ФЕДОРЧУК:

ЗАДУМ НЕПОГАНИЙ, А ВИКОНАННЯ — НЕДОЛУГЕ

– Якщо зважати на те, що в країні триває війна і головні зусилля Уряду та Президента спрямовані на припинення цієї війни або мінімізацію впливу окупаційних сил, то, в принципі, таке рішення виглядає чудово. По суті, терористам дають змогу утримувати окуповані території, і соціальні зобов'язання лягають насамперед на них.

Однак, як на мене, в усій цій історії не вистачає формальних кроків, які давно мусила б здійснити держава. Перший крок — Україна повинна визнати, що на її території триває війна, а не загадкова антитерористична операція. Другий момент — так само важливо визнати, що території окуповані, тому вона не може виконати соціальні зобов'язання перед своїми ж таки громадянами. Тому що в очах міжнародної спільноти, до якої ми апелюємо за політичною, дипломатичною, збройною, моральною допомогою, це виглядає трохи дивно: з одного боку, Україна не визнає факту війни на своїй території і вдає, що йдеться про якусь антитерористичну операцію, але водночас не може ґарантувати своїм громадянам належних прав.

Враховуючи те, що на окупованих територіях не функціонує центральне телебачення, — населення позбавлене можливості чути інформаційні меседжі з нашого боку. Прогнозую, що частина населення, таки отримавши цю інформацію, тікатиме на неокуповану землю, а частина залишиться як заручники. Ставлення до України від того кращим не стане. Тому я не скажу, що цей крок є до кінця продуманим і зваженим.

Перше і головне: що більше людей залишається там, то більша база у терористів, незалежно від того, що ці люди думають про Україну чи не думають про Україну. Отож завданням Уряду є не тільки те, щоб припинити там виплату пенсій, — завданням є вивезти звідти людей, насамперед тих, хто не може собі зарадити: людей, прикутих до ліжка, осіб з особливими потребами, дітей із сиротинців. Не знаю, що буде з ними і як вони переживуть цю зиму. У нас вдають, нібито всі категорії населення є універсальними, тобто нема важкохворих, нема інвалідів, нема сімей з маленькими дітьми. Багато людей навіть не мають коштів, щоби виїхати з окупованих територій. Якщо поцікавитися у будь-якої благодійної організації (наприклад, спільноти «Донецьк SOS» чи «Луганськ SOS»), яка працює з переміщеними особами, то вони вам скажуть, скільки осіб вивезено коштом звичайних людей і скільки вивезено за рахунок держави, того самого МНС. Попри те, що в багатьох випадках МНС справді допомагає, однак системної роботи з боку Уряду нема.

Якщо Україна хоче виграти у цій війні, то нам треба здійснювати раціональні кроки, а не емоційні. Звичайно, з точки зору емоцій, просто розглядати ситуацію так, наче там, за протилежним берегом Дніпра, живуть вороги, і «вони обрали таке життя». Але це неправда. До того ж, якщо ми кажемо «вони обрали таке життя» — ми мусимо визнати всі ці референдуми, всі ці вибори, і змиритися з втратою цих територій. Треба визнавати факт окупації території Росією, вивозити звідти людей і створити умови для їхнього перебування в Україні.

Війна триває понад півроку. За цей час не створено жодного містечка для переміщених осіб. Для прикладу, у Грузії під час війни протягом трьох місяців створили 38 повноцінних поселень. Український уряд перекинув людей на місцеві адміністрації і склав руки.

Величезна кількість людей, які виїхали з окупованих територій, не розірвали свої трудові стосунки за місцем праці, адже підприємства були захоплені терористами. Наприклад, мої батьки — працівники освітньої сфери, вони все своє життя відраховували кошти, в тому числі у фонд страхування на випадок безробіття. Уявіть собі, для того, щоб батьки отримали виплати як безробітні, вони мають отримати довідку з окупованого Донецька про те, що вони вже звільнені з роботи. Всі юристи, з якими доводилося спілкуватися, кажуть: іншої процедури не існує. Велика кількість людей, які не захотіли коритися терористам, тепер мусять повертатися до терористів і просити виписки, щоб на них поширювався український закон.

Як на мене, це зрада людей, зрада тих, хто не схотів пов'язувати своє життя з російськими окупантами. Будемо говорити відвертіше: так український уряд економить кошти на своїх-таки громадянах. Замість того, щоб видавати гроші, передбачені страховим випадком, нам вигадують якісь виплати як переміщеним особам. Тобто є кошти, передбачені бюджетом, — зрозуміло, звідки вони беруться, — і є нові потреби, для яких уряд мусить знайти фінансування. Зачекайте. Для чого тоді вигадувати нову формулу? Люди, які втратили роботу, могли б отримати передбачену законом виплату, на яку вони працювали ціле життя. Я скажу, чому. Тому що допомога з безробіття буде більшою, аніж 400 гривень на руки [щомісячна разова допомога переміщеним особам].

Тобто рішення Уряду як задум виглядає непогано, і воно справді було б непоганим, якби ж це йшлося про комплексне розв'язання проблеми. Але у виконанні українського уряду виглядає як популістський крок — вдати, що в такий спосіб ми досягнемо результату.

ТИМ ЧАСОМ

Чи відходить Україна від Конвенції прав людини?

Критики Уряду мають у чомусь рацію: припинення пенсійних виплат є порушенням прав людини. Зокрема, Україна частково відступає від Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це не вигадка автора — це слова з директиви Міністерству закордонних справ від Ради національної безпеки та оборони. МЗС готує спеціальне повідомлення на ім'я генерального секретаря Ради Європи, в якому має надати обґрунтування, чому держава вирішила задіяти 15 статтю конвенції, яка дозволяє відійти від певних обов'язків «під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації».

Урядовці коментують: Кабінет Міністрів не відмовився виплачувати зарплати та пенсії — він просто не має змоги їх виплатити. «Справа в тому, що окремі видатки ми провадили на цих територіях, але сьогодні фінансова ситуація повинна чітко відповідати ситуації політичній, — коментує ситуацію міністр фінансів Олександр Шлапак. — Головне — чому було прийнято таке рішення. Тільки тому, що ми не маємо на сьогодні такої можливості виконувати свої зобов'язання на цих територіях. Зруйнована системи банківська, казначейська і бюджетна».

Дарма що сепаратисти є грубими порушниками прав людини — вони задекларували намір оскаржити рішення Кабінету Міністрів у міжнародних інстанціях. Однак суддя Конституційного Суду Станіслав Шевчук підтверджує, що рішення Уряду має належне обґрунтування. «Наскільки я розумію офіційні повідомлення, уряд не відмовляється платити ці пенсії, але фізично поки що не може це зробити на територіях, захоплених терористами. Оскільки я розглядав справу "Пічкур проти України", то, дійсно, такі зароблені пенсії, в силу нашої солідарної пенсійної системи, складають право власності і захищаються Конвенцією [про захист прав людини і основоположних свобод]. Тому ці пенсії будуть виплачені після звільнення цих територій українською владою», — прокоментував Шевчук на своїй сторінці у Facebook.