Чому Українці зірвали переговори? — „Лїтературно-Науковий Вістник"

Чому Українці зірвали переговори?
Посол др Теофіль Окуневський пише у вчерашній вечірній N. Fr. Presse:
„В ранішнім виданю N. Fr. Presse з 28 лютого с. р. була статя про причини зірваня польсько українських переговорів у Львові; го­ловною причиною мало бути, як там сказано, се, що Поляки мусїли стояти при постановах закона з 1866 р. про повітові ради, а специ­яльно при „maximum“ 12 заступників в кождій з трех, евентуально чотирох ґруп: сільських громад, міст, найвисше оподаткованих і обшар­ників, котрі висилають своїх членів до повіто­вих репрезентаций, — „тому що сї постанови мусять істнувати яко забороло проти напливу радикальних елементів до повітової репрезен­таций сеї ярко національної (?) інституциї“.
„Супроти сього представленя стану річи з польської сторони прошу ствердити, що україн­ські посли виступали не проти „maximum“ за­ступників одної ґрупи, але тільки проти сього, аби польські обшарники при помочи відповідно сконструованої виборчої ордивациї заступни­ків з ґрупи сїльських громад, не змайоризували безоглядно майже всюди в краю сих важних орґанїзмів, а через те, щоби не попирали виключно обшарницьких інтересів, а у східній Галичині до того й інтересів Поляк|в, проти інтересів українського населеня.
„При помочи тих штучно сотворевих пові­тових репрезентаций, які вони хотять петрифіку­вати на віки, заволодїли вони майже цїлим публичним житєм сільських громад і малих міст. Повітові ради при помочи дисциплінарного пра­ва тероризують начальників громад і громад­ських секретарів, впливають на цїле шкільництво й учительство, тому, що ті повітові ради в кож­дій громадській і окружній шкільній радї мають найбільше слово: повітові ради запанували та­кож над дорогами в повітї та над доставами, а крім того взяли в свої руки кредит в повітї в той спосіб, що мають свої повітові щадницї та нагляд над громадськими касами. При помочи роздїлу державних і краєвих субвенций між сво­їх поплечників викликують зависть і роздор се­ред сільського населеня та корумпують його. Цїле економічне і культурне житє на селї вспі­ли галицькі верховоди в останних 40 роках взя­ти при помочи краєвих законів в руки повіто­вих рад; а що тепер українське і польське се­лянське населенє хоче все те відібрати поль­ським обшарникам, закипіла остра боротьба, бо обшарники не хотять зректи ся свого домінуючого впливу на сїльські громади. І тому то укра­їнські посли мусїли кинути салю нарад, поки па­нове обшарники не надумають ся та не переко­нають ся, що двайцяте столїте се не той час, коли кількох дїдичів могло командирувати цїлим сїльським та міським населенєм.
„Про орґанїзацию повітових рад на основі загального виборчого права при теперішних пе­реговорах рішучо ніхто не думав. Коли хто и­накше представляє справу, то се в тенденцийним перекрученєм.
„Всї члени комісиї, Українці і польські лю­довцї згодили ся виразно на виборчу систему до повітових рад на основі дотеперішного заступ­ництва інтересів. Вони згодили ся також, щоби лише ті члени громад виконували чинне виборче право, котрі платять безпосередні податки. Не хотіли тільки згодити ся українські і польські людові посли на петрифікацию дотеперішної ви­борчої системи в сїльських громадах, котра у­можливлюе рішаючий вплив великої посїлости на склад повітових рад.“
„Лїтературно-Науковий Вістник" кн. I. за січень при­носить богато цікавого материялу. Звертаєть ся увагу особливо на відділ поетичний, який репрезентують красші поетичні сили сучасної України. — О. Олесь, Гр. Чупринка, Леся Українка, Христя Ал­чевська. Особливо твір Лесї Українки п. з. ,Ізоль­да білорука“, оснований на середновічнім романї про „Трістана та Ізольду“ робить сильне вражінє. — Михайло Коцюбинський почав друкувати нове своє оповідане „На острові“. Само імя письменника говорить за себе. — З иншвх праць в сїй книжцї заслу­гують на увагу статї посьвячені M. Лисенкови, праця С. Тобилевич про житє драматурґа Карпенка-Карого, статя проф. Мих Грушевськоео „В балканськім антрактї“ —. поза тим маємо докладні огляди житя лїтературного гро­мадського та полїтичиого, не лише українського але й заграничного. Хто хоче стояти в курсі справ, що доти­кають українського культурного житя, той повинен пе­редплачувати „Літературно-Науковий Вістник“. Річна пе­редплата коштує 18 кор., студенти університету, учителї народні несталі, робітники та селяне дістають знижку на 14 кор. — Адреса адмінїстрациї: Львів, ул. Супінського 21. (623 1—1)