Російська ідентичність залежить від заперечення ідентичності інших

«Я вас розумію, тому, що ми, по суті, вас зрадили. І росіяни вас зрадили  — так само як і британці»

Найбільше, що може зробити історик, це спробувати виявити певні тенденції і відслідковувати те, як вони змінюються. Я хотів би описати ті історичні тенденції, які бачу зараз. Їх є декілька і вони можуть пояснити те, чому західний світ зберігає статус-кво у відношенні до України. Перша тенденція – настав кінець невинності Європейського союзу. Проект Європи завжди був невинним, навіть цнотливим. ЄС був привабливим для потенційних вступників і чекав, щоб вони до нього тягнулися. Це, власне, було суттю зовнішньої політики ЄС – бути такими, щоб до них хотіли приєднатися. В цей період ніхто в Європі не мусив мислити стратегічно. По-перше, через військову присутність американських союзників. А по-друге, не було більше підстав вважати, що в Європи є вороги. Європейці звикли гадати, що ті висновки з Другої світової війни, які зробили вони, зробили й всі інші народи. Насправді так ніколи не було. І у кінці 2013 року всі почали це розуміти. Європа нарешті побачила сусіда, який визначає себе як протиставлення до ЄС. Більше того, сусід визначає суспільство старого світу як таке, що загниває і відмирає.

Друга тенденція, яка змінилася – це російська зовнішня політика. Важко сказати, коли саме це сталося. На мою думку, саме у вересні-жовтні 2013 року. Ті місяці стали переломними, бо Росія почала відкрито протистояти заходу, відкриваючись, натомість, Китаю. Адже Китай не критикуватиме за порушення демократії. Тому російська політика по відношенні до України – це складова російської політики у відношенні до Європи.

Це дві тенденції, які ми зараз спостерігаємо. І українська спроба протистояти Януковичу та підписати угоду про асоціацію з ЄС відбувалися саме під час розгортання цих двох тенденцій.

В Україні сперечаються про те, чому у конфлікті з Росією їм не допомагає Європа. А у ЄС мають схильність вважати, що Україні повинні допомогти США. В них немає чіткого розуміння того, чому Україна належить  до сфери європейського впливу. Для доведення цього можна використовувати різні аргументи: безпекові, економічні чи політичні. Аргумент безпеки полягає в тому, що українські території завжди була місцем (або й джерелом) основних європейських конфліктів. Україна була територією основних баталій Першої світової війни. В якійсь мірі вона була причиною Другої світової. А зараз в Україні відбувається ще одна європейська війна. Свого часу аргумент безпеки відіграв важливу роль для Німеччини, Польщі чи Балканів.

Після безпекового наступним аргументом є економічний. В наступні роки сільське господарство у світовій економіці стане набагато важливішим, ніж зараз. Україна ж, як відомо, є потужною сільськогосподарською країною. Якщо додати українських споживачів до європейських ринків – можна отримати навіть більший ринок, ніж американський. Україна також є величезним ринком для збуту європейських товарів. Крім того, молоді українці є кваліфікованими кадрами, які можуть зробити чільний внесок до європейського ринку праці.

А з політичної точки зору є навіть два потужних аргументи, які варто озвучувати. Перший – Європі потрібна поезія так само, як проза. Тобто, важливими є ті люди, які вірять у європейські ідеали і готові жертвувати заради них. Це ті, хто спроможний брати Європу як даність. В Україні, як показав Майдан, таких людей багато. Ще один політичний аргумент стосується політики державотворення. Україна може швидко інтегруватися в толерантну, мультикультурну Європу. Тому, що на мою думку, Україна є прикладом політичної нації. Це те, що ідеалізується в Європі, але чого насправді там немає. Тому українці, як прогресивна, європейська нація, є дуже важливими для європейців.

Відносини між Росією і Майданом – це те, що самим росіянам ще доведеться зрозуміти. Путін хоче показати Майдан як масове повстання українців проти законного порядку, яке організували американці. Але, звичайно, Майдан був чимось абсолютно іншим. В певний момент це був спротив щодо рішення українського уряду відмовитися від підписання угоди з Європою. А далі українці відстоювали свою гідність і права. Майдан показав те, що східні європейці в 70-80-их рр. називали громадянським суспільством і відстоюванням верховенства права. Бо якщо уряд непрогнозований, тоді суспільство має право також бути непрогнозованим. Це те, що мав на увазі Томас Джеферсон, коли говорив про право на революцію. Якщо влада не дотримується законів, тоді населення має право на повстання.

Це дуже небезпечна річ для Путіна. Загроза режиму в Росії може надходити тільки від громадянського суспільства. Майдан без людей не станеться. Тому у цьому відношенні Росія хвилює мене набагато більше, ніж Україна. Події, які розвиваються там останні кілька місяців, показують, що мирно змінити владу після відходу Путіна буде дуже важко.

Чи Україна може жити без Росії, а Росія без України? Це дуже актуальне питання. Бо теперішня криза стосується російської національної ідентичності. Російська національна ідентичність – це набагато складніше питання, ніж українська ідентичність в Донецьку чи Луганську. Бо ким є росіянин? З мого власного досвіду – це людина, яка говорить, що немає України. Також це людина, яка каже, що є глобальна світова змова, на чолі якої є США. Це все негативні визначення росіян, які не можуть пояснити того, чим є Росія. Це лише опозиція до світу. Молоді історики з Санкт-Петербурга висловлюють мені сумніви про те, що Україна існує як нація. Я їм пробую це пояснити, але, на мою думку, українці про це взагалі б не говорили. Бо це те саме, що сперечатися з кимось, хто ставить під сумнів, що день йде після ночі, а Місяць обертається навколо Землі. Звичайно, про це можна говорити, але українцям це нецікаво. Тому молодь в Росії та Україні знаходиться в окремих інтелектуальних вимірах. Це ізолює росіян від решти світу. Бо для всіх інших такі безглузді твердження є сигналом про кінець розмови. Найбільше мене непокоїть те, що російська ідентичність залежить від заперечення ідентичності інших націй. Це все віддаляє від розуміння того, що ж таке Росія і що означає – бути росіянами. А можливо, бути Росією – це нападати на інші країни? Це велике і складне питання, на яке ще не знайдено відповіді.

В Україні говорять про децентралізацію влади. Говорять так, ніби мова йде про потужну державу, яку потім  можна буде «відцентралізувати». Проте Українська держава є слабкою, і це варто пам'ятати. В Києві, на жаль, немає потужної держави. Тому її потрібно починати будувати з фундаменту. Цього, як розуміємо, ще не сталося. Справді незалежній державі покладено лише початок. Поки що українські реґіони, муніципалітети надто слабкі. Не потрібно забрати владу з центру, потрібно створити владу там, де її не існує.

 Дуже бракує підручника, який би пояснював Україну як складову європейської та світової історії. Я сподіваюся, що він буде написаний вже дуже скоро. Надіюся, що вже є історик, який пише таку працю. Це повинна були книга, в якій Україна прив’язується до зрозумілих тенденцій Скандинавії, Шовкового шляху, великого Литовського князівства, торгівлі зерном тощо. Всі ці великі теми, які усім знайомі, мають мати українське відображення. Така книжка також потрібна і нам, іноземцям. Щоб журналіст The New York Times міг перечитувати її у літаку з Нью-Йорка до Києва, і розуміти те, як Україна доповнює цей великий світ. Така книга була б дуже помічною. Знаю, що Славко Грицак та інші вже давно так навчають своїх студентів, але поки що такого підручника немає.

Звичайно, з пропагандою можна боротися такою ж пропагандою. Але питання у тому, якою буде ця пропаганда. Бо пропаганда є проявом того, якою є держава, яка її застосовує. Якщо в Україні вона буде в російському стилі, тоді готуйтеся до того, що і Україна стане Росією. Якщо пропаганда буде нацистською, то готуйтеся, що і ви станете нацистами. Бо брехати в масштабі міжнародних відносин можливо лише тоді, якщо самому вірите в цю брехню. Через це мене і непокоїть Росія. Пропаганда має певну ціну, а ціна – не тільки зміна певний переконань, це зміна мислення. Якщо з вогнем боротися вогнем, то опинитеся у пеклі. Звісно, що українцям потрібна своя пропаганда, адже її повинна мати кожна держава. Треба тільки міркувати про те, як ця пропаганда вплине на вас. Наскільки ви готові відійти від того, що є вашими основними цінностями.

Треба визнати, що росіяни над своєю пропагандою працювали дуже системно, вдумливо і давно. Те, що відбулося в Криму, не могло статися без ретельного плану, який, можливо, складався роками. Тому все відбулося так швидко і стрімко. Росіяни вливали величезні гроші в центри своєї пропаганди, такі як Russia Today. Росіяни починали з простої пропаганди – Росія добра, а всі інші погані. Та це не спрацювало і вони прийшли до постмодерної пропагандистської моделі. І тепер ми чуємо – хто-зна чи це не американці збили малайзійський літак? А може це зробили українці? А можливо марсіяни? Чи він взагалі від початку летів з трупами? Це ж все є змовою! І поки ви це послухаєте,  то вже не розумітимете, що взагалі відбувається. Вас зовсім заплутають. Та чи означає це те, що їх неможливо перемогти? Якби це було так, то зараз не було б проти них санкцій. Щоправда, значно краще, якби вони почалися швидше.

Найкраще, що може зробити українська діаспора для України – це підняття іміджу українців.  Замість старомодних етнічних українських  концертів, які вони нікому не зрозумілі, варто організовувати альтернативні акції: джазові концерти чи якісь мистецькі події. Українська діаспора, наприклад, в Нью-Йорку працює дуже ефективно. Там українці, а це переважно освічені люди, які говорять багатьма мовами, багато спілкуються з американцями. Найефективнішими акціями є не політичні, а ті, які нестимуть посилання, що ви є цікавими людьми. Побороти російську пропаганду можна переконуванням іноземців, що українці існують і вони є цікавими. Тоді все інше стане на свої місця. В інформаційній війні проти українців йдеться про те, що їх не існує, а якщо існують, то є жахливими у всіх відношеннях. Але якщо ви покажете, що не просто існуєте, а ще й любите мистецтво і гарно граєте на саксофоні, тоді виграєте. Це найважливіше, що може зробити діаспора сьогодні.

Очевидно, що мовне питання завжди буде присутнім в українській політиці. Але я вважаю, що в цьому плані порівнювати Україну з Канадою, Бельгією чи Швейцарією – безглуздо. Тому, що більшість людей в Україні володіють двома мовами, а це однозначно не стосується ні Канади, ні Швейцарії. Я не думаю, що мовне питання в Україні можна вирішити територіально. Не може бути українського Квебеку чи української Фландрії. Розумно, щоб люди мали справу з тою мовою, яка є для них найбільш зручною. Проте також логічно, щоб в державі була одна державна мова. У США, наприклад, це англійська, хоча там живуть люди, які говорять десятками мов. Багато мільйонів розмовляють насправді не англійською, але мова політики – лише англійська. Я гадаю, що це правильний спосіб вирішити це питання і в Україні.

Що робити з російськими дипломатами, які гарно говорять англійською, є розумними, багато подорожують і їхній стиль зараз полягає в тому, що вони постійно брешуть з усмішкою на устах? І Чуркін і Лавров прекрасно роблять те, що вони роблять. Навряд чи їх треба імітувати, так само як не можна імітувати російську пропаганду. Така дипломатія може існувати тільки тоді, коли зовнішня політика ґрунтується на брехні. Їхні дипломати постійно присутні в інформаційному просторі. І вони є розумнішими, ніж американці. Лавров постійно показує американців як дурнів. Я це визнаю, бо він розумніший і швидший. Він ще й кумедніший, ніж вони, і краще співає. Але це не означає, що він є моделлю для наслідування. Дипломатія повинна відображати те, якою державою ви бажаєте бути. Російська дипломатія може бути ефективною так само як була ефективною французька чи австрійська дипломатія, бо вони готові казати що завгодно. Але вам такої дипломатії не потрібно.

При цьому варто визнати, що українські дипломати є дуже професійними. Вони вільно володіють іноземними мовами, а це чи не найважливіше, бо дипломатія – це, насамперед, дебати. І я бачу, що ваші фахівці стають все кращими, і в майбутньому лише вдосконалюватимуться. Але не можна перемогти росіян їхніми методами. У них є свій стиль, якого вам не потрібно наслідувати. Ми цього не робимо, і вам не варто.

Я цілком розумію, чому українці говорять про повернення собі ядерної зброї. Я, звичайно, не можу вказувати вам, та якби це сталося, це було б катастрофою. Адже є устрій, який стосується нерозповсюдження ядерної зброї і який тримає в спокої весь світ. Я вас розумію, тому, що ми, по суті, вас зрадили. І росіяни вас зрадили  — так само як і британці.

Виступ на Форумі видавців, Львів, 14.09.2014

Підготував Володимир Молодій