Родичі вояків з Львівщини, які служать в зоні АТО, вважають, що два місяці війни — то забагато для людини, і влаштовують акції протесту, вимагаючи ротації. «Хай тепер йдуть воювати кадрові військові, які сидять у частинах», — кажуть вони. Ще хочуть, щоб Міністерство оборони було відкритішим — налагодило роботу «гарячої лінії» й чесно повідомляло про те, що робиться на фронті.
Наших дітей женуть у саме пекло!
Група жінок різного віку стоїть у сквері навпроти будівлі Львівської обласної ради. З уривків розмови чутно, що це родичі чоловіків, які воюють у зоні АТО. Налаштовані вони різко, щоб не сказати аґресивно. На прохання розповісти про причину, з якої вони тут зібралися, і про те, чого прагнуть досягти, вимагають показати посвідчення, бо, мовляв, журналісти постійно подають їхні слова некоректно.
За якийсь час десятки людей зі скверу рушають до облради, де має відбутися засідання комісії, що розглядає питання взаємодії з військом. Дорогою гудуть мов стривожений вулик — розмови тільки про те, хто де з рідних опинився і як їх там обстрілюють, і про те, що, хто і скільки та через кого передавав воякам.
Ці люди є осердям своєрідної кампанії протесту, яка вже кілька тижнів триває не тільки в області, а й в кількох реґіонах України. Стихійні протести виникали на Львівщині вже наприкінці травня, коли родичі вояків 24-ї окремої моторизованої бриґади блокували виїзд з частини, вимагаючи забезпечити солдатів, що вирушали в зону АТО, якісними касками та панцерожилетами.
Однак реґулярними ці протести стали приблизно через місяць, коли на вулиці Стрийській рідні десантників 80-ї аеромобільної бриґади почали вимагати ротації солдатів, яка не відбулася й досі.
Так перекривали рух вулицею Хмельницького у Львові
«Наших дітей кидали в саме пекло — під Слов'янськ з перших днів, а потім одразу ж в Луганськ. Ні дня відпочинку їм не дали, хоча з інших частин солдати розповідають, що були вдома бодай раз. Тому ми вимагаємо, щоби нашим дітям також дали відпочити», — переходить на крик одна з жінок і прямує до трибуни.
«Хай командир нам скаже, чому так робиться, хай прийде сюди і розповість», — наполягає вона.
Голова комісії Ярослав Мудрий намагається заспокоїти людей, однак претензії починають сипатися з усіх боків — правду про війну на сході родичі військовиків знають не з повідомлень прес-центру АТО.
«Вони п'ють воду з калюжі і діляться на двох однією чайною ложкою паштету. Вони за весь цей час нічого не отримали. Вони вже місяць в оточенні! Казали, що після взяття Савур-Могили налагодиться постачання продовольства. Допоможіть, будь ласка, тим бійцям, які на кордоні! Їх потрібно рятувати. Зараз вони самі собі дають раду. У вас є кадрові війська, які сидять по частинах, а ви забрали цивільних голими і босими. Зараз на кордоні критична ситуація і мовчати про це більше немає сенсу», — каже Неля Васюта, дружина вояка 24-ї бриґади, підрозділ якого пережив обстріл під Зеленопіллям.
Найбільше солдатську дружину обурює брак комунікації з військовим відомством, гаряча лінія якого насправді мовчить і від якого отримати якісь відомості майже нереально.
«Проблема у тому, що відсутня комунікація між нами і Міноборони. Навіть між бійцями і командирами відсутня комунікація. А звідки їй взятися, якщо на танковий батальйон — одна рація. Для того, щоб повідомити команду "Вогонь!", хлопцям треба було бігти кілометр. Після того, як під Зеленопіллям все згоріло, знаєте, скільки людей зникло безвісти? Знаєте, скільки останків не можуть знайти?», — обурюється Неля Васюта. На її думку, державні структури мали б створити дійову «гарячу лінію», щоб рідні вояків могли отримати достовірну інформацію, а такаж кризовий центр для роботи з родинами військовиків.
Перекриття вулиці Стрийської у Львові
Будемо перекривати дороги, поки дітей не повернуть
Активні протести родичів вояків спалахнули наприкінці червня — вже тоді рідні львівських десантників вимагали провести ротацію особового складу 80-ї бриґади. У липні вони вже перекривали вулицю Стрийську у Львові й вимагали надати їм літак для перельоту в зону АТО. Потім до родин десантників долучилися родичі вояків «Залізної бриґади», які вже два місяці воюють на Донбасі. Відтак двічі дійшло до перекриття траси Київ–Чоп у Гамаліївці під Львовом, після загострення ситуації у прикордонних районах з Росією, коли українських військовиків масово обстрілювали з двох боків. Люди вимагали від державного та військового керівництва надати дійову допомогу частинам, що опинилися між двох вогнів. Після того, як українське військо здійснило кілька успішних операцій, солдатів вдалося розблокувати, і це трохи зняло напругу.
Пан Володимир з Яворівщини, зі слів брата, який вже другий місяць служить у 24-й бриґаді, розповів «Z», що ситуація там «кепська».
«У мене там служить брат, він уже понад два місяці в зоні АТО. Він дзвонить, каже, що кепсько, ні продуктів, ні води, ні боєприпасів. Таке враження, що про них забули», — скаржиться чоловік і додає, що вже сам готовий іти до війська.
Блокування траси у Гамаліївці
Родичі десантників запевняють, що припинять акції протесту тільки після того, як відбудеться ротація особового складу 80-ї бриґади. Водночас представник обласного військкомату повідомив людям, що ротація буде можлива в межах місяця часу.
Українські військові «вершки» наразі ще не можуть усвідомити того, що родини тих, хто воює в АТО, отримують від них усю інформацію про стан речей на фронті, і задурити їм голови чи просто відмахнутися не вдасться. Акції протесту, навіть з найблагішими намірами, ніяк не підвищують моральний стан суспільства і, зокрема, військовозобов'язаних та ще й дають поживу кремлівській пропаґанді. Тож штабним стратегам пасувало б бути максимально чесними та відкритими до людей і скеровувати енергію родин вояків на конкретні дії в поміч війську.
Саме тому вельми слушною виглядає пропозиція Ярослава Мудрого залучити такі родини до конкретної допомоги армії — участі у збиранні матеріальної допомоги воякам, пакуванні та пересилці до місць дислокації частин. Адже волонтери постійно повідомляють, що таких людей не вистачає. Однак поки що ця пропозиція потонула у хвилях емоцій і бажанні негайно отримати результат.
Очевидно, що цей рух потребує організації, однак перші спроби не є надто вдалими, адже, як свідчать повідомлення зі ЗМІ, часто замість рідні реальних вояків, у перші лави пробираються професійні «солдатські матері», здатні заговорити будь-яку реальну проблему.
31.07.2014