(Лист до редакциї.)
Анґлїйські журналїсти, які приняли ласкаве запрошенє Українців, незабаром роз'їдуть ся, досить докладно оглянувши українську Галичину. Я сам провів у Галичинї 8 тижнїв, а мої три приятелї чотири тижнї. Ми бачили богато річий, і найкрасший спосіб висловити нашу вдячність за гостинність, з якою нас принято, се подати без жадних застережень наші загальні вражіня. Можливо, що наша точка погляду відібєть ся на осудї про те, що ми бачили. Одначе ми приїхали сюди для того, щоби інформувати анґлійську публику, а для неї треба підходити до оцінки баченого з анґлїйської точки погляду. Я маю сьміливість думати, що наші статї і книжки, а також акварелї й рисунки нашого товариша-артиста мати-муть той результат, що до Галичини приїдуть инші анґлїйські журналїсти, а за ними підуть полїтики, і таким чином повстануть тісні приятельські звязки з лїдерами національного українського руху.
Дуже сильний сей рух! Я сконстатував се з глибоким схвильованєм підчас сьвяткованя у Львові столїтного Шевченкового ювилею. Ми констатували те саме, навіть в ше більшій мірі, придивляючи ся сьвяткованям, уряджуваним по селах і місточках. В сучаснім житю України є одна блискуча точка — се взаїмна симпатия, яка тісно вяже селянство з інтелїґенциєю. Не зважаючи на свою хвалену культуру, нї Росияни, нї Поляки, нї Нїмці не мають сеї дорогоцінної прикмети, яка незабаром може дати вам ключ до національного визволеня. Ми не маємо сього навіть в Анґлїї. Се дорогоцінна прикмета Українців, се одна з найхарактеристичнїйших прикмет вашої нациї; бережіть її, як найбільший скарб.
Лишайте ся й на далї обєднані, робіть всї потрібні жертви, щоби задержати сю прикмету, бо власне подиву гідні українські селяни, повні доброї волї, витревалости й інтелїґенциї, дадуть вам осягненє ваших цілий. Будьте й надалі з сього погляду прикладом для сьвіта. Кооперативний рух, ваші приватні національні школи, "Просьвіта", "Соколи", "Сїчи", "Стрільці"— ось ваша сила, ваша надїя й невичерпане жерело, яке забезпечить вам певний успіх.
Мушу сказати, що Українці самі красше вели би адмінїстрацию, нїж вона ведеть ся тепер в Галичинї! Я бачив річи, яким Анґлїєць нїколи не повірив би! Поїзди постійно спізнюють ся, зелїзничі урядники жебрають, звичайні дороги непроїздні, села мусять лишати ся без комунїкациї. Ваші місточка цілковито здані на ласку Жидів і Поляків.
Українці скрізь приймали нас як найкрасше. Одначе мушу зазначити, що в двох місточках на нас занадто дивили ся, як на предмет цікавости. Анґлійська гостинність завсїди є дискретна, а не цікава.
Чого бракує Українї? Без сумнїву, дуже богато. Ваша пропаґанда за границею доперва почала ся; ви занадто мало уваги звертаєте на заграницю; в однім містї я обійшов усї українські книгарні й не знайшов нї одної переписної української картки, де поруч українського напису був би напис в анґлїйській, француській або нїмецькій мові! Одначе сї почтові картки є найкрасшою рекламою, й ваші артисти виграли би від сього.
Було би добре, щоби більше Українців знало говорити по анґлїйськи і француськи. Я добре знаю, що ви й так крім вашої рідної мови говорите ще двома мовами. Але щож робити? Щоби здобути симпатиї заграниці, треба говорити її мовою. Коли знаєть ся вже три мови, можна легко вивчити ся ще четвертої. Посилайте ваших молодих людей до Льондону й Парижа; їх умові здібности, їх патріотизм здобудуть їм напевно приятелїв, які візьмуть до серця долю великої угнетеної нациї.
Уважайте! Поляки не гнетуть Українців. Мої приятелї й я цілковито згідні в сїй справі. В Росиї гнетуть, а в Галичинї нї. Тут ображають Українців, що говорять своєю мовою, тут на кождім кроцї шиканують їх; їм не дають позволеня ставити свої памятпики, але їх не гнетуть. Їм дають учителїв — Поляків по школах, де нема нї одної польської дитини, по селах, де нема нї одного польського хлопа; їм роблять всякі перешкоди в засновуваню ґімназий, але їх не гнетуть. Гнет се брутальна, але отверта атака. А шикани, які ми бачили в Галичинї, се атака підла, підступна — се може гірше, нїж гнет.
Як богато зробили Українці за короткий час, не зважаючи на страшну і підступну тиранїю — се дає нам сьміливість взяти в свою оборону нарід, який терпить. Росияни. Мадяри. Поляки й Жиди (особливо сї останнї) — скрізь чужинці панують над Українцями. Одначе рух іде так сильно, що всї приятелї справедливости можуть бути певні цілковитого відродженя сього народу, який колись був великий, свобідний і гордий.
Чи треба ще раз спростовувати закиди, які нам роблено! Се ледви чи потрібне. Я повторю формулу Українського комітету Анґлїйцїв у Льондонї: "Ми будемо дослїджувати українське питанє, як Ґлєдстон і Стед дослїджували національні питаня инших народів. Ми будемо опирати ся лише на фактах і не будемо слухати жадних сторонних голосів, чи то пруських, чи австрийських, чи росийських, чи польських". Ми сьвідомі трудностий нашої задачі, але спомини про чудові тижнї, які ми перебули в Галичинї, й гостинність Українців піддержать нашу витревалість.
[Дїло]
22.07.1914