70 років тому, 20 липня 1944 року група змовників зі "старої еліти" Німеччини здійснила спробу державного перевороту, щоб усунути від влади Гітлера та змінити хід ІІ Світової війни.
Том Круз у ролі Клауса фон Штауффенберґа у фільмі «Операція "Валькірія"»
Влітку 1944 року ІІІ Райх опинився у критичній ситуації. Наступальні операції радянських військ у Білорусі та Галичині, перетин ними кордонів Польщі, Румунії, Литви, висадка британців і американців у Франції позбавили німців будь-яких ілюзій щодо можливості перемоги у ІІ Світовій війні.
Щоправда деякі західні військові історики вважають помилковим рішення про висадку в Нормандії. "Айзенговер не розумів, бо був більше солдатом, ніж державним діячем, щоб усвідомити, що вже впродовж кількох місяців проблема війни змістилася із тактичної площини на політичну. Тепер поразка Німеччини стала безсумнівною за будь-яких обставин. Тому переважали вже політичні проблеми. Однак він усе ще думав, що Франція є вирішальним театром воєнних дій... Хоча ця держава і залишалася стратегічно важливим районом на Заході, але давно перестала бути вирішальною у політичних відносинах. Такими районами були Австрія й Угорщина. Якби росіяни зайняли ці дві держави, що є стратегічним центром Європи раніше, ніж американці й англійці, це означало би, що два західних союзники вели війну марно: у цьому випадку зміна звелася б лише до того, що в Східній Європі, замість німецького, затвердився би російський Lebensraum (життєвий простір)", – писав англійський історик Джон Фредерик Чарлз Фуллер у книзі "Друга світова війна 1939-1945 р. Стратегічний і тактичний огляд".
1 липня 1944 року німецький фельдмаршал Вільгельм Кайтель (1882–1946) поставив командувачу німецькими військами на Заході фельдмаршалові Герду фон Рундштедту (1875–1953) безневинне питання: "Що нам робити?". На це Рундштедт відповів без натяків: "Підписуйте мир, ідіоти. Що ще можете ви зробити?".
Людвіґ Бек
Антигітлерівські змовники в Німеччині на чолі з генерал-полковником Людвіґом Беком (колишній начальник генштабу сухопутних сил) і Карлом Герделером (колишній обер-бургомістр Ляйпціґу) з весни 1942 року намагалися налагодити контакт з керівництвом Британії та США. Змовники хотіли запропонувати цим державам припинити війну проти них і відвести німецькі війська на західні кордони Німецького Райху (у складі якого повинні були залишитися Австрія, Чехія та Західна Польща). Щодо війни проти СРСР, то її припиняти не збиралися. Свій намір продовжувати війну проти СРСР після скинення в Німеччині нацизму змовники пояснювали необхідністю боротьби проти кожного, на їх погляд, агресивного й тоталітарного режиму в Європі – чи то нацизму, чи комунізму. Причому комунізм вони вважали явищем ще більш згубним для цивілізації, ніж нацизм.
Але спроби змовників встановити контакти з керівництвом Британії в квітні-травні 1942 року у Стокгольмі та з керівництвом США в січні 1943 року в Берні й у грудні того ж року в Стамбулі були невдалими.
Британія під керівництвом прем'єр-міністра Черчілля ще з 1940 року мала намір домагатися миру лише шляхом військового розгрому Німеччини. Президент США Рузвельт також був налаштований на "викорінювання не лише нацизму, але й мілітаризму Німеччини". Тобто, ні Британію, ні США не задовольняли внутрішній антигітлерівський переворот у Німеччині та збереження хай навіть демократичної та цілком прозахідної німецької держави – їм потрібно було тільки повне завоювання Німеччини.
Ще 24 січня 1943 року за підсумками зустрічі в Касабланці Черчілль і Рузвельт опублікували Декларацію про беззастережну капітуляцію Німеччини. Та, попри багаторазову відмову британців і американців вести з німецькими опозиціонерами навіть розмови (а не переговори) про сепаратний мир, ще в березні 1944 року генерал Бек вважав, що треба спробувати домовитися зі західними державами.
І цього разу німецькі змовники хотіли запропонувати Заходові підписати перемир'я, відвести німецькі війська на заході в межі Німеччини, заарештувати Гітлера, ліквідувати нацистський режим і продовжити війну німецької армії проти СРСР на Східному фронті.
У квітні емісар змовників Ганс Бернд Ґізевіус (агент абвера у Швейцарії) здійснив останню спробу з'ясувати можливість хоча би зм'якшення позиції Заходу щодо беззастережної капітуляції Німеччини. Але шеф американської розвідувальної місії у Швейцарії Аллен Даллес хоч і погодився на переговори, та нічого, крім беззастережної капітуляції, запропонувати не міг.
Варто зазначити, що саме це прагнення Британії та США лише до беззастережної капітуляції Німеччини призвело до того, що переважна більшість генералів Вермахту до останніх днів війни продовжувала воювати – вони не мали жодної альтернативи. У планах Заходу була ліквідація Німеччини як держави. Від цієї ідеї – ліквідації назавжди німецької держави – Захід відмовився лише 1948 року, після насильницького захоплення влади у Чехословаччині комуністами.
Клаус фон Штауффенберґ з нареченою, Ніною фон Лерхенфельд (1933)
Та все ж, розуміючи, яка доля чекає на Німеччину після поразки, група офіцерів і аристократів зважилася піти на усунення Гітлера. Безпосереднім виконавцем їхніх планів став полковник граф Клаус Шенк фон Штауффенберґ (1907–1944), виходець із давнього вюртенберзького шляхетського роду. Ще 1926 року він розпочав службу в тодішньому німецькому війську – Райхсвері. Був одружений з Ніною фон Лерхенфельд (1915–2006), уродженою в Ковно (Каунасі). У 1938-му закінчив Академію генерального штабу. У квітні 1943-го був поранений під час боїв у Північній Африці. Як інвалід (втратив праву руку, око і два пальці лівої руки) переведений до Резервної армії (зі штабом у Берліні). Хоч армією командував генерал Фрідріх Фромм, Штауффенберґ, будучи у її штабі, міг видавати розпорядження від його імені.
Розроблений змовниками план "Валькірія" передбачав насамперед фізичне усунення Гітлера. Це Штауффенберґ вирішив здійснити власноруч. Успіх його акції мав послужити сигналом до зміни політичного режиму та пошуку якоїсь форми компромісу з військовими супротивниками Німеччини. Двічі Штауффенберґ відкладав свою акцію. 6 липня – бо хотів одним вибухом знищити водночас Гітлера, Гіммлера і Ґерінга. А 15 липня Гітлер передчасно вийшов із кімнати нарад.
Гітлер, Кайтель і Штауффенберґ у штаб-квартирі Гітлера, 15 липня 1944 року
20 липня 1944 року Штауффенберґ вирішив, що убивства самого Гітлера буде достатньо для успіху змови. Особливістю того дня було те, що військова нарада проводилася не в підземному бетонному бункері "Вольфшанце" (Східна Прусія), а в дерев'яному бараку на поверхні. Штауффенберґ, представляючи Резервну армію, зайшов до приміщення о 12:37 і активував вибуховий пристрій, захований у його великому портфелі. Полковник поставив течку з вибуховим пристроєм під масивний дубовий стіл з мапами якнайближче до місця, де стояв Гітлер, а потім вийшов.
Бомба вибухнула і, впевнений у загибелі Гітлера, Штауффенберґ зателефонував до Берліна, даючи сигнал до початку операції "Валькірія". Його літак "Гайнкель 111" приземлився в Ранґсдорфі під Берліном о 15:42, і полковник помчав до військового міністерства, щоби керувати акцією захоплення столиці.
Але виявилось, що Гітлер залишився живим і майже неушкодженим. Полум'я лише обпекло його штани, а вибух пошкодив руку. Гітлер подзвонив у Берлін, де війська СС під проводом гауляйтера столиці Пауля Йозефа Геббельса оточили військове міністерство – центр змови.
Змовникам до того часу не вдалося взяти під свій контроль радіо, чим Геббельс одразу скористався. О пів на сьому вечора радіостанція "Дойчландзендер" оголосила про невдалий замах на Гітлера. Генерал Бек негайно вчинив самогубство. А генерал Фромм, щоби відвести від себе підозри, негайно дав наказ розстріляти Штауффенберґа й інших змовників. Та це його не врятувало. Генерала Фромма заарештували і 19 березня 1945 року стратили. Тим часом Гітлер звернувся по радіо до німців: "По-перше, ви повинні знати, що я живий і перебуваю в доброму здоров'ї; по-друге, ви повинні знати про злочин, безприкладний в історії Німеччини. Змова була здійснена маленькою групою амбіційних, безвідповідальних і водночас дурних, злочинних офіцерів... Доля хотіла зберегти мене. Це знак, що Провидіння наказує мені продовжити виконання поставленої мети".
Було страчено понад 200 підозрюваних у змові. Серед них 20 генералів, 26 полковників, 9 дипломатів, один міністр, три державні секретарі, шеф кримінальної поліції ІІІ Райху группенфюрер СС Артур Небе, шеф абверу адмірал Вільгельм Канаріс. Кількох військовиків від страти врятувало самогубство. Змова не вдалася, але її учасники виявили волю до повалення диктатора та порятунку нації. Серед більшовицького проводу ніхто ніколи не наважився підняти руку на свого вождя Сталіна.
Ервін Роммель
Якби змова вдалась, то німецький уряд мав би очолити "Лис Пустелі" – генерал-фельдмаршал Ервін Роммель (1891–1944), який, проте, не був безпосереднім учасником змови. Від січня 1944 року він командував військами на півночі Франції Двічі, 17 та 29 червня, під час зустрічей з Гітлером Роммель намагався переконати фюрера у безнадійності війни та необхідності капітуляції перед Заходом.
За три дні перед замахом Роммель був важко поранений у Нормандії (його автомобіль обстріляв британський літак) і перебував на лікуванні.
Та генерала-фельдмаршала це не врятувало. 14 жовтня Роммель, який видужував після поранення у своєму будинку в Ульмі, одержав наказ вибирати – або суд трибуналу, що означало страту, або отрута. При цьому йому обіцяли не переслідувати його дружину та сина. Роммель вибрав отруту, і був похований з усіма військовими церемоніями.
Після війни були опубліковані плани Роммеля, які його оточення готувало влітку 1944-го: перемир'я з Айзенговером і Монтгомері, відвід німецьких військ за "Західний вал", припинення бомбардувань німецьких міст, початок сепаратних мирних переговорів із США та Британією. Зокрема, Роммель збирався запропонувати західним союзникам засоби для "забезпечення Балкан від радянського вторгнення".
Хоча Галичину на той час за будь-яких варіантів неможливо було врятувати від "других совітів". 13 липня війська І Українського фронту почали наступальну операцію, потім названу Львівсько-Сандомирською.
20.07.2014