Наше щастя на Заході в тому, що ми доволі далеко від зони АТО, а по чесному, не на війні, тобто далеко від фронту. Тому можемо вірити у власні міфи про те, що, якщо щось, якщо Іван прийде сюди, тоді ми їм справді дамо, переможемо, або в те що ми, галичани, справжні-пресправжні українці, знову за когось воюємо і когось рятуємо, закриваючи очі на те, що на Сході воюють за нас всіх, за мир і за всю Україну.
Щоб наші люди могли спокійно спацерувати по вулиці, мирно і з дітьми, ганяти і бити машини в центрі Львова, пиячити по повній програмі, запускаючи в небо салюти – вночі, в третій годині, в центрі сплячого міста: а що, так веселіше. Це хто має за що, хто не має – їде в Пітер, так-так і в ту саму ненависну Москву, в ту саму Росію – заробляти на хліб, прямо зараз, коли йде вже війна. Роботи не було, нема і не буде. А без грошей біда, вас навіть хоронити не будуть, за це ой яка плата, вас лікувати не будуть, коли будете криком кричати, не підійдуть і не зроблять укол. Ті самі медсестри, що так ревно відвідують церкву, моляться і платять за власні гріхи. Просто той, хто прийшов «відвідати свого» в палаті, піде в аптеку і купить укол. І так тут у всьому. Є максимум 2- 4 відсотка активних людей, готових до дії, все решта, як будь-де «народ». Той самий, що бере і дає хабарі, щоб відкупитись від призову, що за свої купує й відвозить в зону АТО одяг, продукти, броню.
Всі може не знають, а знають – забули, що нафтову північ Росії, Сибір, будували, освоювали і експлуатували ми – українці, молдавани, білоруси, а росіяни, як завжди, чекали на щось. Ми, тобто вихідці з Заходу, випускники Франківського інституту нафти і газу, Бориславського і Дрогобицького технікуму, складаємо більшість кадрового потенціалу. І що? Ви чули, щоби десь в Тюмені, Сургуті, Норільську, Солікамську українці масово вийшли на вулиці і заявили протест проти війни? Паралізували цю галузь – і це був би справді економічний удар, а не відмова від російської водки.
Як можна скажете ви, люди тяжко гарують по тих заробітках. Доробились до пенсії, мають паспорт Росії, пенсію їхню, купили квартири в Москві, – кажуть з гордістю їхні батьки, – які там протести, ви що, подуріли ? А дядько, який з копанки виліз і мріє про краще життя, тобто трошки вищу зарплату, як в тій же Росії, яку йому видно з вікна, чомусь не такий. Так, він говорить російською, бо так говорили тут всі, чим він так завинив? У нього кров не така? Він не той самий інертний, байдужий народ? Це як ті санітарки і медсестри, дуже часто і лікарі, лишать вас в коридорі здихати, бо ніхто не приїхав, не прибіг в реанімацію, не заплатив їм. У них же завжди нічого не має.
Це їм на гарячому Сході треба ще з боєм доводити, що вони українці, там це подвиг, там за це вас можуть і часто вбивають, це не тут, на спокійному Заході, де лінуються прапор національний повісити, а на день Незалежності йдуть на город. Де при владі, бо вибрали, партія в якій нічого немає, крім жестів, макабричних парадів, ресторанів-риївок, музейних боївок, пиятики і слів, слів, слів, слів і ….. це далі триває. Он Яворина на носі.
Забули, напевно, – кожен третій житель Заходу має карту поляка, паспорт румуна, угорця і у випадку чого, не криючись хвалиться, спокійно втече за кордон, але не піде в партизани. Тут улюблене слово «хтось мусе стояти», святая святих, мова йде про Майдан. І перший, і другий найбільше підтримали тут, бо знали – це мирний протест, бо «хтось мусе стояти», як це було у Львові в центрі і коли блокували «будівельні товари», а у Франківську, а Пустомитах – це взагалі анекдот… Але це не бої, не війна, де кожен день жертви, кожен день вбиті, військові і мирні, порених тисячі вже. Кожного дня у нас траур в країні, десь когось ховають. І це тільки початок. Вони спочатку в Росії встидались, автомати давали, тепер ні, в рух пішли танки і важка артилерія, тепер все відкрито, нас обстрілюють з їх території, вже воюють їхні війська, вже задіяна їх авіація.
Так 2- 4 відсотка підуть воювати, і так було тоді, в ту війну, і так було тепер на Майдані, коли лилася кров, і так буде тепер, і не треба казати, що тут в нас на Заході, от самі патріоти , особливий народ з якоюсь там місією і рятує цей Схід. Особливо тепер, попиваючи каву й запиваючи її дорогим коньяком, коли там кожен день, за цей спокій вбивають людей.
17.07.2014