Ігор МЕЛЬНИК

70 років тому, 11–15 липня 1944 року в лісничівці, розташованій між селами Сприня (Самбірський район) і Недільна (Старосамбірський район), відбувся Перший великий збір за участі різних українських політичних організацій, які сформували тимчасовий парламент України – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) на чолі з наддніпрянцем Кирилом Осьмаком (1890–1960). Виконавчим органом УГВР став Генеральний секретаріат. Його та секретаріат військових справ очолив Головний командир УПА Роман Шухевич.

 

 

На початку 1944 року Галичина знову опинилась в епіцентрі бойових дій ІІ Світової війни. На неї претендували німці, поляки, румуни та Москва, не питаючи думки українців, які воювали на боці основних гравців на Східному фронті – Німеччини і СРСР.

 

На той час уже сформувалась і діяла незалежна українська збройна сила – Українська Повстанська Армія (УПА). Назріла потреба створення представництва нації, яке б об’єднало всі політичні сили, що боролися за Українську Самостійну Соборну Державу.

 

Роман Шухевич ("Тарас Чупринка") 

 

 

«Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу, що сталося внаслідок глибокого вкорінення серед якнайширших мас українського народу ідей українського визвольно-революційного руху; виразно всенаціональний характер цієї боротьби; опанування УПАрмією значних територій Українських Земель; наближування до кінця війни між окупантами України — гітлерівською Німеччиною і большевицькою Москвою та, у зв’язку з цим, можливість заіснування догідної ситуації для української визвольної справи; значний ріст ваги української проблеми в результаті визвольної боротьби українського народу — всі ці моменти спонукали Головне Командування УПА заініціювати акцію в напрямі утворення загальнонаціонального, всеукраїнського політичного центру, який взяв би на себе найвище керівництво визвольною боротьбою за Українську Самостійну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні», – писав Роман Шухевич (Тарас Чупринка) у статті "До ґенези Української Головної Визвольної Ради" (Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР). – 1948. – Вип. Ч. 2. – С. 13–14.).

 

Історик Володимир Мороз у статті "До початків діяльності Української Головної Визвольної Ради" , вважає, що вже наприкінці 1943 року провід ОУН створив Головну Визвольну Раду (ГВР), яка вважалася "найвищим зверхником Української Збройної Сили". Натомість фактичним керівником усіх воєнних дій і чинностей був Головний Командир УПА "Тарас Чупринка" (Роман Шухевич). Своїм наказом від 19 липня 1944 року Р.Шухевич стверджував: "Головний Збір Головної Визвольної Ради (ГВР), що відбувся в днях від 11-15 липня 1944 р., прийняв для себе назву: Українська Головна Визвольна Рада (УГВР)".

 

ГВР практично утотожнювалася з Проводом ОУН (Р) – "бандерівців". Зокрема, в грудні 1943 року на вул. Сикстуській у Львові відбулася конференція Проводу ОУН, в якій брали участь Романа Шухевич, Дмитро Маївський, Василь Кук, Дарія Ребет, Дмитро Грицай, Михайло Степаняк, Олександр Луцький, Микола Арсенич і Мирослав Прокоп. Основним питанням цієї наради було переведення Української Народної Самооброни (УНС), що діяла 1943 року в Галичині, до складу УПА. Таким чином УНС була перетворена на УПА-"Захід".

 

Рішення про створення широкої політичної організації, якій би підпорядковувалася УПА, було прийнято у березні 1944 року на нараді Проводу ОУН, яка відбулася у с. Сороки біля Львова. Для цього створили Ініціативний комітет, який організаційно оформився наприкінці березня. До його складу увійшли: Лев Шанковський (голова), Дарія Ребет, Ілля Сем’янчук, Михайло Степаняк та Василь Охримович. Наради відбувалися переважно у будинку "Просвіти" на Ринку, 10 у Львові.

 

Як згадував Лев Шанковський у 26 томі "Літопису УПА", Ініціативний комітет готував програму та документи майбутнього Збору, вів перемови з кандидатами, яких планували залучити до УГВР. Були сформульовані вимоги до кандидатів, які мусили визнати:

1) ідею Української Самостійної Соборної Держави (УССД) як найвищу ідею українського народу та висловити свою згоду боротися за здійснення цієї ідеї всіма способами та за всяких умов;

2) доцільними методи революційної боротьби УПА, а не тільки боротьбу регулярними військовими формаціями;

3) що гітлерівська Німеччина є таким самим ворогом української державності, як і більшовицька Москва;

4) що демократичний устрій є устроєвим принципом УГВР та майбутньої УССД.

 

Велися перемови з різними українськими середовищами: Державним центром УНР, представниками Карпатської України, гетьмана Павла Скоропадського, Митрополита Андрея Шептицького, міжвоєнними політиками.

 

Також велися розмови з представниками мельниківської Всеукраїнської Національної Ради (ВУНР), зокрема з Олегом Ольжичем. Але вбивство 12 січня 1944 року полковника Романа Сушка, яке приписували "бандерівцям", і арешт у травні О.Ольжича перешкодили цим контактам.

 

Загалом в установчих зборах 11-15 липня взяли участь 20 осіб, які стали членами УГВР:

 

- за рекомендацією Головного командування УПА: проф. організатор шкільництва, комісар ЗУНР в Сокалі Ярослав Біленький (1883–1945); голова УНДО, колишній віце-маршалок Польського сейму Василь Мудрий (1893–1966); політичний керівник УПА Йосип Позичанюк ("Шугай", "Євшан", 1913–1944, родом із Дашева на Вінничині); професор хімії у Фармацевтичному інституті у Львові Павло Турула ("Яворівський", 1913–1999); вояк УГА й Армії УНР, історик і економіст Лев Шанковський ("Дзвін", 1903–1995); викладач математики з Запорізької області, учасник визвольних змагань 1917–1920 рр. Петро Чуйко (1894–1970).

 

- від Проводу ОУН: директор школи Федір Вовк ("Іван Вовчук", 1903–1979; походив із Полтавщини, був районовим провідником ОУН в Нікополі, в еміграції у США з 1953 року очолив Організацію Оборони Чотирьох Свобід України); полковник, командант запілля УПА Ростислав Волошин ("Горбенко", 1911–1944, походив із Рівненщини); військовий капелан УГКЦ, учасник ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН о. Іван Гриньох (1907–1994); підхорунжий УГА, секретар Головної управи товариства "Просвіта" Микола Дужий ("Вировий", "Мирон", 1901–1955; ув’язнений у 1945–1955 рр., прожив після звільнення 12 днів, помер у Львові 18 травня 1955 року); керівник Головної ради і керівник Референтури зовнішніх зв'язків при Проводі ОУН(р) Микола Лебедь (1909–2010); редактор, член-засновник ОУН, в'язень польських тюрем Зенон Пеленський ("Зеленко", "Професор Г.Зелений", 1902–1979); інженер-економіст, член Української Центральної Ради Василь Потішко (1895–1991, походив із м. Лабунь на Житомирщині); референт пропаганди в Проводі ОУН, редактор часопису "Ідея і Чин" Мирослав Прокоп (1913–2003); діячка ОУН Дарія Ребет-Цісик ("Вільшинська", 1913–1992; народилася у Кіцмані на Буковині); голова Бюро Проводу ОУН, командувач УПА Роман Шухевич ("Тур", "Тарас Чупринка", 1907–1950).

 

Василь Мудрий і Іван Гриньох біля лісничівки, де проходили наради УГВР у липні 1944 року

 

 

- від команди запілля УПА: референт пропаганди крайового проводу ОУН ПівдСУЗ (Південно-Східних українських земель) у Дніпропетровську (1942–1943), політреферент Центрального проводу ОУН, головний редактор журналу "Ідея і Чин" Омелян Лоґуш ("Євген", 1912–1982); провідник ОУН в Криму, організаторка у 1943 році Першої конференції поневолених народів Східної Європи й Азії Катерина Мешко ("Озерська", дружина О.Лоґуша, 1913–1991; походила з Полтавщини); агроном, кооператор, член Центральної Ради, кілька разів ув’язнений більшовиками Кирило Осьмак ("Марко Горянський", 1890–1960; уродженець м. Шишаки на Полтавщині); інженер-агроном, директор відділу тваринництва Хліборобської палати у Львові Павло Шумовський (1899–1983; походив із Волині).

 

5 осіб не брало участі в Зборі, але погодилися прийняти мандати членів УГВР: письменник Іван Багряний (насправді Іван Лозов’яґін, 1906–1963; народився на Сумщині); інженер-хімік, член референтури зовнішніх зв'язків ОУН Євген Врецьона ("Волянський", 1907–1975); підполковник Армії УНР, заступник начальника старшинської школи Української Національної Армії Варфоломій Євтимович (1889–1950; уродженець с. Перегонівка – тепер Голованівський р-н Кіровоградської області); інженер, головний директор "Центросоюзу" у Львові Ілля Сем’янчук (1895–1955); о. Олександр Малиновський (1889–1957; до 1939-го – віце-ректор Львівської греко-католицької семінарії, у 1940–1946 рр. – Апостольський адміністратор Греко-Католицької Церкви на Лемківщині, опісля за допомогою УПА перебрався на Захід, де з 1950 року був Генеральним вікарієм УГКЦ у Великій Британії).

 

Представником (обсерватором) А.Шептицького в УГВР став доктор богословія, гімназійний катехит і референт Митрополичої консисторії УҐКЦ у Львові о. Микола Галянт (1875–1945; заарештований більшовиками 11 квітня 1945 року, був закатований у вересні того року).

 

Печатка УГВР (дизайн Ніла Хасевича)

 

 

Пізніше до складу УГВР були кооптовані: публіцист і редактор Петро Федун ("Полтава", 1919–1951); крайовий провідник ОУН Львівщини Осип Дяків ("Горновий", 1921–1950); військовий капелан УГА, радник Митрополичої консисторії УГКЦ о. Микола Хмільовський ("Лаврівський", 1880–1963;  "голова підпільної Греко-Кат. Церкви", був ув’язнений у 1950–1954 рр.); головний командир УПА з 1950 року Василь Кук ("Леміш", 1913–2007); крайовий провідник ОУН на Західно-Українських Землях (ЗУЗ) Василь Охримович ("Павелко", "Кузьма", 1914–1954; член Закордонного Представництва УГВР, 1951 року його перекинули в Галичину, де він був заарештований органами МГБ 6 жовтня 1952 р. і страчений у 1954 р.); художник, член Проводу ОУН Ніл Хасевич (1905–1952, походив із Рівненщини); заступник голови Проводу ОУН Роман Кравчук ("Петро", 1910–1951), президент (голова Президіяльної колегії ) УГВР у 1951 році; крайовий референт пропаганди УПА, поет Михайло Дяченко ("Марко Боєслав", 1910–1952); крайовий провідник Північно-Західних Українських земель та член Проводу ОУН Василь Галаса ("Орлан", 1920–2002; у 1953–1960 рр. був ув’язнений).

 

Загалом із 35 членів УГВР 23 походили з Галичини, 4 – з Волині, 8 – з Наддніпрянщини.

 

В Одесі вважають, що "членом УГВР став і наш одесит — відомий письменник, поет і науковець Юрій Липа, якого вистежили і по-звірячому закатували 19 серпня 1944 року". У книзі Петра Мірчука "Українська Повстанська Армія 1942-1952" згадується "член УГВР д-р Юрій Липа, відомий поет, письменник і науковець". Можливо, кандидатура лікаря, громадського діяча, письменника, публіциста, політолога й ідеолога українського націоналізму Юрія Липи (1900–1944) розглядалася для залучення до УГВР, але його передчасна загибель цьому перешкодила.

 

Великий збір проходив під головуванням Р.Волошина. Секретарем був М.Дужий. Охорону зборів здійснювали дві сотні УПА.

 

Вояки сотні УПА "Леви", яка охороняла наради УГВР

 

 

Учасники Великого Збору УГВР вислухали:

- звіт голови Ініціативного комітету (Л.Шанковський);

- широку політичну доповідь про міжнародне становище, що її виголосив Головний Командир УПА Р.Шухевич;

- доповідь про дотеперішні зносини Головного Командування УПА з представниками інших держав (М.Лебедь);

- доповідь про міжнародне становище (М.Прокоп).

 

Після дискусії Великий Збір УГВР зайнявся опрацюванням і схваленням основних документів: "Універсал" (див. Додаток), "Про устрій" і "Плятформа УГВР".

 

Кирило Осьмак

 

 

15 липня відбулися вибори керівних органів УГВР. Президентом обрали Кирила Осьмака. Але вже 23 серпня його поранили у сутичці УПА з частиною Червоної армії, 12 вересня він потрапив у полон під час облави в с. Дорожів тодішнього Дублянського р-ну на Дрогобиччині. Лише через кілька років слідчі ідентифікували в’язня. Понад 15 років провів він в ув’язненні й помер 16 травня 1960 року у Владимирській тюрмі.

 

Віце-президентами УГВР стали Василь Мудрий, о. Іван Гриньох та Іван Вовчук (від ОУН). Генеральний секретаріат (уряд) очолив Р.Шухевич під псевдонімом "Роман Лозовський", він же став і секретарем військових справ. Секретарем внутрішніх справ призначили Р.Волошина, закордонних – М.Лебедя. Головою Бюро інформації обрали молодого письменника зі східноукраїнських земель Йосипа Позичанюка. Генеральним суддею став Ярослав Біленький.

 

 

Василь Мудрий

 

 

Р.Шухевич зазначав: "Виходячи з того, що всяке народне Представництво доти являється справжнім виразником волі народу, доки воно діє серед народу і від нього не відривається, Великий Збір УГВР постановив, що місцем перебування УГВР є Українські Землі, а за кордон виїзджають тільки окремі члени УГВР з окремими дорученнями. Така постанова забезпечує УГВР перед перетворенням її в емігрантське представництво, як це було, нпр. з Урядом колишньої УНР та робить її у її політиці цілком незалежною від усяких сторонніх сил".

 

Коли 5 березня 1950 року загинув Р.Шухевич, Генеральний секретаріат УГВР очолив Василь Кук. 23 травня 1954 року його заарештувало КДБ. Відтоді діяльність УГВР в Україні припинилася.

 

Члени УГВР, які емігрували на Захід, заснували Закордонне представництво УГВР, яке намагалося репрезентувати інтереси українців у світі, видавало книги й журнали, контактувало з представництвами різних держав. З усіх членів УГВР 11 загинуло в боях чи в тюрмах; 19 завершили свій життєвий шлях в еміграції; четверо, відбувши термін ув’язнення, померли в Україні.

 

 

Біля с. Сприня у 2009–2011 роках спорудили пам’ятник на згадку про УГВР. В нижній частині пам’ятника встановлена рельєфна п’ятифігурна композиція, на якій зображені бронзові постаті Кирила Осьмака, Романа Шухевича, о. Івана Гриньоха, Дарії Ребет і Ростислава Волошина (скульптор Іван Самотос).

 

 

 

 

ДОДАТОК

 

Універсал УГВР

 

 

Український Народе!

 

Революційним зривом, зброєю своїх найкращих синів Ти здвигнув у 1917-18 рр. на руїнах тогочасних імперіялізмів, що Тебе віками поневолювали, Храм Волі – Українську Державу!

 

Грізні вітри розвівали Твої переможні прапори над усіма землями України. Рев Славути-Дніпра, прибій чорноморських хвиль, шелест степової тирси і таємний шум карпатських та поліських лісів зливалися в одну симфонію і співали радісну пісню Перемоги Волі. Віковічні Твої вороги зруйнували Твій святий Храм, та Ти, Український Народе, зберіг його в своїй душі як священну Ідею предків.

 

Протягом двох десятиліть Ти мужньо відстоював її своєю боротьбою. За волю Української Землі, за власну незалежну державу Ти приніс міліонові жертви.

 

І знову п'ятий рік шаліє воєнна хуртовина і лавою прокочується через українські землі. Здрігається Українська Земля під полчищами ворожих військ. Не за Твоє визволення, Український Народе, ведуть вони цю криваву і жорстоку різанину. Вони несуть Тобі тільки руїну, поневолення і смерть. Але Ти не піддався, а почав криваву боротьбу з усіма окупантами України. На сторожі своєї волі Ти поставив — від карпатських верхів по Дон і Кавказ — збройні кадри своїх синів — Українську Повстанську Армію.

 

Український Народе!

 

Гряде доба Національних Визвольних Революцій. Поневолені народи Сходу і Заходу в своїй безперервній революційній боротьбі ждуть хвилини, щоб на руїнах ворожих їм імперіялізмів побудувати нове вільне життя.

 

Український народ входить у вирішальну стадію своєї визвольної боротьби. Наближається момент, на який ждали століттями українські покоління, момент, в якому вирішиться наша доля.

 

Сучасне українське покоління може бути горде, що саме йому доведеться в героїчній боротьбі завершити будову української держави і здійснити предківський заповіт.

 

Велетенське завдання української держави вимагає ще більшого завзяття, ще більшої відданості справі, а перш за все об'єднання всіх самостійних революційних сил під одним політичним проводом.

 

Щоб об'єднати всі національно-визвольні сили українського народу, щоб з одного центру керувати нашою визвольною боротьбою, щоб перед зовнішним світом репрезентувати волю українського народу, та щоб протиставитись спробам ворогів української держави розбивати єдиний самостійний український фронт, — створюється Українська Головна Визвольна Рада, яка від сьогодні бере на себе керівництво визвольною боротьбою українського народу.

 

В Українській Головній Визвольній Раді зібрані представники всіх активно діючих революційно-визвольних сил сучасної України та передові одиниці з українських політичних середовищ, що в сучасний момент визнали за єдиноправильну цілком незалежну плятформу визвольної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу, та будуть проводити її в життя.

 

До Української Головної Визвольної Ради можуть входити всі справді самостійні і незалежні сили України, не зважаючи на їх світоглядове та пoлiтичнo-rpупoвe визначення, ті, котрі, готові боротися за Суверенну Українську Державу.

 

Українська Головна Визвольна Рада є найвищим керівним органом українського народу на час революційної боротьби, аж до створення уряду Украінської Самостійної Соборної Держави.

 

Ми, Українська Головна Визвольна Рада, присягаємо Тобі, Український Народе:

 

Наша мета — Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях.

 

Наш шлях — революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу.

 

Будемо боротись за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі.

 

Будемо боротись за те, щоб усьому українському народові забезпечити участь у визначенні майбутнього державного устрою УССД та її Конституції. Будемо боротись за справедливий соціяльний лад без гніту і визиску.

 

На вівтарі цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя.

 

Віримо в Твої здорові сили, Український Народе, вони служать запорукою нашої перемоги.

 

Вітаємо боротьбу інших поневолених народів за своє визволення. З ними, зокрема з нашими сусідами, бажаємо жити в добросусідських взаєминах та співпрацювати у спільній боротьбі при умові пошанування ними визвольної боротьби українського народу.

Всі національні меншини, що живуть на українських землях, закликаємо включатися в українську визвольну боротьбу. Їм забезпечуємо повні громадянські права в українській державі.

 

Український Народе!

 

Ми свідомі того, що грядуща боротьба буде вимагати від Тебе ще більшого завзяття й героїзму, а перш за все непохитної віри в свою Правду. Віримо, що не посоромиш землі своєї! Віримо, що будеш гідним спадкоємцем княжих дружинників і козацької слави!

 

Героїчна боротьба твоїх предків за Українську Державу — це для Тебе наказ!

 

Тому кличемо Тебе:

 

Єднайсь у своїй боротьбі, кріпись у своїй вірі!

 

Слава Україні!

 

Українська Головна Визвольна Рада

 

Постій, червень 1944 року.

 

 

12.07.2014