Деклямация автора на привітнім Вечері Шевченкового Ювилейного Здвигу у Львові 27. червня с. р.
Голос зневіри:
Чи чуєте підземний стон?
"Ломіть кордон! Ломіть кордон!"
Ломіть кордон! Хто каже се?
То вітер щось таке несе.
Який кордон? Чи Сян чи Прут
Нам всюди дім, де теплий кут,
Чи ту, чи там! працюй, як віл
Пани в гору, біднота в діл.
Нам все одно, баґнет чи кнут,
Нам всюди зле, і там і тут.
Нам все одно, чи Сян, чи Дон,
Де ступиш там тобі кордон.
Кордон до щастя і добра....
Яких нам ще кордонів тра?
Голос надії:
А я вам кажу: день іде,
Іде така година.
Коли нї ту, нї там, нїгде,
Кордонів жадних не буде
Лиш даль далека, сива.
А я вам кажу: близький час
І хвиля недалека,
Що буря звієть ся нараз,
Згуртує і змішає нас
І з близька і з далека.
Хто каже вам, що все одно,
Де жити, як вмирати,
Той тягне вас в багно на дно,
Той вам дає без дна судно
І каже кермувати.
А я вам кажу: майте слух,
І позір тому дайте,
Що вам говорить Волї Дух,
Про близьку хвилю заверух
І хвилі тої чайте!
Як вдарить нам підземний дзвін
І сурми заголосять,
То йдїм туда, де кличе — Він,
Через кордону гень над Дін!...
Нас кости предків просять.
Не підем ми, прийдуть вони,
Таке вже в сьвітї право...
Як сталь гартують ся в огни,
Так ти нас, Воле, роз’огни,
Веди, веди нас Славо!
[Дїло]
06.07.1914