Паралель з 1914 роком визначила ставлення європейської громадськості до подій на Україні і змусила м'яко поставитися до дій Росії
Чому Захід не бажав визнавати дії Росії щодо України війною? Що це – страх ядерного арсеналу чи залежність Європи від російського газу? Відсутність у Європи схильності до зайвого ризику чи слабкість США? А може бути, хвиля, що накрила Захід, літератури та фільмів, приурочених до 100-річчя початку Першої світової війни, так вплинула на світогляд політиків, що реакція на анексію Криму виявилася м'якою?
Історичні ювілеї як килимове бомбардування. Нас закидають «наочними уроками» у вигляді історичних досліджень, романів, фільмів, конференцій, виставок, вимагаючи беззастережної капітуляції. Історичні дати перевертають світовідчуття людей. Вони розпалюють певні побоювання і змушують вважати деякі варіанти розвитку реальнішими за інші. В основі влади таких дат лежить щось магічне: вона спирається на нашу одержимість круглими числами і не має нічого спільного з раціональними аргументами.
Можна посперечатися, що, не припади падіння Берлінської стіни на 200-річчя Французької революції, ми б по-іншому сприймали зміни в Центральній та Східній Європі. Може бути, те, що сьогодні європейці звично називають революцією, називалобися якось інакше. Саме слово «революція» з його багатою історичною підосновою зумовило вчинки дійових осіб. Загальний для старої еліти і дисидентів страх перед революційним насильством змусив і тих і інших вибрати шлях переговорів і компромісів. Якщо масові протести раптом трапляться в Москві в 2017 р., до 100-річчя російської революції, чи не стане це спокусою повірити, що історія знову робить крутий поворот?
Політологи Річард Нойштадт і Ернест Мей в книзі «Думка у часі» (Thinking in Time) показали, що в основі будь-якого рішення в кризові часи лежить історичне порівняння. Політикам потрібна історія, щоб осмислити сьогодення. У часи кубинської кризи ключовим вибором, посталим перед Джоном Кеннеді, був вибір підхожої історичної аналогії. Він вагався між «Суецьким каналом», «Перл-Харбором» і «липневим кризою 1914». Вибір одного з сценаріїв минулого визначив його вибір стратегії в теперішності.
Варіант "Суецький канал» означав би, що російські ракети на Кубі – лише відволікаючий маневр, і США потрібно чекати сюрпризу від СРСР десь в Європі. Якби Кеннеді вирішив, що радянська сторона готує йому щось як «Перл-Харбор», то Америці слід було б завдати випереджувального удару. Кеннеді вибрав третій варіант – аналогію з політичними іграми великих держав в 1914 р. – і вирішив не робити помилок, зроблених тоді. У розмові з братом президент ясно пояснив причини і логіку його вибору. Чималу роль у ньому зіграла книга Барбари Такман «Серпневі гармати».
«Я не збираюся робити вибір, який дав би комусь привід написати про наш час книгу з назвою на кшталт "Жовтневі ракети"» – визнав Кеннеді. Книга Такман вийшла в 1962 році, напередодні 50-річчя початку Першої світової війни. Якби не історична дата, Такман цілком могла би написати про щось інше, і хід Холодної війни був би іншим. Якби не річниця подій, президент цілком міг і не зацікавитися книгою.
Були часи, коли під історією європейці здебільшого розуміли історію Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. В XXI сторіччі на перший план вийшла історія минулого століття. Коли мова йде про агресію з боку сусідньої держави і порушення кордонів, європейські політики та громадськість вибирають між «липнем 1914-го» і «Мюнхенською змовою 1938 року». Жодне з порівнянь не являє собою точної історичної аналогії. Скоріше мова йде про історичні уроки певного типу, але це два різних типи уроків.
Сценарій під назвою «липня 1914-го» – це історія про війну, яка спалахнула в результаті випадковості. Широко поширена думка, що війна почалася через непорозуміння, погано налагоджені комунікації та нестачу довіри між великими державами. Висновки «липня 1914-го» прості: побоюйся надмірної реакції, дай шанс дипломатії. «Мюнхенська змова 1938-го» вчить зовсім іншому: якщо підеш на повідку в територіального агресора – миру не чекай. Поступки відкладають війну в короткостроковій перспективі, але через деякий час вона стає неминучою, важкою та довгою. Тут небезпека не в надмірно гострій реакції, а в бездіяльності. Але як зрозуміти: ми в 1914-му чи 1938-му? Як визначити: боятися нам випадкової війни чи згубного умиротворення?
Історична аналогія, яку ми вибираємо, багато в чому залежить від того, які книги про історію ми читаємо сьогодні. А наше сьогоднішнє читання, в свою чергу, часто визначається черговою круглою датою. Спроба звернутися до історії в 2014 році незмінно відправляє нас на 100 років назад, до початку Першої світової війни. Заклики звернути увагу на інші історичні паралелі мають набагато менше шансів бути почутими.
Зіткнувшись з анексією Криму, європейська громадськість фактично була позбавлена вибору. Коли по всьому континенту згадують про події Першої світової, аналогія з 1914 роком так і проситься на олівець. Тож справа не лише в російському газі чи американській слабкості. Спробуй Росія повернути Крим у 2038-му, реакція Заходу з великою ймовірністю була б іншою.
Автор – політолог, голова Центру ліберальних стратегій, Софія; постійний науковий співробітник Інституту гуманітарних наук (IWM), Відень
Иван Крастев
Как история направляет политику
Ведомости, 25.06.2014