Олег БУДЗІНСЬКИЙ

 

Польські історики та публіцисти (наприклад, Владислав Філар, Ришард Тожецький, Адам Міхнік, Яцек Куронь) не раз закидали Дмитру Донцову «прості відповіді на складні питання», які, за їхніми словами, він давав українській молоді 1930-х років, і плекання в ній духу націоналізму, що з часом спричинився до жорстоких етнічних чисток 1943-1944 років. Згодом Донцов став постраховиськом для радянської пропаганди. Зрештою, до ідей Дмитра Донцова немає однозначного ставлення і в сучасній Україні: одні ним безмежно захоплюються, інші – критикують. Хоча найчастіше, як каже Сергій Квіт, автор монографії «Дмитро Донцов: ідеологічний портрет», ні ті, ні інші Донцова не читали. На Гуманітарному семінарі в Українському Католицькому Університеті автор книжки разом із офіційними опонентами дискутували над тим, чи актуальна творча спадщина Дм. Донцова нині і чи можна його методологію використовувати в наукових дослідженнях.

 

Одне з основних питань, навколо якого зав’язалася дискусія, – чи потрібно захищати Дмитра Донцова, виправдовувавати його ідеї, ставити їх у широкий контекст тодішньої історії? На думку доктора історичних наук, автора книжки «Український інтеґральний націоналізм» Олександра Зайцева, Донцов – такий, який є: контраверсійний, чорно-білий,  людина, яка дуже часто змінювала свої думки. «Донцов у 1920-х роках суттєво відрізняється від Донцова кінця 1930-х років, коли пише антисемітську «Нерозриту могилу», - каже історик. – Він був свідомий того, що його ідеї неприйнятні для більшості людей, але це його не стримувало, тому нам потрібно сприймати його таким, який він є, а не захищати».

 

Сергій Квіт, автор монографії, під час обговорення неодноразово повторював, що його праця не є історичним дослідженням, а тому він не ставив собі за мету виправдати Донцова, це спроба показати його таким, яким він є. «Це, швидше, міждисциплінарне дослідження з історії ідей, - каже автор. – У цій праці немає строгої методології, тому вона у міру суб’єктивна».

 

Сергій Квіт розповідає, що своєю книжкою не хоче нікого переконати в правильності чи неправильності ідей Донцова, натомість, хоче досягнути плідної розмови,  вислухати арґументи опонентів і, зі свого боку, хоче, щоб опоненти серйозно сприймали його зауваження. На підтвердження наводить слова французького філософа Поля Рікера, який каже, що оскільки вся Європа залита кров’ю європейців, які туди-сюди пересували кордони, то європейські народи начебто ніколи не могли би примиритися. Але він пропонує іншу модель: «Нічого не забути, але не зробити себе заручником пам’яті». «Зі схожим принципом потрібно підходити до аналізу творчості Дмитра Донцова, - каже Квіт. – Донцов був чорно-білий, у нього було тільки або так, або ніяк. Він не знав компромісів, але його не можна забути».

 

Професор вважає, що не слід однозначно засуджувати Дмитра Донцова: «Він дуже глибокий і часто змінював свої погляди, а тому в його листах, книгах можна знайти багато цікавинок». С.Квіт нагадує, що Донцов позитивно відгукувався про британський парламентаризм, американську традицію державного будівництва, переклав українською деякі статті  Вудро Вільсона. Але це не завадило йому з 1930-х років захоплюватися фашизмом. Дослідники вважають, що це зумовлено двома чинниками. По-перше, кризою, яка охопила європейські ліберально-демократичні режими і якій, на думку Донцова, вони не могли дати належної відповіді, не могли стримати просування комунізму в Європі. Друга причина – зміцнення Радянського Союзу, нарощення сили російського імперіалізму в його особі.

 

Сергій Квіт констатує, що лише фашизм дав відсіч комуністам, зупинив просування більшовиків Європою, тому Донцов хотів, щоб Україна з цими режимами солідаризувалася. А привабливість більшовизму можна пояснити тим, що він запропонував зрозумілу модель державного будівництва.  Ще один нюанс, якого, на думку С.Квіта, більшість критиків Донцова не помічають: він завжди ототожнював більшовизм із традиціями російського імперіалізму,  вважав, що це та сама загарбницька політика. «А якщо це екстраполювати на сучасність, - каже професор Квіт, - то він був на 100% правий – путінська Росія демонструє ту ж стратегію, яка була і в Радянського Союзу, і в імперії Романових».

 

Дослідник пояснює «барабанну» риторику Донцова тим, що ідеолог націоналізму постійно намагався застерегти українських політиків і рядових громадян від захоплення комунізмом. На думку С.Квіта, ідеї Донцова про російську матрицю самодержавства та специфічний код російської влади знайшли своє повторення у сучасного російського ліберального філософа Юрія Афанасьєва, який критикує не лише Путіна, а й російську опозицію, мало чим від нього відмінну в національному питанні. Афанасьєв вважає, що справа не в Путіні, а у російському самодержавстві.

 

«Проблема з Донцовим в українському публічному дискурсі полягає в тому, що його неправильно інтерпретують, - вважає професор Квіт. – Якщо в українській науці будуть професіонали, а не провокатори, то творчість Дмитра Донцова дасть багато відповідей на нез’ясовані питання міжвоєнної української історії».

 

Більш критично до постаті Дмитра Донцова і до самої праці Сергія Квіта ставиться історик, викладач УКУ Олександр Зайцев, офіційний опонент на цьому семінарі  .

 

О.Зайцев полемізує з офензивним ставленням Сергія Квіта до української історії і до постаті Дмитра Донцова. На його думку, нікого не потрібно захищати чи виправдовувати, історія є такою, яка є. Оппонент автора монографії відреагував на намагання останнього захистити Донцова від закидів у антисемітизмі. На думку О.Зайцева, антисемітизм Донцова не був сталий, його потрібно вивчати в динаміці. Антиєврейство Донцова не було расово вмотивоване: «Це  політичний антисемітизм. Донцов вважав євреїв знаряддям радянського імперіалізму, відповідальними  за комунізм, радянську владу в Україні».  Донцов наводив перелік ідеологічних ворогів України:  соціалісти, радикали, більшовики, шабес-гої та євреї.  Донцов накидає на всю єврейську спільноту ярлик ворожості до українців. Чи вважати це антисемітизмом? Кожен має вирішити сам.

 

Сергій Квіт заперечує антисемітизм Дмитра Донцова. За його словами, Донцов ніколи не критикував Карла Маркса за його походження, лише за його вчення. І так з усіма іншими: публічно визнавав геніальність росіянина Федора Достоєвського, український патріотизм поляка В’ячеслава Липинського. На думку С.Квіта, ярлики націоналіста, антисеміта, расиста Донцову прищеплюють через національно-визвольні змагання українського народу. Його критикували не так за погляди (більшість критиків, вважає С.Квіт, не читали книжок Донцова), а через те, що український народ спромігся протистояти загарбникам.

 

Натомість Олександр Зайцев вважає, що Донцов був расистом – але в його власному розумінні цього слова. У праці «Дух нашої давнини» (1944) ідеолог ділить усіх людей на нордійців, динарців, медитеранців і остійців. До того ж, вважає, що владні риси, здатність бути володарем мають лише нордійці, меншою мірою – медитеранці, але в жодному разі до влади не можна допускати динарів і остійців (хоча саме ці расові типи більше притаманні українцям). На думку львівського історика, расизм Донцова специфічний, він не вважає українців вищою расою, натомість провали в українській політиці 1917-1920-х років пов’язує саме з расовими чинниками, бо тодішня вітчизняна еліта була остійською.

 

Олександр Зайцев сперечається з думкою автора монографії про те, що Дмитро Донцов був лише зацікавлений фашизмом, але всерйоз його не сприймав. Він наводить приклади, коли  філософ цитує праці Мусоліні та Гітлера і закликає своїх адептів читати фашистських ідеологів.

 

Чим можна пояснити симпатії Донцова до фашизму, особливо в 1930-х роках? Львівський історик називає причиною боротьбу з російським імперіалізмом. «Національна ідея українців, згідно з Донцовим, – боротьба з Росією», - каже Олександр Зайцев. Донцов був заручником свого часу, він, як і більшість тодішніх правих інтелектуалів, очікував великої війни, яка знищить комунізм, а єдина сила, яка це могла зробити – союз фашистських держав, тому їх потрібно підтримувати і з ними працювати. 

 

Стосовно симпатії Дмитра Донцова до нацизму Сергій Квіт наголошує, що в першу чергу треба зважати на листи редактора «Науково-літературного вісника» до інших «вісниківців». У них Донцов називає Гітлера загрозою для України, чоботом, який нависає над нашою незалежністю. З ним належить боротися, але його ідеї треба наслідувати.

 

Олександр Зайцев категорично не погоджується з думкою професора Ігора Вдовичина про те, що Донцова можна вважати ліберальним мислителем. У своїй статті «Агонія однієї доктрини» Донцов піддає нищівній критиці ліберально-демократичні ідеї. Проблеми Європи, інших світових демократій, а також України він пов’язує з домінуванням ліберальних цінностей. А їх заперечення, відповідно, мало врятувати Європу й Україну від комунізму.

 

У цьому питанні Сергій Квіт погоджується з Олександром Зайцевим. «Він був дитиною свого часу, - пише про Донцова автор нової книжки. – Якби він жив у мирний час, то його ідеї, концепції, візії майбутнього України були б іншими». Весь публічний дискурс Донцова був спрямований на те, щоби вказати політикуму опорні точки, до яких повинно рухатися українське суспільство.

 

«Чим актуальний Дмитро Донцов?» – запитує Олександр Зайцев. На думку історика, він актуальний двома речами: критикою російського імперіалізму (яка перегукується не лише з Юрієм Афанасьєвим, а й із Миколою Бердяєвим) і критикою українського «провансальства».  Проте Олександр Зайцев зазначає, що рецепти, пропоновані Донцовим, неефективні – на думку історика, не можна і не треба будувати стіну між Україною та Росією. Для Донцова Росія невиправна, вона завжди буде в орбіті азійських деспотичних режимів. О.Зайцев вважає, що  стратегія українського громадянського суспільства має бути іншою. Слід постійно співпрацювати з російською ліберальною інтелігенцією, потрібно допомагати  росіянам докорінно змінити культурний код Росії, бо іншого способу мирного співжиття у нас немає, - каже історик.

 

Критика «провансальства» з боку Дмитра Донцова актуальна як критика нездатності звільнитися від духовного впливу чужої нації, чужої держави. Якщо, звісно, не поширювати значення «провансальства» на гуманізм, християнство й інші культурні та релігійні течії, як це робив Донцов. Доки українці в своєму політичному житті керуватимуться засадою «моя хата скраю», доти ідеї Донцова не втратять актуальності.

 

 

 

02.07.2014