Перед кількома днями відбувся на львівскім университетї вибір университетских достойників, т. є. ректора і деканів на р. 1889-90, о котрого результатї подали ми відомість під відповідною рубрикою.
Нинї хочемо додати до того вибору короткій коментар.
Справа львівского университету і єго відносин до Русинів і их прав не підноситься у нас часто, а що найменше не підноситься так часто, як би вимагала того єї важність. Цілу нашу дїяльність і увагу в справі шкільництва звернули ми на школи народні і середні, а позабули про найвисшу институцію наукову, без котрої не може бути правдивої науки і повного образованя в народї. Всї народи длятого дорожать своїми университетами і старають-ся не лиш о то, щоби их мати, але також і о найлучшу обсаду катедр, о найповнїйше заступленє всїх галузей людского знаня і науки.
Ми Русини єсьмо і на тій точці в положеню виїмковім. Ми одні з всїх народів Австрії не маємо свого университету, а той университет, котрий знаходиться в самім осередку руского краю, в стариннім нашім княжім містї і столици Червоної Руси, і котрий удержуєсь переважно фондами руских податників — той университет не лиш не єсть руским, не лиш не дає нам того, що повинен давати після самих вже конституційних законів, т. є можности повного образованя на нашій рідній рускій мові, але противно цілою своєю системою і поступованєм своїх провідників на кождій точці дразнить і зобижає наші національні чувства і дає нам наглядний примір, до чого доходить навіть найвисша і найповажнїйша институція наукова, коли замість взглядів самої науки правлять часто взгляди политики і національної односторонности.
Знаменитий учений і професор львівского университету д-р Фердинанд Зьрудловскій піднїс в виданій перед кількома місяцями брошурї, про котру згадували ми в своїм часї в нашій часописи, що львівскій университет польонизуєсь з очевидною несправедливостею і покривдженєм прав руской народности.
Факт той єсть з кождого погляду правдивий і не потребує богато доказів. Польонизаційна тенденція тих, в руках котрих лежить управа львівского университету, проявляєсь не лиш в самих справах наукових, але навіть в особистих відносинах. Доказом того суть як-раз вибори на университетских достойників, при котрих систематично поминаються найстарші, найсвітлїйші і найспосібнїйші професори, коли они суть Русинами або хоч відносяться справедливо до Русинів. І так на философичнім факультетї єсть найстаршим професором д-р Омелян Огоновскій, котрого наукові заслуги принесли би певно честь кождому университетови. Помимо того проф. д-р Омелян Огоновскій не був ще нїколи вибраний ректором львівского университету, хоч було ним вже дуже богато молодших від него професорів философичного факультету. Як звістно, вибрано ректором львівского университету на слїдуючій рік о. Клима Сарницкого, і то вже другій раз, що уважаєся великою честію і довірієм. Єму то завдячують наші противники реформу оо. Василіян. Не знати, чи сей вибір має о. Сарницкій уважати яко подяку за відданє одинокого нашого чину монашеского в руки єзуїтів, чи Русини мають сей вибір приймати яко новий акт ласки з сторони Поляків і доказ их прихильности для справи рускої, сповняючи на кождий спосіб оден акт политичний, треба було другим ще довершити. Коли о. Сарницкого вибрано ректором, то вже не можна було до гідности деканьскої допустити того, що в имени тяжко нарушених прав народу руского ставав перед лицем Є. В. цісаря з протестом против реформі Василіяньскій. Так отже проф. д-ра Омеляна Огоновского поминено навіть при виборї декана философичного видїлу в сїм році, і вибрано деканом молодшого професора, на котрого не прийшла ще черга і перед котрим повинен би після черги проф. д-р Омелян Огоновскій бути вибраним. Так само і проф. д-р Исидор Шараневич не був ще нїколи ректором, хоч були ректорами далеко молодші і менше від него заслужені професори философичного факультету.
Подібно дїєсь і на юридичнім видїлї.
Найстаршій професор того видїлу д-р Фердинднд Зьрудловскій длятого лиш, що відносився справедливо до прав Русинів, не був за кільканайцять лїт свого урядованя анї разу ректором, хоч були в тім часї ректорами майже всї єго молодші товариші, котрі суть звичайними професорами (з виїмкою, розумієсь, проф. д-ра Олександра Огоновского); а всего раз лиш був вибраний деканом. Отсе образ поступованя польских провідників университету, образ политики тої польскої більшости, котра як всюди, так і тут відзначаєсь нетерпимостею взглядом всего, що руске, так, що не важиться навіть тої нетеривности класти в жертву взглядів справедливости і поваги найвисшої наукової институції. На тій точці соромлять Поляків навіть Нїмці, на котрих нетерпимість так часто они відказують, а котрі, маючи на университетї черновецкім повну більшість, помимо того вибрали ректором на слїдуючій рік Русина проф. Ем. Калужняцкого. У нас не лучиться щось подібного, хиба що станемо уважати Русином — risum fceneatis — о. Клима Сарницкого!
Що-до науки самої цвите польонизація на всїх видїлах. Всякі улїпшеня і наклади, які робляться — розумієсь на кошт руских податників — стремлять лиш до скрїпленя науки польскої. Послїдними часами заведено дві нові катедри, на фильософії і на правах: першу призначено для польскої исторії, другу для польского права. Руска молодїж не має однак нагоди почути на университетї найосновнїйших відомостей з рідної исторії і руского права, а всї прочі предмети (кромі права цивильного і карного) мусить слухати в язиці польскім. Примус той єсть прегарною илюстрацією конституційної постанови: "Нїхто не може бути приневоленим учитись в другім краєвім язиці".
То єсть стан фактичний. Заходить тепер питанє, чи відповідав він станови правному, чи закони та розпорядженя, нормуючі відносини львівского уннверситету, а спеціяльно закони і розпорядженя що-до язика викладового справді мали на ціли, побіч чисто польского ягайлоньского университету в Кракові, сотворити в тім самім краю на рускій земли і в рускій столици другій чисто польскій университет? На се мусимо відповісти негативно. Найвисшою постановою цісарскою з 4 липня 1871 розпоряджено, щоби на видїлах правничім і философичнім у Львові обіймали катедри тілько такі кандидати, котрі зовсім суть спосібні викладати по польски або по руски. В тій найв. постанові находимо дальше такій уступ: "Demgemass ist es nunmehr allen jenen Docenten, welche einer der beiden Landessprachen machtig sind, sich aber angesichts der bisher bestandenen Beschrankungen in ihren Vorlesungen der deutschen Sprache zu bedienen bemussigt waren, freigestellt, vom nachsten Wintersemester an polnisch oder ruthenisch vorzutragen." Виходить з-відси, що на львівскім университетї могли і повинні би бути і рускі виклади з всїх предметів, і що залежить то лиш від того, щоби на университетї були доценти спосібні і охотні викладати по руски, словом, щоби були рускі доценти і професори. В тім однак лежить і вся причина нашого упослїдженя на университетї, що пануюча система не хотїла і не хоче руских доцентів і професорів.
В часї, коли на университетї мали устати нїмецкі виклади, не було, правда, межи Русинами богато наукових поваг, але не було их також і між Поляками. Помимо того постаранось обсадити всї катедри Поляками, витягано молодих людей, котрим перше о тім не снилось, з бюр урядових і роблено их доцентами а відтак дуже скоро і професорами. Між людьми, котрим би тогдї дано приступ до университету і котрими обсаджено всї катедри, не було анї одного Русина, а таким способом довершено замість заміни вивладів нїмецких на виклади в обох язиках краєвих — повну польонозацію университету.
Тої самої традиції держанося і дальше. Принцип недопущеня Русинів до университету утревалився і став немов обовязуючим правилом. А до того ще важиться часами де-хто супротив справедливих жадань Русинів підносити заміт, що з-поміж Русинів мало виходить доцентів, бажаючих посвятитись университетови.
Заміт той єсть особливо що-до видїлу правничого неоправданий, а коли виходить він від сфер свідомих того, що дїєсь на университетї, то єсть ще до того неоспоримим доказом malae fidei по сторонї тих, котрі єго підносять.
Досвід послїдних лїт научив нас, що людей, осміляючих-ся сягати по рускі доцентури і аспирувати до руских катедр на львівскім университетї, постигає судьба, котра може відстрашити і найвідважнїйших від стараня о право викладів в рускім язиці. Коли польскі доценти допускаються дуже легко і займають місце за місцем, то до руских приміняються окремі міри і кладуться перед ними такі перешкоди, котрі спосібні знеохотити і найбільше витревалого чоловіка і довести єго до того, щоби зрїкся свого наміру.
З доцентів руских одержав катедру (права цивильного) один д-р Олександер Огоновскій, і то однак по довгих лїтах і великих перешкодах (гл. згадану висше брошуру д-ра Зьрудловского), як-небудь наукова слава д-ра Олександра Огоновского давно вже ширилась далеко по-за границі нашого краю і университет повинен був дорожити ним з огляду на сам интерес науки, а то тим більше, що єсли-би не д-р Олекс. Огоновскій, не було-би зовсїм катедри австрійского права приватного на львівскім университетї, чого доказом єсть факт, що польска катедра того самого предмету єсть вже від року 1884 (від смерти д-ра Фангора) для браку відповідної сили необсаджена.
Д-рови Петрови Стебельскому, стараючому-ся о доцентуру карного права і процедури з руским язиком викладовим, ставлено такі перешкоди, що аж при помочи Відня одержав він veniam legendi. Ho найбільше поучаючою а рівночасно і відстрашаючою єсть исторія руских доцентур австрійскої процедури цивильної, котра до нинї ще не була анї разу стало обсаджена від часу єї отвореня, то єсть від часу виданя постанови цісарскої з 28 марта 1862, оповіщеної рескриптом президії намістництва з 12 липня 1862, ч. пр. 5671, котрою приречено отворити чотири катедри професорскі з руским язиком викладовим для предметів, належачих до судового испиту державного. Перші вже однакож супленти цивильного процесу з язиком викладовим руским: пок. д-р Вол. Сроковскій а відтак д-р Ем. Лопушаньскій (теперїшний совітник двору при найвисшім трибуналї судовім в Відни) мусїли скоро уступити з университету з причини перешкод, яких дізнавали з сторони зверхних властей судових, не маючи надїї на именованє их професорами того предмету — хотяй катедра цивильного процесу з руским язиком викладовим булa і єсть до обсадженя на львівськім университетї! Від часу уступленя сов. д-ра Ем. Лопушаньского минуло до нинї вже лїт кільканацять, а катедра цивильного процесу з язиком викладовим руским не була в тім часї анї суплентом анї доцентом обсаджена. Щирість польска нераз обзивалася до нас, що се велика шкода а Поляки-професори видїлу правничого дуже бажали-би обсадженя сеї катедри для Русинів. Знайшовся тому чоловік званий всїм добре з спосібности, котрого неоден заохочував ставати до праці наукової і заняти се місце. Зладив він в році 1886 одну працю письменну, а коли від него зажадано більшої, на жерелах историчних опертої праці, постарався і о таку, випечатав єї в р. 1888, не щадячи анї труду анї гроша. Здавалось, що тепер все буде добре і катедра цивильного процесу діждеся остаточно обсадженя. Що предложена праця єсть відповідна і що стараючій-ся о доцентуру має по своїй сторонї всї условія, доказують вже тоті обставини, що була она предметом прихильної оцінки праси фахової, а вельми талантливий професор краківского университету д-р Мавр. Фирих покликуєся на погляди автора сеї праці в послїдній своїй розвідці науковій, уміщеній в найповажнїйшій часописи правничій: Zeitschrift fur das Privat und offentliche Recht der Gegenwart з p. 1888. По мимо того однак референти тої праці, як зачуваємо, внесли вже на непризнанє єї відповідною з огляду на удїленє єї авторови veniam legendi, як-небудь також весь загал юристів, котрий мав єї в руках, висказуєсь о нїй з повним признанєм і похвалами.
Знаючи з одної сторона щиру і совістну працю кандидата, котрого ті самі люде за ту саму працю з початку обсипували похвалами, а відтак держали в непевности близько через чотири роки, а з другої сторони знаючи, якими працями здобувають собі польскі доценти veniam legendi, а що більше, польскі професори звичайні катедри, ми не можемо в цілім тім поступованю людей верховодячих на университетї не добачати прямої неприхильности ДЛЯ Русинів і дальших консеквенцій в переводженю засади: "Nie puścić żadnego Rusina!"
Ми далекі від того, щоби уважати исповідниками тих засад всїх Поляків-професорів львівского университету, бо знаємо, що суть між ними і люде справедливі, котрі руководяться лиш взглядами самої науки.
Як однакож в цілім краю верховодить кліка сильна а нетерпима і ворожа до всего, що руске, так само і на тутешнім университетї бачимо переважаючу силу таких людей, у котрих національна нетерпимість стоїть висше від взглядів науки, і тим кладемо в вину всю тую велику а неоспоримими фактами аж надто доказану кривду Русинів. Сумно і дуже сумно, що политика руководить вже і там, де она нїколи не повинна втискатись, де вступ ѣй повинен бути рїшучо заборонений!
Рускій нарід не зречеся анї крихти з своїх прав що-до найвисшого наукового заведеня на своїй рідній земли і не перестане нїколи домагатись их осущеня і зуміє певно знайти способи, щоби для рідної науки відчинити ті ворота, котрі зачинила перед нею нетерпимість і зла воля.
[Дѣло]
01.07.1889