Свого часу підхід США до Москви був такий, що «ми виграємо, коли вони програють». Тепер Америка, здається, згідна на нічию
Цього місяця минає десять років від дня смерті Рональда Рейґана, і за той час світ довідався набагато більше – головно з розсекречених документів – про те, як 40-й президент Сполучених Штатів дав собі раду з радянською загрозою. За правильного керівництва ці уроки можуть суттєво допомогти США успішно впоратися з дедалі войовничішою Росією Володимира Путіна.
По-перше, треба виробити зрозумілий світогляд і довгострокову стратегію. В 1980-му, під час польоту в Детройт для висування на вибори від республіканців, радник Стюарт Спенсер запитав Рейґана: «Чому Ви це робите, Рон? Чому Ви хочете бути президентом?». Рейґан відповів: «Щоб закінчити Холодну війну». За декілька років перед тим він так описав просту формулу для здійснення цього: «Ми переможемо, коли вони програють».
Як його директор з контролю над озброєннями в 1983–1987-х, я був свідком того, як наполегливо президент Рейґан працював над тим, щоб це сталось. Під час плідного саміту з ядерних озброєнь в Рейк'явіку (Ісландія) у жовтні 1986 року Міхаїл Горбачов фактично більше десяти разів бурчав до Рейґана під час їх десяти з гаком годин переговорів, що всі поступки зроблені з боку росіян, в той час коли Рейман не йде на жодні. Документи, розсекречені від часу смерті Рейґана, свідчать, що в цьому, принаймні, Горбачов мав рацію.
Рейґан мав справу з набагато сильнішим супротивником, ніж той, якого має президент Обама в наш час в особі Путіна. Сьогодні армія Росії становить четверту частину Радянської армії 1980-х, і її ядерний арсенал приблизно рівний п'ятій частині радянського. За розмірами економіка Росії сьогодні приблизно рівна економіці Італії. І режимові Путіна, який розпалює націоналізм у себе вдома, щоб привабити закордонних тиранів та інтелектуалів, бракує такої ідеології, як марксизм. Президент Путін працює без перестраховки.
Тим часом цілі нинішньої американської політики далеко не такі амбіційні, як закінчення Холодної війни. Важко уявити собі президента Обаму, який зайняв позицію «ми переможемо, коли вони програють» у протистоянні Путіну в таких «гарячих точках», як Україна та Сирія. Ця адміністрація, здається, згідна на нічию.
По-друге, Рейґан для втілення в життя своє стратегії вдався до конкретних дій. Він ясно і чітко представив їх у Рейк'явіку. Рейґанова доктрина «мир за допомогою сили» і нарощування військової потуги США, включаючи Стратегічну Оборонну Ініціативу, яку його політичні опоненти охрестили «Зоряними війнами», розлютила його російського колеґу. Президент Рейґан заявив публічно і президент Горбачов визнав приватно, що Радянський Союз не міг конкурувати з великим нарощенням американської військової могутності.
Водночас Рейґан розпочав невпинну «війну ідей», спрямованих на делеґітимацію радянської системи. «Імперія зла», як він незабутньо назвав СРСР, була «центром зла в сучасному світі» – з ідеологією, яка закінчить на «смітнику історії».
Можливо, я щось пропустив, але сьогодні таких ініціатив немає. Замість сміливих дій є плутані реакції. «Червоні лінії», намальовані як знак попередження для таких тиранів, як сирійський союзник Путіна Башар Асад, починають зникати, а потім стають зеленими. Жорсткі попередження перетворилися на збентежені покашлювання.
Замість того, щоб лупити Москву по її найвразливішому місці – так як це зробив Рейґан з його нарощенням військової потуги та інтелектуальним штурмом комунізму, – сьогодні є обмаль зусиль, спрямованих на використання енергетичної вразливості Росії. Доповідна записка про рішення щодо трубопроводу Keystone XL побила всі внутрішні для документів, що припадають пилюкою у вхідній поштовій скриньці Овального кабінету.
По-третє, Рейґан показав справжній характер. Минуло майже 28 років, але вражає, коли згадати, яким непохитним він був у Рейк'явіку. Сказавши, що хоча «жодна зі сторін не довіряє іншій», що провина сторін не є однаковою і що Америка переконана у своїй правоті, він відкрив найнапруженіші дискусії світових потуг в історії людства. Він привітав свободу і розкритикував системи, які її утискають. «Якщо хтось засуджує вас, – казав він своєму наполоханому колезі, – їх чекає тюрма».
Розсекречені документи дозволяють нам підслухати, про що говорилося за дерев'яними дверима Гофді Гауз, де зустрілись лідери двох країн. Коли Горбачов вимагає, щоб в обмін на значне скорочення ядерних арсеналів США відмовились від Стратегічної Оборонної Ініціативи (SDI), Рейґан відповідає: «Я обіцяв американському народу, що я не відмовлюся від SDI». Коли російський лідер говорить, що він вважає SDI смертельною загрозою, Рейґан відказує незворушно: « SDI є найбільшою нагодою для світу в ХХ століття».
Коли на фінальній сесії Рейк'явіка президент Горбачов йде ва-банк, президент Рейґан непорушний. Палко прагнучи добитись значного скорочення ядерних озброєнь, він не бажає поступатись совєтам у питанні розгортання SDI. «Це ваша остаточна позиція?» – запитує Горбачов. – Що, ви не могли обмежити роботу з SDI лабораторними умовами?».
«Так», – каже американський президент. «Існують певні дослідження, які можуть бути зроблені в лабораторних умовах, – провадить далі він. – Але потім ви повинні вийти з лабораторії, щоб перевірити те, що було зроблено на лабораторній стадії».
Коли російський лідер наполягає знову, Рейґан миттєво відповідає: «Я не можу поступитись».
«Це ваше останнє слово?».
Рейган відповідає: «Так».
При сотнях репортерів, які, затамувавши подих, чекали на галявині Гофді Гауз, і на очах усього світу, який завмер в очікуванні угоди, якої не буде досягнуто, Рейґан показав, що хоч він був готовий сісти за стіл переговорів з росіянами, він також був готовий протистояти їм.
Його демонстрація сили окупилася сторицею: підписанням договору з найзначнішим в історії скороченням ядерних озброєнь – наступного, 1987-го, року. Але найбільший виграш – розпад Радянського Союзу і закінчення Холодної війни – прийшов у 1991-му, якихось п'ять років після саміту в Рейк'явіку, якраз на умовах Рейґана: «Ми виграли, коли вони програли».
Кен Ейдельман є автором книжки «Рейган в Рейк’явіку сорок вісім годин, що поклали край Холодній війні» [«Reagan at Reykjavik: Forty-Eight Hours That Ended the Cold War»], щойно виданій в Broadside/HarperCollins; був послом ООН (1981–1983) і директором з контролю над озброєннями (1983–1987) при президентові Рейгані.
Ken Adelman
Reagan's Lessons for Obama on Putin
WSJ, 9.06.2014
Зреферував Михайло МИШКАЛО