З многих повітів виборчих надходять вісти про оживлений рух виборчій. Відрадний се прояв і тим відраднїйшій, що в акції виборчій селяньство наше бере таку участь, якої доси не брало. В многих комитетах виборчих число участників стану селяньского перевисшає число участників чи то стану священичого, чи світскої интелигенції. Не єсть се дїло штучне, оно виплило само з себе. Єсть се результат успішного просвітного труду, за чим прийшла свідомість прав національних, суспільних і политичних. Як би в кождім повітї виборчім селяньство наше взялося за дїло виборів з такою ревностію, рїшучостію і з таким достоїньством, як в повітах снятиньскім, коломийскім і других, ми могли-б дуже сміло подивитися в нашу будучність.
Не час нинї розбирати, кому за се належиться заслуга. Признаємо єї кождому, хто хоч одну цеголку, один труд приложив до тої тревалої будови. Ми стоїмо перед фактом, що так єсть і се нам вистане. Задача интелигенції нашої лежить нинї в тім, щоб не спиняти того руху, а крїпити єго, піддержувати, хоронити всїми силами і справляти в добре, безпечне русло.
Руху того можуть нам позавидувати всї, що спасенє для загалу добачають в кастовім ведєню справ. В исторії рїшали завсїгди маси. Без мас всяке дїло було ефемеричним, успіхом хвилевим. Без нас нидїло все за якою-небудь супротивностію, бо заспокоєний интерес одиниць, чи одної або другої верстви, не може бути підоймою тревалих успіхів в житю народів.
Обяв, що наші селяни так живо занялись надходячими виборами, єсть тим відраднїйший, що почин до того вийшов від них самих. Селяне зрозуміли житє конституційне, знають уже, що конституція судьбу их стану зложила в их власні руки, а довголїтний досвід поучив их, в чім лежала хиба, поучив их, що пасивність дотеперїшна нанесла им великого лиха і шкоди.
Може бути, що люде о понятях середновічних, парасити суспільности, консерватисти без глуздів, або аристократи з завзятя рух сей осудять небезпечним для дотеперїшних своїх кастових добутків. Однакож их слези не можуть збудити нїякого жалю. Противно, они можуть і повинні радуватися, що процес сей переводиться у нас в так спокійний спосіб, що з таким тактом і з таким вирозумінєм селяньство стане до борби против узурпаторів свобід конституційних.
Рух сей впрочїм єсть найлеґальнїйшій. Конституція наша основуєсь на заступництві інтересів поодиноких верств суспільности. Що селяне людьми свого довірія хотять боронити интересів свого ставу, — се рїч природна, оправдана досвідом і навіть потрїбна. Чи до того причинився податок краєвий в висотї 35 кр. від безпосередного ґульдена, чи закон дороговий, чи надужитя автономії, — на питанє се най відповідять ті, що доси ущаливляли Галичину. Відай на рух селянскій не тілько на Руси але і на Мазурщинї зложились якісь не маловажні премиси. Відай дїялась якась грубша неправильність, наколи маси вийшли з рівнодушности. Відай відчуто якісь кривди, про котрі в так важній хвили не хочемо згадувати, щоб не викликувати сильнїйшої опозиції. Але з другої сторони не радили-б ми в интересї других верств спиняти насильно виправдані змаганя тих, на котрих, при нагінці за власними, спеціяльними користями, так безпощадно призабуто. Всякій обяв природний, підготовлюваний леґальними средствами, мав право истнованя. Розумний политик і далекозорий организатор почисляться з сим рухом і не буде на стілько незручним, щоби ту струю гатити греблями кастовости. Противно, край і держава можуть на тім лиш схіснувати.
Відзиваємось про-то до патріотів наших з всею щиростію, щоб они в сегорічну акцію виборчу по можности втягнули як найбільше число селян, основу нашого биту; клясу, котрій належиться рівна участь в житю конституційнім; людей, що, на щастє, прозрїли і свідомі себе хотять з другими верствами стати за одно і лепту свою прикинути до лучшого ладу, до справедливійшого розложеня тягарів, а певно і до полагодженя кривд національних народу руского. Дотеперїшна внутрїшна политика Галичини показалась хибною; теорія, мов-то "ludek" вдоволений "єрархією суспільною", наказалась марним фантомом, пустою дурїйкою себе самих, фразою в устах пок. Зибликевича. Селяне наші, без різниці народности, вихоплюються з-під тої неприродної опіки, з-під тої супремації, а их воля в границях повинна бути для нас законом. Признаємось, що мало хто має нинї вірне понятє о тім, о скілько селяне наші заінтересувалися собою. Здавалося, що дїло отверезїня, дїло просвіти і енономичної самопомочи не вникло на дно душі довго призабутого і иґнорованого селяньства. Показуєсь инакше. Суть позитивні результати, суть змаганя зовсїм правильні — і хвилї сеї не може нїхто добромислячій легковажити.
Длятого дальше в перед, не оглядаючись на то, що кастові интереси хвилево змарнїють. Опозиція против руху селяньского була-би дуже незручним, а може по части і дїлом небезпечним. Священьство наше і интелигенція має на нинї лише той святий обовязок, не прийти з селянами в колизію; має подбати о то, щоби з достоїньством вести цілу акцію. Всюди належить передо всїм вислухати голосу селян, не накидуватись им з кандидатами, а навіть вистерїгатись якої-небудь пресії. Маємо тут на оці головно ті округи виборчі, в котрих зазначилися хвилеві непорозуміня. В житю і розвою народів не рїшають одиниці. На тую, исторією оправдану тезу, не можна забувати і — надїємось — патріоти наші не забудуть...
[Дѣло]
01.06.1889