Розмова з д-ром Вол. Залозецьким.
Коли в 1918. р. українські провідники були приневолені покинути Буковину, в нашому громадському житті настало повне безладдя. Кожний чув у собі покликання до політики і проводу. Не працював над собою і для свого рідного окруження, але брав уже готові гасла і рецепти з чужих та ворожих нам осередків. Цим свідомо розкладав наш національний орґанізм.
Цей розклад спинив аж д-р Володимир Залозецький, котрий у 1924 р. взяв керму української політики у свої руки. Нащадок старого українського роду, старшина австрійської кінноти, на переломі 1918 р. старався всіми силами спинити те, що сталося...
Від 1925 р. нарід безпереривно висилав його до парляменту в Букарешті, але його головною ціллю була внутрішня консолідація української спільноти. Він витратив свій великий маєток на українські культурні і харитативні ціли, з метою викресати в народі почуття жертвенности і свідомости.
При тому, як відомий учений, не занехав і культурно-наукової праці.
На запрошення німецьких наукових кол мав у 1937 р. пять викладів про наше народне мистецтво в Берліні. В 1933 р. запрошено його до Берліна на відкриття "Volkskundemuseum", де мав виклад п. н. "Sonnenkultur und Ostenbrauche". В тому самому році мав у льондонському музею "Куннінґтон" виклад про народне мистецтво східно-европ. народів. Також і в цьому році має запрошення на низку викладів у Німеччині.
Від 1931 р. не вчать у буковинських і басарабських школах по українськи, а по демонстрації на Шевченківському концерті в Чернівцях 20.3.1937 р. заборонено навіть культурну працю в товариствах. Зновуж нова однопартійна система правління в Румунії дозволяє політичну і культурну діяльність поодиноких народностей лиш у рямцях тоталістичного румунського "Фронту Національного Відродження".
До того фронту ще в минулому році вступили німці, серби, болгари і мадяри.
Тепер закінчилися переговори з українцями. З цієї нагоди вибрався Ваш кореспондент до п. д-ра Вол. Залозецького по ближчі інформації. При цьому ми порушили також справу "Допомогового Комітету Карпатській Україні", котрого головою є п. д-р В. Залозецький.
Нижче поданий хід розмови.
1) Які вражіння і досвіди мали Ви в часі інтервенцій у справі допомоги збігцям з Карпатської України?
— Березневі події в Карпатській Україні відбилися болючим відгомоном по басарабсько-буковинській землі. Як голова "Допомогового Комітету" був я у премієра Калігнскула з проханням, щоб рум. влада не відсилала назад тих українців, яким удалося утекти до Румунії. Премієр мав у цій справі телєфонічну розмову з мін. закордонних справ Ґафенком, опісля заявив, що станеться так, як ми собі бажаємо. Справу українських збігців передамо до ресорту мін. меншостей С. Драґоміра.
Був я і в німецькому посольстві, де взнавав про безпосередній виїзд всіх утікачів до Німеччини. Справу передано офіціяльно радникові п. Шільгорнові, ліквідаторові чеського посольства. Найкраще приняли мене в югославянській амбасаді. Амбасадор п. Душіч, дуже добре обзнайомлений з українською справою, заявив, що коли б Німеччина не приняла збігців, тo прийме їх дуже радо Югославія. Югославянські громадяни української народности з околиць Керестура й ін. також прийшли з Карпатської України, вони дуже працьовиті, пильні й здисципліновані.
В мадярському посольстві я стрінув увічливу, але холодну відмову. Мого протесту проти того, що було в Карпатській Україні, не приняли до відома. Але запевнили, що вже більше не буде кровопролиття. Зрештою, заявив посол, упало й дуже багато мадярів. Дозволу на безпосередню поміч закарпатським українцям не дали. Взагалі мадяри відмовилися переговорювати офіціяльно в цій справі.
2) Як стоїть справа сьогодні, чи ще переходять утікачі?
— Tак, перед кількома днями перейшло через Сигіт знову 16 збігців. Наш тамошній комітет уможливив їм переїзд до Німеччини.
3) Чи були переговори в справі вступу українців, як окремої спільноти в румунській "Фронт Нац. Відродження"?
— Як знаєте, українці в Румунії не мають ніяких культурних і національних прав. Усі наші заходи дістати дозвіл на культурний розвиток не знаходять належної уваги. Нам сказали, що лише ті народности мають право на розвиток, котрі вступлять до "Фронту". З початку нас не хотіли признавати як історичну самостійну меншість, з уваги на закордонну політику. Головно через інтервенції деяких сусідів. Дуже утруднював наші переговори факт, що багато українських інтеліґентів, безсовісних карієровичів, як нпр. п. К. Кракалія, вступили самопас, без ніяких умовин, до "Фронту" ще до того нe як одиниці, але як репрезентанти неістнуючих українських угрупувань. Однак мусимо признати, що румунський уряд у всіх справах української спільноти звертався виключно до проводу бувшої Української Національної Партії.
4) Як прийшло до зголошення Вашої кандидатури при недалеких виборах? Чи в будучому парляменті є вигляди на успішну працю для нашого народу? Чи є вигляди на зворот наших шкіл, привернення української мови в церкві, відновлення читалень, господарська полегша нашим селянам та ремісникам?
— Наші відпоручники поставили такі домагання: 1) Вільний культурний розвиток українців на нашій етноґрафічній території. 2) Українські секції у "Фронті". 3) Українська мова в шкільництві. 4) Українські заступники в Директорії. 5) Українські посли в новому парляменті. Ми вимагали одного заступника в Директорії, двох у Найвищій Раді, двох послів та одного сенатора. Однак ми заявили, що коли нам запевнять вільний культурний розвиток та українську мову в шкільництві, то не кладемо великої ваги на здійснення інших постулятів.
До недавна ці переговори стояли на мертвій точці. Аж тепер перед виборами (що відбудуться 1. VI.) прийшло до порозуміння. Міністр Драґомір приняв мене й д-pa Дениса Михальського і дав устну заяву, що ґарантує українцям культурний розвиток. В часі, як буде зорґанізована румунська секція, буде створена й українська. Всі українці, члени "Фронту", будуть належати до цієї останньої. Також будемо мати відпоручників у Найвищій Раді.
Потім приняв нас міністр шкільництва Петро Андрей. Він обіцяв оголосити у "Вістнику Державних Законів" постанову, що на цілій території Буковини і Басарабії, де живуть українці, негайно вводиться у шкільний плин науки 2 години української мови на тиждень. У першій і другій клясі вселюдних шкіл введуть 2 години на тиждень реліґії в українській мові, у вищих клясах одну. Це все без ніякого прохання і ніяких деклярацій родичів. У церквах проповідь і євангеліє будуть по українськи. Буде започатковане теж навчання української мови в учительських семинаріях і теольоґічних факультетах.
По цих заявах ми скликали до Черновець провід української спільноти. Він затвердив цю угоду і рішив, що українці вступлять до "Фронту Нац. Відродження".
Рівночасно зголошено мою кандидатуру до камери з селянської курії.
Правда, ми осягнули мало, але я маю вражіння, що цим разом румунський уряд переведе обіцяні реформи в життя — закінчив мій шановний співрозмовник.
[Діло]
01.06.1939