Від Сянока.
Дня 24: н. ст. мая переїзджав єго ціс. Високість архикнязь Альбрехт з цілим генеральним штабом з Риманова гостинцем до Сянока. По дорозї розтаборився в селї Новосїльці Ґнївош на взгорю коло парохіяльної церкви рускої. Наш народ, цікавий на все нове, спішив з цілого села видїти і близше призрїтися ново-прибувшим гостям. Нїхто з генералиції не боронив нашим селянам приступу, тож люде наші користаючи з тої кречности, приступили близше і зачали розмову, насамперед про свою нужденну, маленьку, стареньку, обдерту церковцю. Один з генералів питаєсь людей: А як говорить ваш священик? Люде кажуть: по руски. — А жена священика? — Також по руски. — А дїти єго? — Також по руски. — А чому-ж Ваша церков така нужденна, коли маєте священика Русина? — А, бо пан наш, Ґнївош, маршалок повітовий, боронить нам поставити нову церков. Ми постаралися о весь матеріял на нову церков, випалили собі 120.000 цегол, звезли камінь тесаний вартости над 1.000 зр., звезли вапна 200 метрів, все дерево на руштованє і верх, — а ту наш пан, щоби не допустити до будови нової рускої церкви, вистарався у консерватора галицкого (котрий має бути єго свояком) і то без оглядин на місци а тілько на донесенє, що церков руска в Новосїльцях Ґнївош узнаєсь яко старинність, і на підставі того ц. к. староство заказало на тім місци ставити нову церков! На тую бесїду, порадили генерали щоби селяне удалася до архикнязя і єму цілу справу розповіли. Людей наших недовго в таких разах намовляти — сейчас просять о авдієнцію.
Єго ціс. Високість архикнязь Альбрехт приняв селян ласкаво, випитувався их сам про церков, питався, чи удавалися коли в тій справі до висшої власти? Люде кажуть, що самі нї, але их священик в их имени писав і пише, і тепер подав рекурс в тій справі до консисторії і намістництва. На то архикнязь зволив відповісти: Будьте певні, що наколи ви через вашого священика удалися до епископа і намістництва, то одержите — казав по руски архикнязь — від руского епископа і намістництва прихильне позволенє.
Но архикнязь розцікавлений розказом про старинність церкви, велїв просити ключі від неї, щоби єї посїтити і старинностям близше придивитись. Люде побігли за священиком, а той принїс ключі від церкви і впровадив до неї високодостойного Гостя, а за ним вступила ціла генералиція. Тут представився сумний вид! Церков низька, стара, обдерта, валиться, стїни дїраві, духота невиносима, крайна тїснота, так що самі генерали не могли поміститись! А се церков парохії, числячої до 1000 душ! Сюда люде мають сходитись на богослуженє, на науку духовну, на поученє в вірї Христовій! Що за користь з священика для парохії, коли парохіяне, зійшовшись на богослуженє, не могуть про тїсноту місця увійти до дому Божого, а всї стоять на дворї, а слово Боже, голошене в церкві, тілько з 50 людей чує! — решта всї на дворї мусять стояти! Через те стаються і нерадивими в участи на богослуженю. Самі парохіяне, видячи з того велику шкоду духовну для себе, стараються мимо противної і в жадні средства не перебераючої агитації зі сторони патрона (!) церкви здвигнути новий, обширнїйшій дім Божій з каменя. Архикнязь, зачудований тим явищем і бесїдою людей, ободрив их до будови нової церкви, а з своєї щедрої шкатули виняв 25 зр., мовлячи: Auf die Erbauung einer neuen Kirche! Люде урадувані, не знали, чи то чоловік, чи ангел Божій з неба до них промовляє. При тім генерали-знатоки висказали таку гадку: Сама церков не представляє жадної і найменшої старинної вартости, тілько иконостас єсть гідний збереженя і то лише по низшій каблук; здається, що церков, до котрої був сей иконостас роблений, була ще низша і менша, бо верхні образи по-над иконостасом походять уже з новійших часів, так само і побічний престол єсть новійшої роботи, но иконостас понизше все сягає около 400 лїт. Люде урадувані знесли хлїб, масло, молоко, угостили під голим небом любезнїйшого архикнязя і генералів, не приняла поданої им заплати, а гостї, подякувавши за хлїб-сіль, сїли на конї і не зважаючи на тріюмфальні брами п. маршалка і Гнївоша і численно зібрану шляхту сяніцку в контушах в єго домі— поїхала просто до Сянока, де их з великою сердечностію приймано.
Истинно дивні рїчи розказують про пана Гнївоша і про маючу будуватись церков в єго Новосїльцях. Ми жиємо в Австрії, під правом, маємо свободу віроісповіданя, єсьмо вірними уніятами,— яке право може заказувати людям ставити церков собі, для свого морального піддвигненя?! Хиба се одно из средств на знищенє руского обряду і нашої рускої народности! А треба знати, що руска парохія Новосїльці окружена Поляками і лат. костелами, а як зачуваємо, пан колятор Гнївошь задумує коло рускої упадаючої церкви мурувати костел! Світлїйша Консисторія повинна лучше в справу тую вглянути і не дозволити, щоби через одного чоловіка ціла парохія упадала, а весь матеріял приготований на будову нової церкви в вартости близько 5.000 зр. псувався, бо люде, заведені в своїх добрих змаганях, готові звернутись до латиньского обряду, бо тогди за дармо могуть мати величавий костел...
Звертаємося і до руских консерваторів д-ра Шараневича і крил. Петрушевича, а також до місцевого руского пароха, щоби запросив тих світлих руских людей, найби они свою гадку висказали, а их ореченє послужить до скорїйшого поваленя партійного ореченя. Нам видаєся, що старинність иконостасу на тім не терпить, если упадаючі стїни церкви старої будуть заступлені камінним муром. Нам здаєся, що в интересї удержаня старинности будови, щоби консерваторія галицка подала сама плян на маючу будуватись церков, прийшла в поміч бідним людем, щоби в нїй одвітно старинний иконостас (сли він истинно на се заслугує, бо ми єгo не бачити) уміщений міг бути, і щоби спокійний наш рускій нарід не потребував аж буритись і жалоби при кождій нагодї, навіть в справі совісти своєї, заносити перед саму милостиво пануючу Династію за свою кривду, тим більше, коли на тім интерес нашої св. церква і руского обряду та народности нашої дуже терпить!
[Дѣло]
31.05.1889