«Українську історію треба читати з бромом», – це чи не найвідоміший вислів Володимира Винниченка. І саме на цю цитату посилається історик Ярослав Грицак, коли говорить із «Z» про українську націю як втілення образу жертви. «Але цей образ є радше самоідентифікацією, аніж реальним станом справ, – каже професор Грицак. – У соціологічних опитуваннях українці кажуть, що ніхто більше не страждав в історії за них, навіть євреї». І нема у цьому нічого дивного, на думку професора, бо так про себе скажуть і росіяни, і поляки, і ще багато інших народів, які криють за своєю «жертовністю» дещо інше, а саме «ми унікальна нація, бо ми страждали більше всіх»…
Ярослав Грицак, як його побачив фотограф Костя Бєглов
Ярослав Грицак оце щойно став одним із перших героїв медіа-проекту "TheUkrainians", який цього тижня презентували у Львові його творці – троє ентузіастів, яким не подобається, що слова «українець» і «жертва» стали фактично синонімами. Суть проекту – познайомити читаючу аудиторію з такими людьми нашого краю, які асоціюються з успіхом, є активними, творять добрі справи і нові позитивні сенси.
«Ідея виникла у нашого CEO Тараса Прокопишина наприкінці цієї зими. Захотілося напротивагу образу українця-страждальця представити іншого українця – успішного, впевненого в собі, відповідального, готового на вчинки, проактивного. Фішка в тому, що і я, і Тарас, й Інна Березніцька – всі ми знаємо таких людей. З кимось спілкуємося щодня, з кимось перетинаємося на різних конференціях. Тож нас не влаштовувало, що в широкому інформаційному полі українці вічно страждають. Тому вирішили це поміняти – показати і своїм, і світові, що можна (і треба!) працювати на інший бренд, бренд успішної України», – розповідає про проект його креативний директор Володимир Бєглов.
Автори "TheUkrainians" – Інна Березніцька, Тарас Прокопишин, Володимир Бєглов
Наразі на сайті проекту TheUkrainians представлені історії шести успішних за мірками авторів українців. Планується, що нова життєва історія успіху з’являтиметься тут щотижня. І головна проблема, як випливло в розмові з Володею Бєгловим, це щоби серед героїв не було забагато львів’ян. «Ми склали собі план із 100 особистостей, про які писатимемо, і двічі думали, якщо кандидат – львів’янин. Проект реалізовується зі Львова, і треба пильнувати, щоби нас не «кренило» у цей бік», – пояснює Бєглов.
Зараз серед презентованих проектом українців львів’ян четверо – експерт із довготермінових стратегій Євген Глібовицький, священник Степан Сус, аналітик у Google Антон Красун та, власне, професор Ярослав Грицак. Решта двоє – кримчанка Джамала та киянин Ярослав Ажнюк, який нині мешкає у Каліфорнії та працює головним виконавчим директором у Petcube.
Наступного тижня до поважної компанії долучать громадських активістів у сфері зеленої енергетики братів Зінченків з Вінничини. А ще через середу з’явиться інтерв’ю з всесвітньо визнаним українським композитором Валентином Сільвестровим.
Отак красиво виглядає вітальня проекту у мережі
«Z» видалося цікавим чи потрапляють у поле зору "TheUkrainians" політики, адже багато з них і поза межами публічної діяльності є людьми без сумніви успішними у своїх сферах. Чим не успішний – як боксер – Віталій Кличко, чи – як бізнесмен і меценат – Петро Порошенко?
«Колись Мирослав Маринович (який теж з часом стане героєм проекту) наголосив на визначенні соціолога Євгена Головахи про "аморальну більшість", яка нині процвітає в Україні. Тож для нас важливо, аби герої відповідали ще одному критерію – чесність. Розуміємо, що це дуже суб'єктивно, однак власне через критерій "чесність" ми відмовилися від роботи з кількома справді цікавими яскравими політиками. Але, до прикладу, міністр економіки Павло Шеремета є у нашому шорт-листі», – відповідає Бєглов.
Чесність? Чудова риса, але в наших реаліях часто заважає досягати успіху, вділяючи своєму носію долю суспільного марґінала, про якого кажуть «не вміє жити».
«А ми вважаємо, що високоморальні люди якраз вміють жити, – заперечує креативний директор проекту. – Мені пощастило, я журналіст, тож маю можливість більш-менш регулярно спілкуватися з тими, як ви кажете, марґіналами. То скажу так – тільки ці люди і вміють жити. Їхня моральна стійкість, принципи, цінності – це те, що реально вертається сторицею».
«Коли ти чесний, то не маєш чого боятися. Тобі легко передавати знання і транслювати ідеї. Тобі легше внутрішньо. У тебе немає зайвих думок про те, яким чином щось приховати або збрехати. Ти можеш думати про інші речі. Важливіші», – солідаризується з авторами проекту їхній герой – 25-річний Антон Красун, якому його власна чесність не перешкодила закінчити маґістерку в Оксфорді, а тепер, мешкаючи у Дубліні, працювати у Googl.
Антона Красуна для "TheUkrainians" зазнимкував Роман Шмідт
З одного боку чесність, з іншого – довіра. І це те, без чого не може жити і працювати інший герой "TheUkrainians", Євген Глібовицький. «Норма українського суспільства полягає в тому, що ми по дефолту (за замовчуванням – Z) не довіряємо. Мені хотілося працювати з людьми, які довіряють по дефолту… Але це не «тупа» довіра. Це довіра, базована на правилах. Як «лоха», мене розвести важко. Я маю правило: для того, щоби здобути довіру, треба себе проявляти. Довіра формується через вчинки, а не через обіцянки чи декларації», – розповідає він.
Знимка авторства Максима Баландюха
Наразі проект існує лише в україномовній версії, але найперше завдання – створити версію англомовну. Для цього авторам TheUkrainians потрібні гроші, бо наразі вся ця затія ніяк і ніким не фінансується – всі, хто працює над проектом, мають основне місце роботи, а тут реалізовуються на засадах добровільного громадського навантаження.
«Ми зараз вивчаємо механізми DONATE в українському Інтернеті – як це зробити найпростіше. Нам потрібні кошти для перекладу матеріалів на англійську мову – це довжелезні тексти, які потребують не лише перекладу, але й англомовного редагування. Щодо оплати нашої праці, то цим дуже активно цікавилися на презентації – мовляв, як це, ви на цьому не заробляєте?! Ні, не заробляємо. Звісно, буде приємно, коли зможемо якось себе гонорарити, однак для нас більше важить ідея – познайомити світ з успішними українцями», – каже Володимир Бєглов.
Але чи справді світ вважає українців неуспішними скигліями аж так, щоби цей образ треба було нагально і наполегливо міняти? Відомий і, до речі, дуже успішний український (львів'янин, правда) психіатр/психотерапевт Роман Кечур, наприклад, вважає, що ні. Він, як і Грицак переконаний, що «жертовність» – радше внутрішнє, самоідентифікаційне визначення українців.
«Так, історія українського народу – історія поразок. Навіть коли Україна була у складі імперських країн, то з переможним їх поступом себе не ідентифікувала. Будь-яка ініціатива українців в кінцевому підсумку перетворювалася на неґативний досвід, і тепер це є причиною нашого страху перед, наприклад, реформами», – пояснює Кечур. Цікаво, до речі, що внутрішня невпевненість українця, його переконання у власній безталанності і відведеній долею ролі вічної жертви обставин назовні трансформується у надміру роздуте Я (селф). «Це саме звідси ми отримуємо тези про те що і пінгвіни, і Ісус Христос є родом з нашої землі», – сміється психіатр. Але все це стосується, повторимося, лише самоідентифікації. Світ не сприймає українців саме такими, світ, даруйте, взагалі не надто переймається тим, якими ми є.
«Коли приїздиш у Європу після Помаранчевої революції чи зараз, після Майдану, то так – відчуваєш підтримку і навіть захоплення людей. Коли ми починаємо тут пробуксовувати – радше роздратування. Але на загал люди у Європі переймаються українцями десь так само, як українці переймаються фінами чи португальцями», – говорить психіатр. Так він пояснює, що знайомити з історіями успіху українців треба самих українців. І ще одне – Роман Кечур вважає, що нам тут дуже бракує реалістичного погляду не лише на себе, але й на оточуючий світ. «Та не є ми унікальними у своїх стражданнях. Свою історію поразок має маса інших країн. Зрештою, навіть зараз купа народів живе суттєво гірше, ніж ми тут в Україні. І українці мають це побачити, усвідомити – не є ми найнещасніші в світі» – апелює до необхідності утвердитися в реальності Роман Кечур.
Щось подібне рекомендує і Ярослав Грицак. «У нас комплекс жертви і меншевартості. З таким комплексом тяжко чогось досягнути у житті. Тому я би порівняв цей комплекс з несмертельною хворобою: від неї не вмирають, але й повноцінно жити з нею тяжко. Лікується просто: щоденними і важливими здобутками. Щасливі і заможні народи швидко забувають, що вони колись були нещасними», – говорить професор.
Отож бо – щоденні і важливі здобутки. Це саме так живуть герої публікацій "TheUkrainians". Словом, зайдіть на той сайт, почитайте – може, і Вам стане трохи веселіше жити, оптимістичніше…
30.05.2014