В сїй справі внесли посли Кость Левицький, М. Василько і товариші таку інтерпеляцию в австрийській делєґациї. На основі тарифи, виробленої в Росиї ще в 1903 році, війшов у житє від 1 марта 1906 року новий цловий договір між Австриєю й Росиєю. Опираючи ся на постановах сього договору, росийські цлові комори почали побирати з українських публїкаций, видаваних в Австриї, мито в розмірі 17 рублїв від пуда, се значить 1 рубель від 1 кільоґраму всїх посилок зелїзничих і почтових; лише з посилок під опасками не береть ся мита. Таким способом з книги, що важить пів кільоґрама і коштує нетто 2 корони, береть ся 50 копійок або 1 кор. 26 сот. мита. Книгар в Росиї хоче мати 25 проц. опусту, а кошта посилки виносять 5—10 проц. Тому він мусить продавати книгу не за 2 кор., а за 3 кор. 89 сот., себто майже два рази дорозше. По таких цінах можуть купувати книжки хиба нечисленні аматори, а не широка публика, для якої вони призначені. Правда, опаскові посилки не підлягають миту, одначе годї за опасками спроваджувати більше число книжок, бо се дорого коштує і дуже утруднює книгарське дїловодство. Взагалї поступованє росийських митних комор і високе мито на українські публїкациї, видані в Австриї, убивають в зародку всяку книгарську торговлю і цілковито загороджують українським книжкам усякий доступ до Росиї.
Останними часами росийські цлові уряди пішли ще далї — вони почали побирати мито навіть з посилок під опасками. Адресати українських видань, що живуть у Росиї, в тім числї члени українських наукових і культурних товариств, яким на основі статутів прислугує право безплатного одержуваня видань сих товариств, мусять часто платити мита за такі посилки по 1½ рубля. За звичайну українську ґазету, що приходить з Австриї, треба росийському адресатови платити мита 15 копійок. Мито за часопись виносить часто далеко більше, нїж сама передплата, а се відбирає охоту передплачувати сї часописи. Таким способом українським книжкам, виданим в Австриї, заборонений доступ за росийську границю, а росийські члени українських товариств в Австриї крім того дуже терплять у своїх правах.
Щоби виказати, що таке поступованє росийського митового уряду цілковито протизаконне, ми наводимо тут дослівно ті точки тарифових постанов, на які він покликуєть ся. В параґрафі 178, точка 2 читаємо:
"Книги й періодичні публїкациї в чужих мовах, не виключаючи тих, що мають в тексті або в додатках ноти, карти, рисунки, ґравюри і малюнки а також паралєльні словники з росийським текстом, не підлягають митови."
Параграф 178, точка 3: "Від всяких книжок і публїкаций, виданих за границею росийською мовою або з самостійним росийським текстом, за виїмком паралєльних словників, побираєть ся мито в розмірі 17 рублїв від пуду."
Як ми бачимо, лише росийські книги й публїкациї підлягають сїй постанові і лише з них можна побирати мито; навпаки, українські книжки і публїкациї мусять бути вільні від мита. Колиж цловий уряд у Росиї побирає з них мито, то се полягає в довільній і умисній фалшивій інтерпретациї постанов митового договору зі сторони сього уряду. Він робить фатальні шкоди українській книжній торговлї і українському літературному рухови, бо умисне не хоче признавати українську мову самостійною і трактує її як росийську. Наскільки протизаконним є се поступованє, обчислене лише на те, щоби цілковито знищити український лїтературний рух, дуже добре бачимо з офіцияльного мемориялу петербурської Академії наук з 1905 року, яка висловила ся за скасованєм заборон проти української мови. В сїм мемориялї академія наук установлює, що українська мова не є ідентична з росийською, й українська лїтература має цілком самостійне значінє супроти росийської. Також сьвітовий почтовий союз розріжняє від себе обидві сї мови. Зрештою само росийське правительство й адмінїстрация трактують українську мову як окрему від росийської. Найкрасше про се сьвідчать постанови про пресу, де українську пресу зачислено до чужомовної, а не до росийської. Так само і в славетнім указї з 1876 року, що між иншим заборонив всякий довіз книжок в українській мові, росийське правительство відріжняло сї книжки від росийських.
Ми підчеркуємо ще раз: Поступованє росийського цлового уряду, що накладає мито на українські книжки, є протизаконне і стоїть в суперечности до наведених висше тарифових постанов. Одначе росийський митний уряд і не думає відступати від своєї протизаконної практики, а навіть заострює її, бо унеможливлює пересиланє українських книжок і ґазет навіть під опасками.
Вже в 1906 році, як почало ся таке протизаконне поступованє, Українці почали протестувати. В маю 1906 року українські посли австрийського парляменту внесли інтерпеляцию в справі сього надужитя, одначе без успіху, бо росийське мінїстерство признало справедливою інтерпретацию росийського митного уряду, а австрийське мінїстерство, на свою шкоду, не подбало про те, щоби настояти на першій, одиноко справедливій інтерпретациї. Так само без успіху лишили ся всї стараня в сїй справі росийських Українців, де дїло дійшло до сенату, який рішив його на некористь Українців. З того часу й доси росийське правительство незаконно побирає заборонне мито з українських публїкаций.
На основі повисшого представленя ставимо до Вашої ексцелєнциї такий оправданий запит:
Що думає Ваша ексцелєнция зробити, щоби Росия точно додержувала ся постанов свого митного договору з Австриєю також що до країнських книжок і періодичних часописий в українській мові?
Чи думає Ваша ексцелєнция при уложеню нового цлового договору з Росиєю звернути на сю справу поважну увагу і забезпечити українським виданям вільний від мита довіз до Росиї?
26.05.1914