У Львові дня 10 (22) мая 1889.
Передвиджувана уже від кількох місяців смерть гр. Альфреда Потоцкого не викликала в краю великого вражіня. Дневники польскі мали вже мабуть заздалегідь приготовані згадки посмертні — а в згадках тих пробиваєся всюди засада: de mortuis nil nisi bene... хотяй, свого часу, по дни 7 н. ст. серпня 1883 р., коли то цісар увільнив гр. Альфреда Потоцкого з посади намістника Галичини а именував п. Филипа Залеского, польска праса вела инакшу бесїду. Кромі урядової Gazet-и Lwowsk-ої і станьчиківского Czas-y всї прочі органи польскі висказали очевидячки своє вдоволенє, що з намістничого бюра "під кавками" уступився і вже наконець — гр. Альфред Потоцкій. Miał dobre chęci, ale... така що-найбільше куртоазійна фраза супроводила намістника гр. Потоцкого до приватного житя.
При оговорах тогди дїяльности гр. Альфреда Потоцкого яко намістника, вивязався між органами польскої праси спір на темат: "чи гр. Альфред Потоцкій яко намістник добре займав становище в справі рускій, чи не добре?" Одні підносили на єго похвалу, що він "забив головне жерело москвофильскої агитації" і що "зpeopганизував руску консисторію". Однакож другі протестували проти похвал, доказуючи, що поступованє єгo супротив Русинів, скристализоване в єгo словах, висказаних в соймовім kol-ї польскім при нагодї внесеня на знищенє Русинів, слова: "Русини були, суть і будуть" — скрїпило "россійску агитацію", як се виказав процес т. зв. Ольги Грабаревої.
І тепер по смерти Потоцкого, деякі дневники натякнули на відносини єгo до справи рускої, тож ми, не запускаючися в полемику, позитивно вискажемо свій погляд в тій справі, а вже ж нїхто другій не може тогo так добре осудити, як ми, Русини.
Таким шовинистом-ворогом Русинів, що то рад би всїми хоч би і як страшними средствами Русинів нищити, гр. Альфред Потоцкій не був — але і приятелем Русинів не був, бодай нїколи нїчим не показав того. З сего виходило-би, що був супротив Русинів индиферентним Поляком, а яко цісарскій урядник справедливим.
Однакож така характеристика не булаби удачною. Коли-б таким був гр. Альфред Потоцкій, то Русинам за довшій час єго намістникованя було-б дїялось хоч трохи лучше. Тимчасом за Потоцкого Русинів упослїджувано дальше так само, як се почато за Голуховского.
Можна б на оправданє гр. Потоцкого навести, що може то упослїджуванє Русинів не залежало від него і він не міг тому запобігти, бо сего може вимагала висша raison d' etat, або може натиск на него був великій з Відня, де делегація польска від часу ери гр. Таффого сталась панею ситуації і яко така переговорює прямо з правительством. Але-ж тому суперечать такі факти, з котрих очевидячки виходить, що гр. Потоцкій дїлав з свого власного почину, або бодай давав свою апробату на проєкти бувшого свого довіреника — п. Лебля.
Гр. Альфред Потоцкій був Поляком і завзятим консерватистом-феодалом. Яко Поляк міг він ще стерпіти Русина, але яко завзятий консерватист він в Русинї бачив демократа, а в справі рускій — рух мало-що не революційний, як политичний так і соціяльний. Тому то він не терпів руху руского — того руху, котрий починався від просвіти народу і від розбудженя горожаньскої та національної свідомости в народї. Тому то він не допускав Русинів користати з конституційних прав, як се им належиться, щоб они не скрїпилися і не витворили з свого народу велику а свідому силу, котра би могла і мусїла мати великій вплив в краю і монархії.
Тож за намістникованя гр. Потоцкого була тенденція: на скілько лиш можна, здержати Русинів від дїяльности, не пустити их на ширше форум, знївечити их вплив на справи краю і держави. Се видко було по тім, як за гр. Потоцкого не допускано Русинів до тїл законодавчих, переводячи вибори з страшною пресією урядовою і з надужитями, які до того часу не практикувалися. Се видко було з неприхильности гр. Потоцкого до просвітних товариств, засновуваних Русинами, до розвою литератури рускої і дневникарства, підозрїваючи, що все то вимірене на нарушенє ладу суспільного або порядку державного. Звістно, кілько то крику-гуку наробив гр Потоцкій в 1877 році, підозрїваючи, з нагоди увязненя кількох молодих людей у Львові, мало чи не всю интелигенцію руску, світску ба й духовну, о агитації соціялистичні. Кілько то тогдї відбуто непотрїбних ревизій, натурбовано людей і товариств, — сам гр. Потоцкій обіздив край, дивитись власними очима на ті соціялистичні агитації — котрих очевидно нїгде не було!
Пізнїйше в роках 1881—82 знов заворушено спокій в нашій Галичинї процесом Ольги Грабаревої. Кажуть, що гр. Потоцкій умивав, мов Пилат, руки від того процесу — і се рїч можлива, бо єму, маючому великі посїлости в Россії, не дуже той процес міг бути на руку, — але що до наслїдків того процесу він приложив своїх рук, — се вже певна рїч. Покійний гр. Альфред Потоцкій спровадив усуненє митрополита Іосифа Сембратовича з престола і спенсіонованє крилошан Малиновского і Жуковского, — він протеґовав Змартвихвстанців, він наконець віддав Добромиль Єзуїтам. Таких наслїдків процесу Ольги Грабаревої певно не вимагала raison d' etat анї впливові чинники польскої политики, бо от б. министер-rodak д-р Земялковскій заявив рускій депутації, що за справу введеня Єзуїтів до Добромиля нехай Русини до нїкого не мають претенсії, тілько до гр. Потоцкого.
Раз тілько гр. Потоцкій став в оборонї Русинів, коли в kol-ї соймовім поставив був пос. Янко знаний свій проєкт на zniszczenie Rusi. Гр. Потоцкій, яко намістник, заявив тогдї рїшучо, що він такого проєкту допустити не може. Гр. Потоцкій сповнив тогдї тілько свій обовязок яко заступник корони і тілько з огляду на интерес держави.
Уступивши з посади намістника, гр. Альфред Потоцкій по виборах до сойму дістав був з Відня мисію — взяти від Русинів заявленє их жадань національних. В тій ціли спросив він був знатнїйших Русинів, а їй предложили єму ті жаданя на письмі. Однакож познаки з того не було нїякої, жаданя ті пішли до Відня, мов камінь у воду...
Послідною чинностію гр. Альфреда Потоцкого були вибори до ради державної 1885 р. Він був презесом польского комитету центрального і він то поблагословив Русь нашу кандидатами т. зв. правительственно митрополичими...
Так розглянувши дїяльність гр. Альфреда Потоцкого, можемо сказати, що Русь галицка не зазнала від того чоловіка нїякого добра, а з именем єго вяжеся кілька дуже навіть сумних фактів в исторії нашого народного розвою за недавних часів.
[Дїло]
22.05.1889