На честь Софії з Фредрів, до 110-ліття з дня її смерті, яке було в квітні, 10-11 травня організовують першу прощу родин до сіл Вишня та Прилбичі. В такий спосіб Церква пропонує відсвяткувати День Матері та побувати в місцях, де зростала мати слуги Божого митрополита Андрея, і де виховувався він сам, блаженний священомученик Климентій та інші діти з сім’ї Шептицьких.
Софія з Фредрів Шептицька
Мандрівка слідами родини Фредрів-Шептицьких розпочалась сьогодні в Рудках о 9-ій ранку, з Літургії в храмі Пресвятої Євхаристії. Як розповів голова Місії «Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ» о. Полікарп Марцелюк: «Прочани матимуть нагоду прикластися до знаменитої чудотворної ікони Богородиці – «Королеви Бескидів», яка буде виставлена для почитання у римо-католицькому храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Проща йтиме трьома колонами, названими на честь слуги Божого митрополита Андрея, блаженного Климентія і Софії з Фредрів. З села Вишня ми подамося пішки в напрямку Шоломиничі-Родатичі, де й заночуємо, щоб в неділю вранці бути в Прилбичах – селі, де жила сім’я Шептицьких. Об 11.30 Митрополит Ігор Возьняк очолить молитву біля усипальниці Софії Шептицької-Фредро, а о 12-ій - Божественну Літургію в храмі, збудованому на честь слуги Божого Митрополита Андрея та блаженного Климентія Шептицьких. Завершиться проща святковим концертом, присвяченим Дню Матері у Будинку «Просвіти» в Прилбичах».
Рудки, римо-католицький храм Успіння Пресвятої Богородиці
Відомий польський драматург граф Александр Фредро обожнював малу Софію, тому й створив для донечки «райський куточок» у селі, яке називали Беньковою Вишнею, і куди родина Фредро переїхала зі Львова. У маловідомому творі Софії Фредро «Мої спомини з давно минулих літ» вона описує цей переїзд і облаштування побуту у Вишні.
Палацик Фредрів у с. Вишня (за Фредрів - Бенькова Вишня)
«Виїзд зі Львова до Бенькової Вишні був для мене новим щастям. Батько радив спати, «щоби коники швидше бігли», але марно я напружувала очі, даремне навіть пальцями притримувала повіки. На повороті дороги, що вела до фільварку, де вже починався сад, батько висаджував мене і висідав сам, щоб уже відчути під ногами беньковишневицьку землю. Любила ту Бенькову Вишню більше, аніж тоді могла це осягнути. Мене п’янили сад, свобода, спів птахів, і тиша села. Жаль мені було засинати при кумканні жаб, далекому гавкоті псів, і покликах нічних сторожів. Так дивно, несвідомо, і з повною розкішшю відчувала, що мене оточує якась велика гармонія. Знала кожний камінчик на стежці, ішла часом подивитися, чи він ще є, привітатися з ним. Що вже казати про запах полуничної грядки? І про прогулянку витоптаною над Вишенькою стежкою до Рудок. Хоча до них ніколи не доходилося. І несподіванка, яку батько приготував для нас ще у Львові – візочок, запряжений двома білими, як сніг, кізоньками, якими я сама управляла, хоча мотузочка від ріжок, попід візочок перетягнута, спочивала у руках фірмана. Коли у 1848 році ми виїхали за кордон, і потім, коли я вийшла заміж, мені часом снилося, що я повертаюся, що ходжу тими стежками, і я завжди прокидалася із схлипуванням, із залитим сльозами обличчям», – писала Софія Фредро.
Гілка з тюльпанового дерева в колишньому маєтку Фредрів
Окрім того, класик-драматург на честь доньки замовив у Франції і висадив біля палацу декоративні насадження: розкішне тюльпанове дерево, її улюблені квіти - рожеві півонії, та галявину суниць. Водночас батько дав їй можливість здобути європейську на той час освіту. Зокрема Софія грала на фортепіано, займалася мовами: знала французьку, англійську, німецьку; і гарно малювала. Її вчителем з малювання був відомий чеський художник Йозиф Свобода, який, спостерігаючи, як гарненька Софія збирає суниці у своєму «лісовому раю», написав картину «Дівчина і суниці». «Вона досі зберігається у митрополичих палатах Собору Юра, позаяк митрополит Андрей неймовірно любив маму і забрав зі собою цю картину, як і роботу самої Софії «Христос-Пастир», – розповіла дослідниця спадщини Андрея Шептицького, науковий працівник історичного архіву у Львові Оксана Гайова. – Ще одна її робота – «Святий Ян з Дуклі» – перебуває у храмі святого Андрія у Львові. Інші картини Софії Фредро, а це переважно були твори на релігійну тематику, пропали в період воєн, зокрема в 1939 році, коли розстріляли її сина Олександра разом з дружиною, та пограбували прилбицьку обитель. Митрополит Андрей і сам від мами навчився малювати, бо спостерігав, як перед тим, ніж брати пензлик, фарби, мольберт, вона довго молиться. І ми маємо його дуже гарну роботу "Христос і хрести"».
Герб Фредрів на фасаді палацику у с. Вишня
Окрім малярського хисту, Софія з Фредрів проявила себе як письменниця, успадкувавши літературний хист батька. Зокрема маємо її спомини про «Молодість і покликання о. Романа Шептицького». Передмову до цієї книжки написав блаженний Климентій Шептицький, де він описує її материнські якості: «Ти, як левиця, боронила своїх синів перед усяким моральним злом».
Поза малюванням Софія дуже любила читати, буквально не покидала батькову бібліотеку, і ця любов на книжки також передалась її дітям. Александр Фредро мав величезну колекцію світової класики, але зазвичай Софію цікавила християнська література. За словами Оксани Гайової вона: «...читала-перечитувала "Святого Івана від Хреста", іншою улюбленою її книгою були "Листи святої Катерини Сієнської". Це передалося і митрополитові: свою першу молитву, яку він уклав ще зовсім юним, перед тим, як іти в монастир, була молитва "За духовні покликання із родин Шептицьких за посередництвом святої Катерини Сієнської та Йосафата Кунцевича"».
З численних Фредрових книжкових шаф вціліла оця
Попри всі таланти, які розвинула молода графиня, після заміжжя вона повністю посвятила своє життя дітям, а народжувала їх рік за роком – семеро. Близький друг родини Шептицьких – професор Станіслав Тарнавський назвав її за це «ангелом миру». Свого шостого сина – Климентія – мама Софія називала «наш маленький даруночок-пакуночок», а Романа (майбутнього владику) «Ромтухом». З цим останнім проводила найбільше часу, пояснюючи в листі приятельці Ванді Островській: «Ромтух росте дуже вразливим. З ним не можна говорити про страсті Христові, бо малий захлинається від плачу, що не зупиниш». «Згодом, яким важким не було життя Митрополита (а доля йому не шкодувала хрестів: дві світові війни, чотири зміни урядів, хвороба і заслання – багато речей він ніби не помічав, завжди був погідний, усміхнений, а ріс таким вразливим. Єдиний раз, коли бачили, як митрополит плаче, то було на похороні Софії Фредро. Владика обійняв домовину руками і його плечі здригалися від плачу», – пояснює Оксана Гайова.
Ставок на річці Вишня в колишньому маєтку Фредрів
Мудре і глибоко духовне виховання Софія Фредро позначилося на стосунках її синів, не зважаючи на різні їхні конфесійні уподобання. Так, Роман і Климентій посвятили себе Українській Греко-Католицькій церкві, Станіслав, Леон, Олександр завжди почували себе римо-католиками. Вдома говорили і по-українськи, і по-польськи. Зрештою, застосовували і французьку, і німецьку мови. За розповіддю Оксани Гайової: «У листах, які ми читаємо, чи то Станіслав пише до Андрея, чи Казимир Олександру – завжди звертання: «найдорожчий Казю», «найдорожчий Стасю». Коли померла мама, треба було сповістити родину, і владика Андрей написав: «Сьогодні-завтра певно усі зійдемося в Прилбичах і думаю, що укладемо такий напис на її могилі: «Пішла у радості до Господа Бога».
Особливо глибоко ця набожна жінка розуміла зміст четвертої Божої заповіді: «Шануй батька й матір». Вона знала, що з такою ж шаною треба ставитися і до вибору власних дітей, зокрема, коли йшлося про їхнє покликання до монашого життя. «Вона була неймовірно жертовна: коли Роман пішов до монастиря, а між ними завжди був великий духовний зв'язок, мама писала йому листи, але Андрей, будучи радикальним у покликанні, не читав їх, щоб не відволікатися від служіння. Мама довірилася і не припинила писати. Коли після її смерті владика отримав конверти, то підписав на них своєю рукою: «Благословенні мої реколекції».
Фото Наталки Космолінської
10.05.2014