Ілюстрована Україна.

Ось журнал, потреба в якому відчувала ся у нас дуже давно. Від часів, як перестала виходити "Зоря", ілюстрована часопись для українських родин, не мали ми подібного виданя. В своїм часї, коли "Наукове Товариство імени Шевченка" рішило звинуги видаванє "Зорі" й розпочало натомість видавати поважний місячник Лїтературно Науковий Вістник, було се великим кроком наперед в наспрямі розширеня й особливо поглубленя змісту лєктури нашої інтелїґентної читаючої публики. "Зорю" мусїло ся звикнути, коли хотїло ся мати журнал неодного типу, — бо обставини нашого культурного житя були в тих часах (кінець 90-их років) такі, що годї було і мріяти про можливість істнованя одночасно аж двох журналів, як "Зоря" й Лїтературно Науковий Bісник. Пригадаємо, що довший час (до 1905 року) Лїтературно Науковий Вістник удержувало своїм коштом Наукове Товариство ім. Шевченка і доперва пізнїйше міг він перейти в pуки приватного підприємства.
Одначе з розвитком нашого культурного житя, зі зростом, — що правда, — не особливо визначним, кадрів нашої читаючої публики, знову почала відчувати ся чим раз більше потреба мати ілюстровану часопись, що давала би легкий, а заразом ріжнородний лїтературний і популярно-науковий материял. Часопись "Недїля", що видала ся як додаток до Дїла, добре відповідала сїй ціли, одначе власне той факт, що вона була додатком до иншої часописи, не позволив сьому тиждневникови розвивати ся як слїд під зглядом материяльним і по 2 роках се виданє мусїло спинити ся.
На росийській Україні такі часописи, як Рідний край, а потім Сяйво містили й містять багато і гарних ілюстраций. Одначе обидва сї виданя мають специяльний характер і не можуть як слїд заспокоїти потреби нашої читаючої публики. Прекрасно редаґоване й видаване Сяйво присьвячене головно плеканю нашої штуки і тому в його обсяг цілком не входять задачі популязизацийно наукові в широкім розуміню сього слова.
Ось тому з найбільшим інтересом треба привитати появу в Галичинї, яка останнїми роками виявила занепад видавничої дїяльности, видавництва з таким характером, яким є Ілюстрована Україна. Се видавництво поставило собі дуже високу й гарну задачу — знайомити читачів в ілюстрациях і в текстї з одної сторони з усіма проявами українського культурного житя як в минувшинї так і в теперішности, а з другої сторони — з сучасним культурним житєм Західної Европи.
Другий рік уже виконує видавництво поставлену собі задачу, і треба признати, що виконує її з цілковитим розумінєм справи і не нехтуючи праці і коштів. Особливо цінними є журналї, як того вимагає його задача, люстрациї — фотоґрафічні знимки української природи, репродукциї українських і чужих художних творів, репродукциї памяток нашої культури, портрети визначних українських дїячів і т. д. Редакция намагаєть ся в ілюстрациях можливо повнїйше і всестороннїйше осьвітлити не лише наше минуле і призабуте житє, але також житє сучасне.
Зі знимків і ілюстраций, які уміщено в тих числах, що вийшли доси (загалом вони містять вже тепер величезний ілюстративний материял — понад 500 ілюстраций) особливу увагу звертають на себе насамперед "Шевченкіяна", далї йдуть ріжні памятники нашої культури — руїни батуринського замку, згадки українського архитектурного стилю, старого і сучасного, зразки народньої творчости (різби, орнаменти, вишивки), рідкі фотоґрафії українських дїячів і т. д.
Зміст уміщеного в журналї материялу теж представляєть ся дуже добре — він інтересний і ріжнородний. Се треба особливо підчеркнути, бо звичайно ілюстровані журнали мають слабий що-дo своєї внутрішної вартости зміст. Знаходимо в Ілюстрованій Україні зовсїм добрий поетичний і белєтристичний віддїл, велике число коротких нарисів, оповідань і новель, як українських авторів, так і чужих. Є чимало статий лїтературно-критичного характеру М. Евшана, О. Грицая, Д. Лукіяновича й инших. З особливим признанєм треба піднести віддїл популярно-наукових нарисів з істориї нашої культури І. Kpипякевича, М. Возняка, В. Різниченка і т. д.
Не хочемо й не можемо вичислювати далї заголовки статий і давати докладнїший перегляд змісту Ілюстрованої України. Хто охочий, хай візьме до рук новий річник і перегляне його. Скажемо лише загально, що журнал справдї з честю виконує поставлену собі задачу й на нашу думку повинен бути в хатї кождого, хто інтересуєть ся нашим культурним житєм. Він справдї дає легку, але здорову й гарну лєктуру і справдї повинен стати конечною потребою кожної української родини. Се дїйсно журнал "для української хати й родини" в найкрасшім значіню сього слова.
Коли починало ся се підприємство, воно відразу викликало загальну симпатию й признанє. Треба одначе памятати, що всяке дїло мусить рости й розвивати ся, бо інакше воно може легко заснїтити ся. І тут власне треба сказати, що дальший розвиток так потрібного й гарного журналу лежить не лише в руках видавців і редакциї, але в руках самої публики. Ми думаємо, що коли наша читаюча публика справдї має певні культурні й художні інтереси, вона сама подбає про те, щоби дати видавничу можливість полїпшити й поширити його видавництво, поставити його на тверді ноги. Видавництво вже встигло зарекомендувати себе й вказало, що хоче і вміє виконувати своє завданє. Хай же й наша публика покаже, що вона вміє дбати про свої культурні інтереси й дасть видавництву можливість ще красше виконувати своє завданє.
Микола Залізняк.

29.04.1914

До теми