Стрічки.

Спасибі Богу, минув ся піст!
При пасці вже не помлієм.
А то й до римів не здав ся хист
Мащений коніпним олїєм.

Ще добре було, коли знайшлись
Які-такі оселедці;
В пільзненськім так вони товклись,
Як миш у порожній дїлетці.

І тодї бодай ще чув христянин
Якесь житє внутрішне,
Сяк-так без Колдри й без перин
Грів дух і тїло грішне.

Найкраще се збагнути міг
Наш любий ґраф Бобрінський;
Не витримав посту, пустив ся на гріх,
На ґуляш Дебрецинський.

А в "Новому Времени" Верґун
Во всеуслишаніє міра
Грав марша йому аж до розриву струн:
Їдь, ґрафе, бо гине віра!

Не згине віра — думав ґраф —
А скорше наші гроші...
Не згине віра! Вгадав се ґраф.
Під ключ пішла в Мармароші.

А ґраф, що зразу лиш хотїв
Спасати власне сало,
Спасителем віри вернув ся домів,
Так, як на ґрафа пристало.

І вчув весь Петербург нараз,
Що Мадяри — люди хороші.
І запрошено їх на найблизший час
Туди — на росийські кальоші.

Не згинула віра. І в Галичинї
Не згине в ляцьких лабетах.
Друкують ся тут усї доґми її
Вже і в жидівських ґазетах.

Гудима й Сандович подбали як слїд
О реколєкциї в постї.
Взяв участь у них весь побожности цьвіт
І з Думи наїхали гостї.

Вмить видко стало, що се факт
Пануючої віри.
Асистою почтили той акт
Жандарми і жовнїри.

Сам Дудикевич на себе поклав
Чин майстра церемонїй.
Благословенство йому прислав
Преосьвященний Антонїй.

Вперід там "дурням" представляв
Московський архидурень,
Що Україна — то, мовляв,
Малий Мазепин курень.

Та берегтись їм радив він,
Бо в нїй сидить сам Луципер,
Котрого висадив Берлїн,
Щоб з них славянський дух випер;

Щоб рідний вирвав їм язик,
Від котрого нашї всї гірші,
В котрім вже й дяк читати звик
Глушкевичеві вірші.

Найкрасший спосіб на нього в борбі
Спродати останню корову,
В Гудими хрестик купити собі
Й граматику Бендасюкову.

А оба батюшки й собі
(Той з Граба і той з Залуча)
В лемент! Давно вони в журбі,
Бо йде велика туча.

Читали се вони зі зьвізд,
Уже й сповідали друг-друга,
Вже й пробували залуцький міст.
І відси на них вся наруга.

І відси наруга на них, клевета,
Що міряли міст, як шпіони.
Чим? Тасьмою! Боже! В них тасьма лиш та,
Що втримує — калїсони.

Правда, що тасьма та в иншій порі
Ще й на землї повяже,
Що повязано бути повинно в горі...
Та так і Письмо Сьвяте каже.

Тож крайна пора в Великий Піст
Позбути ся давної злости
І замість про залуцький міст
Подбати про кращі мости.

Так правили. І хоч се була
Відправа схизматицька,
Таки настроєви її улягла
Найтвердша душа католицька.

Черлюнчакевич приступив
Відразу до сповідї в "Дїлї".
Так Україну полюбив,
Аж дрож почув на всїм тїлї.

Солянському імпонував
Дух ціцеронїянський.
Нї в сих нї в тих нарештї став
Від того духу Солянський.

Не диво, скоро поклонивсь
Лашкевичу й Коритовський.
Так був би вже і поширивсь
По Львові дух московський.

Бо й инші вже звертали нїс
За ним, як нїс ся в вітрі.
Так закрутив усїми біс,
Як макогоном в макітрі.

Вже й готував ся, хто лиш міг,
На сповідь ґенеральну;
Преосьвященний Антонїй всїх
Мав розрішити загально.

І гарний був би всему конець,
Коли-б не та дурниця,
Що навинув ся Воробуць —
Така нїкчемна птиця.

Тодї й не виждав той кінця,
Що знав ся на господарстві:
"Волю я в жмени — сказав— Воробця,
Нїж решту — в Польськім Царстві".

"Цьвірінь! цьвірінь!" — Нe їсть, не пє
Воробчик, сушить кости.
І кажуть: знову туча бє,
І може знищити мости.

[Дїло]