Олександер Кониський і Яків Головацький.
З початком сього року повстали при Науковім товаристві ім. Шевченка два нові стипендийні фонди; один імени Олександра Кониського, другий імени Якова Головацького. З огляду, що в нас дуже мало ще таких фондів, а потреби на них по причини зросту середних шкіл тай недалекого заснованя унїверситету дуже великі, подаємо про них докладнїйші інформациї в надїї, що вони будуть заохотою для маєтнїйших наших людий до наслїдуваня щедрих жертводавців.
Стипендийний фонд імени Ол. Кониського має за собою вже маленьку історию. Як відомо, Ол. Кониський умер в грудни 1900 р. У своїм заповітї полишив він значнїйший капітал на ріжні громадські ціли, між тим 10.000 рублїв (=25.000 кор.) Науковому тов. ім. Шевченка на піддержанє наукової дїяльности, але під умовою, що воно перемінить ся до десятьох лїт на Академію Наук. Покійний не був очевидно докладно поінформований про наші відносини і не знав, що така переміна не залежить від самих нас, але переважно від инших чинників.
Вставив отже таку точку в заповіт у добрій вірі, думаючи, що через те зробить натиск на швидшу переміну, до якої він привязував велику вагу. На випадок, коли б така переміна не наступила до означеного часу, заповітна сума переходить до київського унїверситету і призначаєть ся на стипендиї для студентів. Тому, що перша точка не сповнила ся доси, запис для Наук. тов. ім. Шевченка упав.
Побіч сього головного запису полишив покійний письменник ще деякі инші поменші, а виконавцем установив д. Ол. Лотоцького.
Одначе родина покійного, що не має нїяких відносин до українства, запротестувала проти заповіту перед компетентними властями і розпочала процес, що тягнув ся аж по конець 1912 р. Суд віддалив вправдї претенсию родини і затвердив заповіт, але через ріжнї формальности справа проволїкла ся ще цілий рік і аж у лютім сього року одержало товариство 7000 рублїв (=17.686 кор.) на ось які ціли:
1) 1000 рублїв на премію за найлїпшу біоґрафію Т. Шевченка.
2) 500 рублїв на виданє популярної книжки про права і обовязки кождого чоловіка як горожанина свого краю.
3) 500 рублїв на ціли біблїотеки.
4) 5000 рублїв (=12.276 корон) на стипендиї для студентів фільософії львівського унїверситету.
Головні точки фондацийного акту для стипендиї, уложені виконавцем тестаменту у порозуміню з видїлом товариства, такі: 1) Стипендиєю завідує Наук. Тов. ім. Шевченка. 2) Наколиб воно перестало істнувати, тодї лїквідацийні збори передають її такій інституциї, що згодить ся переймити її під уложеними тепер умовами. 3) Стипендия виносить 500 К і творить ся з відсотків. Надвишку дописуєть ся так довго до капіталу, аж наросте друга стипендия. 4) Стипендия надаєть ся такому студентови фільософії IV. року, який викажеть ся надїйними початками наукової роботи. 5) Може бути продовжена ще на один рік.
Таку довічну памятку полишив по собі в нас Ол. Кониський, сей визначний громадянський дїяч і письменник, який належав до перших нователїв товариства, до перших промоторів переміни його в наукове, який перший надрукував у його виданях простору доси неперевисшену двотомову біоґрафію Т. Шевченка та ще в повітї визначив премію на нову біоґрафію, оперту на невідомих до смерти жертводавця жерелах та дослїдах. А виконавець тестаменту, д. Лотоцький, заслужив на повне признанє, що довів справу, получену з ріжними клопотами, до кінця.
Другий стипендийний фонд, ім. Якова Головацького, заснувала жінка покійного Марія, яка жиє доси з доньками в своїм маєтку Вотни, коло місточка Бихова, в Могилівскій ґубернїї, та син Всеволод, що лїкарює в Москві. Яків Головацький оженив ся 1841 р. в Криворівни з донькою довголїтного місцевого пароха, Андрія Бурачинського. Утворюючи стипендию, основники застерегли право першенства власне тим кандидатам, що належать до родин Головацьких і Бурачинських. Головні точки фондацийного акту такі: 1) Фонд остає під зарядом Наук. Тов. ім. Шевченка, а в разї його розвязаня переходить до тої інституциї, до якої переходить майно товариства. 2) Основний капітал виносить 5.400 К і зложений у вартнісних паперах. 3) З процентів капіталу виплачуєть ся що року стипендия в висоті 250 К, а всякі надвижки дописують ся до капіталу і вони йдуть на утворенє другої стипендиї. 4) Стипендия призначаєть ся для бідних учеників української народности в Галичинї, зі шкіл народних, середних, або унїверситета. Першенство (при рівних квалїфікациях) мають кандидати споріднені з Головацькими і Бурачинськими, а в дальшій мірі студенти, що віддають ся студиям над українською мовою. 5) Стипендия побираєть ся до кінця студий, але товариство може з важних причин відібрати її стипендистови.
Стипендия ім. Як. Головацького так само, як стипендия ім. Ол. Кониського, входить у житє в осени, з початком 1914/15 шкільного року.
Так отже й память Я. Головацького утревалить ся в нас раз на все в широких кругах громадянства. А се не буде несправедливо. Я. Словацький належав до робучих і енерґійних людий, але не тих силачів духа, що вміють поборювати всякі перепони та усувати колоди, що стають їм поперек дороги. Він радше обходив ті колоди, а де не міг перейти, то підлазив, як сам висловлював ся. Через те виробила ся в його дїяльности та двійність, що характеризує у нас — на жаль — не лиш його одного. З так званої "трійці" 30-их років лише один М. Шашкевич витревав до смерти на обраній дорозї; Ів. Вагилевич скінчив у польськім, а Я. Головацький в росийськім таборі. Подібних прикладів є в нас більше. Отся двійність причинила ся до того, що пізнїйша дїяльність Я. Головацького заслонила попередню та усунула її в тїнь. А тимчасом попередня дїяльність Я. Головацького далеко важнїйша і має непорівнано більше значіня від пізнїйшої. Нї росийська суспільність, нї росийська наука не відчули того, що в особі Я. Головацького набули якусь визначну одиницю, а вже і мови не може бути про те, щоб та одиниця протоптувала стежки та вказувала росийській суспільности, куди має йти, за те в нас початкова дїяльність Я. Головацького й його товаришів мала як раз такий характер. І то не було блуканє на помацки, але дїяльність зовсїм сьвідома своєї мети. Аж до 1849 р., то б-то до одержаня професури у Львові, виступав Я. Головацький усе як сьвідомий Українець і се відбило ся у всїх тодїшних його працях, які писав до того чистою народньою мовою. Коли у Львові зіткнув ся з усякими тодїшними язиковими "аристократами", в родї Зубрицького й инших, починає шукати за якоюсь невідомою мовою і вже свої "Три вступительні преподаванія о рускій словесности" (1849) друкує инакше, як доси, з ріжними примітками, а "Граматику руского язика" (1849) таки добре поприперчував усякими варваризмами, хоч в обох працях обороняє з цілою рішучістю самостійности української мови. По 1850 р. пише чим раз "твердшою" мовою, але Українцем почуває себе до 60-тих років і ще в 1862 р. висилає лист до петербурської Основи, який про се сьвідчить яскраво. Пізнїйші особисті обставини, суспензия, поїздки на виставу до Москви і перехід до Росиї, перевели його в росийський табор, в якім уже й скінчив.
Найінтензивнїйша дїяльність Я. Головацького припадає як раз на днї молодости, на 30—40 роки. Всїі тодішні виданя, що мали вартість і вплив на нашу суспільність (Русалка Днѣстровая, Вінок Русинам на обжинки (два томи), Приповідки Гр. Ількевича), складали ся при його визначній участи. Він один із перших почав також інформувати чужинців про наші відносини (Zustаnde der Russinen, 1844у: Zeitschrift fur slav. Literatur, Cesta po halicke, a uherske Rusi, 1841—1842; O halicke a uherske Rusi, 1843, в Casopis ceskeho Museurn). Побіч того приготовляв він у 40-их роках свою велику збірку народних пісень, яка друкувала ся дуже довго в Московських "Чтеніяхъ" та вийшла окремо в чотирох томах аж 1878 р. і яка — не вважаючи на ріжні хиби й недостачі — подавала таке богатство материялу, що звернула на себе загальну увагу в науковім сьвітї та ще й нинї має свою вартість хочби через те, що записи, надруковані в нїй, належать до найстарших, а надто, що богато з надрукованих там пісень загинуло нинї і більше їх не доведеть ся записувати.
Отсеї праці, зробленої для нас, не може затемнити пізнїйша метаморфоза Я. Головацького; докладнїйше висьвітлить її моноґрафія про перший період дїяльности Я. Головацького, що саме тепер приготовляєть ся до друку. Буде також передрукована його "Розправа о язиці южноруськім і його нарічіях" із ориґінального рукопису, якого текст ріжнить ся дуже значно від друкованого.
[Дїло]
18.04.1914