У понеділок, 14 квітня, Люстраційний комітет Майдану Львівщини оприлюднить остаточний висновок щодо претендентів на посаду начальника обласного управління МВС. З-поміж 16 осіб вибрано трьох: керівника Самбірського районного відділу міліції Ярослава Ващишина, екс-заступника начальника обласного СБУ Львівщини Олександра Вольського та полковника міліції у відставці Дмитра Загарію. Перших двох комітет попередньо «забракував», тому фактично головним кандидатом є Дмитро Загарія.
Утім, не факт, що саме він керуватиме львівськими правоохоронцями, адже висновок Комітету не має юридичної сили і є радше рекомендацією міністру МВС Арсену Авакову. Окремі кандидати, зокрема колишній очільник львівських правоохоронців Віталій Максимов, який щойно «пролетів» у Тернополі, висловили підозру, що конкурс ніяк не вплине на рішення міністра. Мовляв, існує попередня домовленість, за якою очолити МВС на Львівщині повинен колишній «довготривалий» заступник начальника тутешнього УМВС, а тепер протеже партії «Свобода» — Володимир Дитюк.
Львівський конкурс наразі є найчисельнішим в Україні. Шістнадцять кандидатів взяли в ньому участь. Утім, мало хто з них спромігся опублікувати чи бодай озвучити конкретний план дій у разі перемоги в конкурсі. Що більше, багато хто не спромігся навіть опублікувати автобіографію. Чи не єдиним, хто подав на громадський суд і план, і автобіографію, став раніше не відомий загалу колишній працівник міського управління МВС Львова Роман Баховський. Йому 27 років. Він працював кадровиком: звільнився з лав міліції після розгону студентів у ніч проти 30 листопада, поїхав на Майдан і записався в Самооборону. Брав участь у мирних акціях протесту, у «полум'яних» акціях на Грушевського і ледь не став жертвою «тітушок» 18 лютого під час акції «Мирний наступ», яка врешті перетворилася на жорстоке побоїще.
Про кар'єру в структурі МВС, революційні перипетії в столиці та план реформування львівської міліції «Z» запитав у старшого лейтенанта міліції Романа БАХОВСЬКОГО — кандидата на «генеральську» посаду, який світоглядно дуже вибивається зі списку своїх конкурентів і, зрештою, свої шанси оцінює скептично.
Роман БАХОВСЬКИЙ:
НОВИЙ МАЙДАН БУДЕ ОДРАЗУ Ж, ЯК З-ПІД НАШИХ КОРДОНІВ ЗАБЕРУТЬСЯ РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА
– Отже, з 16 кандидатів на посаду головного міліціонера Львівщини Люстраційний комітет та МВС залишили трьох. Вашого прізвища серед них немає. Як оцінюєте свої шанси очолити обласне управління?
– Якби я був партійним, то мав би шанси. А оскільки я працюю з людьми, а не політиками, то шанси оцінюю тверезо. Вони, на жаль, низькі.
– Якщо розумієте, що шансів мало, то навіщо взагалі берете в цьому участь?
– Щоби просувати ідею реформи міліції. Щоби постійно на слуху було те, що потрібно реорганізовувати стару систему. Щоби громада це розуміла, і ми разом чинили тиск на керівництво міліції.
Ми знаємо про позитивний у цьому сенсі досвід Грузії. Але є й інший досвід — сумний. Йдеться про Росію, Казахстан та інших. І тому цей досвід сумний, бо систему там ніхто не реорганізовував. От зараз начальник львівської міліції говорить про реформу “До. Ре. Мі.», але вона не передбачає кадрових змін і реорганізації структури. Ми отримаємо в результаті такої реформи тих самих людей, на тих самих посадах, з тими ж інтересами. Реформа не передбачає збільшення зарплати. Зате у них буде новий інвентар: засоби захисту, засоби стеження, можливо, навіть нове озброєння. У такому випадку з часом нам потрібно буде розробляти серйозніші рідини, щоби наповнювати пляшки…
– На заміну «коктейлям Молотова»? І коли Ви чекаєте нового Майдану?
– Як тільки російські війська заберуться з наших кордонів. Можливо, це буде не найближчим часом, але як тільки ситуація з братським ворогом на кордонах стабілізується, тоді одразу всі – на Майдан.
– Майдан став причиною Вашого звільнення з МВС. Який саме момент став переломним особисто для Вас? Коли вирішили перейти на іншу сторону барикад і поїхали в Київ?
– Рішення прийшло 30 листопада. Причина проста — перехід меж дозволеного працівниками міліції. Соромно було, що я теж працівник тої структури. Це була основна мотивація і остання крапля. Було бажання змін, яких хотів задовго до того. Мої колишні співробітники мене знають. Я брав участь у євроланцюгу, каталися у велопатрулі з товаришом, коли були чутки про приїзд «Беркуту» до Львова.
– Якою була Ваша місія на Майдані?
– В наступний понеділок після розгону студентів я був у Києві. На вихідні, як правило, повертався до Львова, бо тоді до Києва з'їжджалося багато людей. На Майдані був у складі першої сотні Самооборони. Чергували переважно вночі, займалися розвідкою. Там було багато львівських хлопців. Керував тоді розвідкою Андрій на псевдо "Висота". Він зараз на лікуванні, бо йому травмували голову в бойових діях.
– Що робила розвідка?
– У мене була група з 10 людей. Я відповідав за напрямок вулиці Інститутської. Ми патрулювали вулиці. Виявивши підозрілі авто чи людей, повідомляли про це в штаб.
– У подіях на Грушевського участь брали?
– Так. Я якраз повернувся з батьком і братом зі Львова. Наша сотня була на завданні поза Києвом, тому ми приєдналися до 3-ї і сформували свій рій із знайомих. На Грушевського брали активну участь.
– У своїх "коктейлі" кидали?
– У своїх не кидав, бо мої були в мене за спиною.
– У колишніх "своїх", маю на думці.
– Ну, напевне, доводилося трохи... грітися. Ну як, "коктейлі" — щоб вогонь підтримувати. Легонько так... (усміхається).
– Що було згодом після протистояння на Грушевського?
– Далі постійно на Майдані. Це був затяжний виїзд. Насправді складно орієнтуватися в датах. Якщо живеш в наметі на Майдані, то це не суттєво. П'ятниця прийшла — можна смикнути до Львова або піти нормально помитися до знайомих. А так постійно вдень або спали, або будували, а на ніч заступали на зміну. Якщо були активності, як на Грушевського, то було веселіше. А так постійно на брамі, щоб якісь п'яні не проходили.
– 18, 19, 20 лютого теж були в Києві?
– 18-го був у Маріїнському парку. Звідти важко вибиралися, трохи мені перепало, але добре, що вибралися. У нашій сотні було кілька серйозно травмованих хлопців. Зброї у нас ніякої не було, а вже було зрозуміло, що з іншого боку її застосують. Тому було вирішено, що ми вивозимо поранених і повертаємося, якщо зможемо знайти зброю.
– Які команди Ви отримали перед «мирним наступом»? Що казали сотники? Що їм казало керівництво Самооборони?
– Навіть я з тактичною підготовкою розумів, що можуть бути ексцеси, але думав, що буде можливість відступити на Майдан. Перед акцією вказівок ніхто не давав, всі на позитиві гарно вдягнулися і йшли маршем під камери, оплески та схвальні вигуки громадськості. Забив я на сполох і почав наїжджати на сотників, коли відбулося перше зіткнення.
– Коли з дахів почали кидати гранати?
– Ні-ні. Ми були в самому Маріїнському парку, аж в кінці. Перша сутичка відбулася через «хвилю» від Будинку офіцерів. Ми вже з міліціонерами навіть сконтактували, спілкувалися. Це був Подільський райвідділ. Але тут дивимося, що йде хвиля сутичок — усі починають битися. І ми теж почали. Я перший не бив, але було кілька радикалів, які хотіли побитися з міліціонерами. Ну, і "тітушки" провокували. Стояли за спинами міліції, плювали сємки і злобно дивилися. Жалюгідні створіння.
– Це були дворові гопники чи урки з тюрем?
– Урки швидше. Ну дуже неприємні обличчя. Страшно було. Я потім, коли почав аналізувати, скільки разів міг потрапити під роздачу, то досі не розумію, як вдалося вибратися. Бог вберіг. А потім, коли переглядав відео з Маріїнки, і ще це відео, де тіло без голови несуть… Усвідомлюєш, що ти там був і міг бути вже серед "Небесної сотні".
– То як все-таки вдалося вибратися?
– Уявлення не маю. Більше схоже на чудо. Ми через провулки і паркани якось потрапили на Арсенальну.
– Відступали?
– Це вже не відступали. Це вже втікали. Це просто тупо всі бігли. В якийсь момент я побачив, що переді мною біжить вевешник, і ззаду — крики «лаві єво». Кілька разів намагалися зловити, але вирвався якось. Коли відбігли трохи, думали стати в оборону… Стали і побачили, що на нас тьма суне з Маріїнського парку. Почали відсутпати на Арсенальну. На перехресті там підняли прапор третьої сотні. Думали, що наші на прапор підійдуть, але ніхто не підійшов. Я кричав: «Третя сотня!», але ніхто не відгукнувся. Ми були шоковані — нас залишилося п'ятеро. Тому примкнули до іншої сотні, яких залишилося близько двадцяти. Вирішили повертатися на Майдан. Йти довелося через ЦВК і Бесарабку. На Майдані ніхто нічого не знав, сотника нашого взяли в полон. На посту вже побачили інших наших, яким теж дворами вдалося вибратися з Маріїнки. Потім подзвонили ще люди з сотні, просили допомоги. Вони забарикадувалися в під'їзді. Я зв'язався журналістам, що були у ВРУ, щоб «підтягнули» туди народних депутатів. Здається, Кубів тоді підійшов їх рятувати. Але перед тим, як віддати активістів депутатам, їх сильно били. Ми тоді забрали поранених і поїхали за Київ відпочити і відправити поранених додому. Тому 19-го нас не було, а 20-го, коли виїжджали на Київ знову, то вже побачили по телевізору, як майданівці йдуть в наступ по Інститутській. Хотів швидше приїхати, але не вдалося.
– Після революції планували повернутися на роботу в МВС?
– Ні, думав піти HR'ом (менеджером з кадрів) працювати...
– То чому передумали? Та ще й вирішили взяти участь в конкурсі на посаду начальника обласного УМВС?
– Бо я подивився на дії нової влади і зрозумів, що потрібно щось міняти. Мене не цікавила посада виконавця, бо на ній від тебе нічого не залежить. А я хочу реформувати міліцію, щоби те, за що ми боролися, відбулося. А зміни може впроваджувати лише начальник головного управління або принаймні один із його заступників. Але кожен начальник формує свою команду. Я не бачив серед кандидатів тих, хто прагне змін. Там список старих генералів, яких нам дуже не вистачало на Майдані в якості польових командирів. Але тепер вони всі вирішили, що достойні. Мене це обурило, і я прийняв рішення взяти участь в конкурсі. Окрім того, мене підштовхували до такого кроку громадські активісти.
– А можливо провести реформи в окремо взятій області? Реформа хіба не від міністра залежить?
– Від міністра, але начальник має право ініціювати нововведення. Принаймні в області. Тут важлива підтримка людей. Якщо громадськість буде тиснути, міністерство прийматиме правильні рішення. Вони не матимуть причин відмовити. Скажуть, що на реформу нема грошей? Нічого, нам вистачить.
– Тобто грошей для створення нормальної міліції досить?
– Абсолютно. Їх ще забагато буде. Стільки, скільки витрачають нині і скільки розкрадають… Усі ці схеми, коли бухгалтери економлять, а потім в кінці року по 200 тисяч гривень премії собі виписують… Роботу, яку може виконати одна людина, роблять десятеро. І всі отримують мізерну зарплату. Краще дати достойну одному. Це не у всіх випадках можна зробити такі масштабні скорочення, але вдвічі львівську міліцію можна точно скоротити. Можна ліквідовувати цілі відділи та управління.
– Які?
– Наприклад, нам не потрібне управління ДАІ. Механізм простий. У патрульній службі (ППС) робиться окрема рота дорожнього патруля, і вони працюють під керівництвом патрульної служби.
– Це якось змінить суть роботи ДАІвців?
– Це я зараз кажу про зміну структури. Про оптимізацію. А вже суть структури залежить від підбору персоналу і якісного виконання ним своїх обов'язків. Перший же крок — це реорганізація. Механізми для цього в законодавстві є. Вона як на сталеливарному заводі відбувається, так і в міліції. Ми повинні визначити компетенції нових працівників, які нам потрібні, і функціонал, який повинен виконувати персонал на нових посадах. Тоді провести конкурс. Якщо раптом буде недобір, то можна впевнено звертатися в Самооборону, в якій є багато порядних людей.
– Ви розробили цілу концепцію реформування, яку виклали у соціальних мережах. Якщо коротко, то в чому її суть?
– Основа реформування — кадрова політика. Вона складатиметься з реорганізації структури, оновлення її функціоналу, набору нових людей. Ми повинні створити нову модель цінностей працівника МВС. Я якраз зараз спілкуюся із спеціалістами у цьому напрямку, які працюють в IT-компаніях. Новий міліціонер не повинен навіть допускати думки про отримання хабара.
– Це все гарно звучить, але в який спосіб Ви це плануєте зробити? Ви кажете, що «ми відберемо нових людей». Хто це «ми» і в який спосіб старі кадри наберуть нових — порядних?
– А набір не будуть проводити старі кадри. Набором займатимуться люди, які не мають стосунку до міліції. Це будуть сторонні менеджери кадрів. Ті, хто професійно займається підбором персоналу. Окрім того, всі кандидати змушені будуть пройти співбесіду з поліграфом (детектор брехні). Ще буде психологічне тестування, яке дає розуміння, чи схильна людина до корупційних дій. Взагалі робота таких експертів коштує тисячі гривень за день, але зараз вони готові робити це безкоштовно. Вони повинні допомогти організувати управління кадрів, а тоді внутрішні і зовнішні спеціалісти починають переатестацію дільничих. Переглядаємо функціонал, робимо опитування, виявляємо корупціонерів, корупційні схеми. Ті, хто розповість про схеми і найбільших корупціонерів, матимуть додаткові бали на переатестації.
– Якщо все так буде, як Ви кажете, то хто тоді працюватиме в міліції? Ви взагалі як оцінюєте кількість порядних людей в МВС? Назвіть бодай приблизно у відсотках.
– Відсотків 20–30 є. Ну, 20 %... Ну, може 10 % (сміється). Чи 5 %... Це я вже жартую. Насправді є порядні люди. Багато було в міському управлінні, де я працював. Є хороший відсоток людей навіть в «Беркуті», зокрема ті, хто позвільнявся, коли почалися протистояння на Грушевського. Про це мало хто говорить, але я знаю таких людей. Проблема корупції вирішується передовсім з голови, бо власне з неї гниття і починається.
– Але хіба легко змінити свідомість рядових працівників?
– Ті, хто не зміниться, будуть звільнені.
– Який механізм? Це знову гарно звучить, але може бути інший варіант. Наприклад, чесний начальник намагається щось змінити, а система, де рука руку миє, працює далі і робить з начальника дурника. Не боїтеся саботажу?
– Не вийде так. У мене є люди, яким я довіряю. Вони повинні стати основою змін.
– А вони самі готові не брати хабарі?
– Думаю, що так.
– А здавати своїх колеґ-хабарників?
– Для мене головне, щоби до проведення реформи вони не підставляли мене і допомогли втримати криміногенну ситуацію. Щоби система була на плаву. А за той час я проведу разом із фахівцями переатестацію. Останніми будуть ті, хто допомагав. Вони теж повинні пройти переатестацію. У мене є в міліції багато друзів, але я вже бачу, що частина з них не дотягує за критеріями до вимог нової міліції. Тому я перепрошу їх, але на роботу вони не потраплять.
– Готові втратити друзів?
– Заради системних змін — так. Зате я багато нових друзів надбав за останні місяці на Майдані й у Львові. Зараз я впевнений, що у мене за спиною справжні друзі. Потрібно щось робити, бо зараз усе знову йде до погіршення. Начебто відбулася реорганізація і переатестація, але насправді її проводили старі хабарники за гроші. Ті, хто не платив гроші і їх не призначили, зараз пишуть скарги. Тому нині абсолютно довіряє міліції менше 1% українців. Ви подивіться на пересічного даішника. Я раніше не звертав уваги, але зараз просто гидко дивитися на цих грубих, недолугих, з низьким інтелектом людей. Це не всі, але таких багато.
– Гаразд. Ви кажете, що основний спосіб викорінення корупції — це робота з кадрами. Яка зараз головна проблема кадрів?
– Низька професійність… Та вони у всьому не дотягують. Вони не займаються тим, чим треба. У них на папері мільйон обов'язків, але вони цим не займаються.
– А що вони мали би робити?
– Старій міліції чим треба займатися, не знаю. За рахунок кількості зі злочинністю вони ледь давали раду. Але якості немає. Вони не надають той сервіс громадянам, який повинен бути. Робота міліції — це теж сервіс, зокрема й боротьба із злочинністю. А вони працюють не для людей, а для покращення показників. Люди повинні відчувати себе безпечно на вулиці. Людей не має цікавити, скільки міліція посадила злочинців. Їх цікавить, чи можна лишити безпечно мобільний на столику чи авто без сиґналізації. Крім того, є ж різні довідки, дозволи… Ця система має бути прозорою, а її послуги надаватися швидко. А у нас навіть баз даних нормальних немає. Усе ледь не на рівні друкарської машинки та перевезення папірчиків з одного райвідділку в інші.
– Ваша концепція реформування МВС наштовхує на думку, що Ви під впливом книжки російської журналістки Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося» про реформи за час правління Михеїла Сакаашвілі. Читали?
– Читав.
– Що почерпнули і хотіли би використати у нас.
– Усе можна переймати і тут робити. В деталі не буду вдаватися. Скажу краще те, що я не робив би. Я б не кидав напризволяще тих, хто не пройде атестацію і буде звільнений. Йдеться не про злочинців, які будували корупційні схеми. Маю на увазі тих, хто недотягне до нових стандартів.
– Таке бажання подбати за старі кадри зумовлене тим, що Вам їх шкода, чи тим, що вони опинившись на вулиці можуть організуватися в ОЗУ?
– Я би не хотів, щоб люди ходили озлоблені на мене і на реформу. Вони, можливо, більше нічого не вміють в житті. Їх можна перекваліфікувати на іншу роботу.
– Наприклад?
– Ну, наприклад, на охоронців у приватних структурах. Варіанти є, але я ще не все продумав. Концепція ще в розробці.
– Чи захочуть вони піти на роботу, де матимуть менший заробіток?
– Чому менший? У них зарплата в міліції зараз 1800 грн.
– Це зарплата. А заробіток?
– Ну, так я ж кажу про заробіток. А… Маєте на увазі «лівий» заробіток? …Доведеться змиритися. Але ми повинні зробити все, щоби звільнення з рядів МВС для них минуло не так болісно. Тобто, ми повинні дати їм новий старт. Просто викидати на вулицю не можна.
– У Вашій автобіографії вказано, що спершу Ви навчалися у комерційній академії, а згодом в інфізі. По тому пішли працювати у МВС. Чого раптом?
– Другу освіту я отримав, коли вже працював у міліції. Я був спортсменом і в міліцію йшов як плавець і веслувальник, який виступав на змаганнях за «Грифон». Це спецпідрозділ, в якому я працював. Коли я отримав освіту в комерційні академії, то висунувся на офіцерську посаду. Так я почав працювати в Залізничному райвідділі на посаді дізнавача. Рік часу пропрацював на цій посаді, вивчив досконало свої обов'язки, але робота мені була нецікавою. До того ж атмосфера в колективі вже була «мєнтовська», скажемо так.
– Що це за посада? З чим Ви там працювали?
– Це фактові справи. Це коли виявлявся факт злочину, але не було особи, яка його вчинила. Йдеться про злочини, які максимум кваліфікувалися як середній ступінь важкості. Здебільшого ж це були крадіжки мобільних телефонів. Я готував документи, робив подання на порушення справи.
– Як багато справ про викрадення телефонів вдалося розслідувати? Це ж той вид справ, за який міліція не дуже береться. Навіть заяви про такі злочини не хочуть приймати.
– Це була віддушина. Справи не розкривалися, але телефони поверталися. У товариша був знайомий працівник у компанії одного з мобільних операторів. Ми до нього дзвонили, казали що зник такий-то телефон. Він давав нам дані про місцеперебування телефону і ми розробляли, людину доставляли у райвідділ. Усе процесуально було зроблено правильно. Ніхто нікого не щемив. Телефон забирали, описували, фіксували як речовий доказ. Приходили потерпілі, отримували телефон — як доказ, що видається на руки.
– А це законна була співпраця з операторами?
– Мені здається, що це правильно. Можливо, це оператор більше повинен відповідати за це, але інформація використовувалася на користь суспільству.
– Злочинців затримували, чи це не були злодії?
– Це не були злодії. Ці телефони перепродавалися по десять разів.
– А ланцюжок відстежити можна було?
– Дуже складно.
– Складно, чи міліціонери просто не мають бажання цього робити?
– Взагалі? Зараз міліціонери знають, хто це краде, де і як ці люди працюють. Просто міліція діє за показником. Є потреба збільшити показники — затримають. А немає необхідності — або взагалі не затримують, або лише для того, щоби «збити» трохи грошей.
– Продовжимо про Вашу кар'єру в міліції.
– Я планував звільнятися з міліції, повідомив про це в управління кадрів. Вони сказали, щоби я зачекав з рішенням, бо є вакансія інспектора з професійної підготовки. Загалом цікава робота, але на себе часу не вистачає. Мається на увазі, щоб самому займатися спортом. Так я потрапив у відділ кадрів міського управління, де пропрацював 4 роки. У листопаді 2013 року, коли я вирішив звільнитися і поїхати на Майдан, то в мене вже закінчився термін старшого лейтенанта. Я вже міг отримувати капітана. Для цього потрібно були кудись переводитися.
– Що робили на цій посаді?
– Організовував заняття з професійної, фізичної, вогневої підготовки і контролював ці заняття по райвідділах. Там було багато паперової роботи, яка практично не виконувалася.
– Ця робота передбачала спілкування з особовим складом, аналіз поведінки?
– Для себе я це аналізував, але цим у відділі кадрів професійно займаються психологи.
– Є така думка, що людина, яка пропрацювала більше, ніж 3 роки в українській міліції, морально деґрадує, стає покірним гвинтиком системи. Це правда?
– Система доволі продумана. Там є корпоративна культура, яка врешті згубно відбивається на людині, яка там працює. Людина справді з часом деґрадує. Створюється атмосфера ковпака. Ти ніби працюєш під ним… Але це питання індивідуальне. Я не став гвинтиком системи, бо завжди мав свою думку і позицію.
– Важко було?
– Мати свою думку? Ні, не було важко. Я отримував від цього задоволення. Коли приїжджав на роботу на ровері, то піджартовували, а я казав, що це здоровий спосіб життя і взагалі — фізкультпривіт! Не було тяжко. Тим більше, вони звикають. Потім вже знали, що я патріот з власною думкою. Я був з ними щирий і ставився до них так, як би хотів, щоби до мене ставилися. Відповідно, і до мене ставилися з розумінням. Я не був "білою вороною", але завжди мав своє бачення. Якихось конфліктів із начальством у мене не було, злочинних наказів не отримував, тому досвіду прямої непокори не маю.
Розмовляв Ромко РАК
12.04.2014