У минулому році було у нас загальне нарікання, що тепер ніяка політична згода між українцями неможлива. Ми доходити до розпучливого висновку, що замість безлічі політичних партій ліпша була б одна авторитетна політична орґанізація.
З другого боку підносились у нас голоси, що супроти грядучих подій, якими цікавиться наш український нарід, навіть одна політична партія, хочби внутрі найсильніша, не може мати амбіцій, щоб була провідною, монопольно-репрезентаційною партією. Бо поширене політичне життя у масах нашого народу пересуває партійні барієри поміж громадянством і тому політичний провід нашої української нації мусить бути такий, що має довіря у всієї нації — без огляду на партії.
Звідси насувався черговий висновок, що замість касувати лєґальні партії — бо це не так легко перевести у нас — доцільніше булоб: полишити партії на свому місці, як орґанізації та угрупування політичні, і приступити до узгіднювання й устійнювання провідної політичної думки.
Сьогодні під цим оглядом відносини у нас уже — на щастя — багато кращі. Розсварених у рідні лихо завжди годить. Прийшли нові події, виринули нові питання.
І тому годиться побажати, щоб oтa бодай розмірна згідливість та примирність вдержалась і розумним проводом довела до обєднання нашого народу. Бо цим здоровим чином у сучасних, вельми тяжких обставинах збережемо нашу силу духа та розважність у всіх наших діяннях.
Але з тої відрадної загально-громадянської події виходять самозрозумілі, хоч не все респектовані послідовности. Першою з них є те, що протиділати акції нац. обєднаня — це значить ширити шкідливі настрої: заворушення і безділля, а цього не можна нікому робити, чи він тим вдоволений, чи ні, і тут нема оправдання. Другою послідовністю є те, що міжпартийна примирність не може проявлятись тільки тим, що разом зійдемось і заспіваємо "Мир вам браття" та перестанемо далі працювати у всіх важних ділянках нашого життя, бо воно, мовляв, все наладналося міжпартійно і само піде... Ніколи! А навпаки — застоїться. Бо стан партійного замирення тільки облекшує та узгіднює нашу працю в громадянській орґанізації, але робити за нас ніхто не буде, і тому треба використувати згідливість, щоб іще успішніше працювати та завжди мати перед собою головне завдання, що найпевніше є те, що зробимо власними силами.
А до того в сучасних тяжких міжнародніх відносинах, що запанували майже в цілому світі, нам треба конечно задержати національну мораль та йти далі конструктивною працею і не зражуватися тут чи там невдачами, що нас стрічають. Бо як у житті кожної людини, так і в житті народу заходять прикрі часи, але через те свідомий нарід не впадає на дусі, тільки ще більше береться до єдности і праці, щоб перебути прикрощі та дороблювати те, чого нам треба.
Та вже ніяк не вільно нам, хочби нам найтяжче стало, затрачувати віру в краще будуче! Бо як сказав нам наш архипастир: держати до гори серця!
Це значить, що нам треба простувати руки і знеможені коліна, щоб разом іти правим шляхом своєї праці та не попадати в зневіру ані не занедбувати громадянських обовязків. Мусимо йти далі до своєї мети і не сходити на манівці з почуттям якоїсь пімсти або сваволі, бо на це не дозволяє нам власна національна гідність та простий розум, щоб не піддаватися жалеві ні смуткові.
Тому треба зберегти силу чистого духа і національну мораль та перебути хочби найтяжчі терпіння за правду життя і добро нації. До цього закликає нас усіх найбільший празник христіянського світа: Христос Воскрес!
[Діло]
09.04.1939