Два роки тому, пощастило мені з’їздити на кілька днів до Берліну. Перше, що кинулося в очі – велетенські вітряки в полі, система вітрогенераторів. Не те, щоб я їх ніколи не бачив, але ж то на картинках, а отак вживу – це зовсім інше, ти розумієш всю велич цих технологій в алегорії їхніх розмірів. Якби це чудо потрапило на очі Михайлю Семенку, то я певен, що в його творчості ці ультрасучасні вітряки удостоїлися б цілої поеми.
Другий, здавалося б, крихітний та непомітний штришок, в порівнянні із гігантськими вітрогенераторами, але ще більш визначальний для всього того, що ми вкладаємо в поняття «Європа», був наступний момент. Падав сильний сніг з дощем, погода була жахлива. Ми саме під’їжджали до околиць міста. По обидва боки траси виднілися якісь заводи – промислова зона. Над нами нависала кількарівнева естакада, і автобус саме готувався пірнути під неї. А посеред всього цього гігантизму, посеред цієї промислової та технологічної величі на одній з естакад, крізь густий снігопад лапатого снігу ледве проглядався одинокий велосипедист, який впевнено крутив педалі. Автобус прошмигнув під естакадою, ми в'їхали до Берліну. Цей випадок можна було б потрактувати як одинарний – в Берліні чимало «фріків», одним більше, одним менше, проте остаточно крапки над «ї» розставила наступна, шокуюча, для мене картинка – велопарковака під головним вокзалом. Стільки велосипедів одночасно в одному місці я не бачив ніколи, навіть на Варшавській «Критичній масі», а на неї збираються, подекуди, тисячі учасників. Це були реальні велосипеди, реальних власників, які їх причіпляли та відчіпляли, і реально на них їздили і все в розпал, чи краще сказати, в розмороз зими, під «акомпонемент» мокрого снігу з дощем.
Такий от екскурс в Європу 2011 року. Та повернімося до наших баранів, чи то «баранців», тобто, до Львова, який позиціонує себе європейським містом. «Від загальної кількості поїздок по місту, серед усіх видів пересування (пішки, громадський транспорт, авто) велосипедна їзда становить 0,1–0,3 %.» – розповідає про статистику громадський активіст Дем'ян Данилюк. Відтак за опитуванням, яке проводив Інститут міста в травні минулого року, лише 18% мешканців Львова мають велосипед. З них лише 7% використовують його як транспорт майже щодня, 65% всіх опитаних, тобто серед них й ті, хто не має ровера, готові використовувати велосипед, як транспорт щодня. Але на заваді, звісно ж, стоїть інфраструктура: 69% опитаних схиляються до думки, що їздити велосипедом по місту небезпечно, а 22% не змогли однозначно визначитися щодо безпеки. Таким чином, переводячи ці відсотки в більш-менш реальні цифри, можемо стверджувати, що велосипед щодня використовує приблизно 3000 осіб, хоча в реальності їх не більше ніж 1000, а то й менше, і ці люди – камікадзе.
Якщо ж схочемо порівняти Львів і Берлін, чого в принципі робити не варто, то з власного досвіду можу сказати, що зимою на велосипеді їздять, окрім мене, ще людей з 10, і до середини січня всі вони вже заочно знайомі, вітаються між собою помахами руки, не питаючись та не знаючи імен один одного. Що тішить, воля українців незламна і навіть в час минулорічної «затяжної і поколінносніжної» березневої зими, коли навіть я із своїм дворічним стажем зимової їзди, м'яко кажучи, уникав атракційного катання 40-сантиметровими кучугурами снігу, велосипедисти на львівських дорогах не зникли. Мені вдалося зафільмувати одного в районі Стрийського базару: він впевнено крутив педалі, проорюючи снігові замети. Звісно, це була все ж краща альтернатива кількагодинному вдивлянню в далечінь в очікуванні омріяної маршрутки.
«Кто виноват і что делать?»
Якщо з першою частиною одвічного питання все дуже важко і заплутано, то спокійно можна почати з другої. Є безліч ідей та ініціатив. Більші чи менші групи людей роблять безліч акцій – від нічного катання по Львову, яке розпочала два роки тому Вікторія Веселовська, до фестивалю «Критий Ровер», який збирає фіксерів і поціновувачів трекових велосипедів на львівському велотреку СКА вже четвертий рік. Окремими ентузіастам колись навіть доводилося малювати вело-доріжку самотужки, адже колишній головний архітектор Львова Юрій Криворучко заявив, як повідомляється на сторінці «Ровером по Львову» що «Велосипедистам потрібно купити бочку фарби і власноруч намалювати велосипедний маршрут». (http://roverompolvovu.wordpress.com/2010/09/08/akcija-protestu-velodorizhky/). Ексцесів, пов'язаних із велосипедами, в місті чимало, починаючи від кострубатих правил дорожнього руху, відсутності відповідних ДБНів (державних будівельних норм), та що там говорити, навіть спеціальних знаків для вело-транспорту в переліку немає. Немає й спеціальних катків для укладання вело-доріжок, а найголовніше – немає грошей. Питань зазвичай більше, ніж відповідей, а ентузіазм штука скінченна, тому результатом маємо каскад взаємозамінних ініціатив, які, наче падаючі зіроньки, згоряють в закіптяженій атмосфері перенасичених автомобілями львівських доріг.
Вело-стіл у Центрі міської історії
Заглянувши до Концепції впровадження велосипедної мережі та відповідної інфраструктури в 2011-2020 роках (http://mobility.lviv.ua/wp-content/uploads/2013/09/04_koncepcija_velo.pdf), читаємо «Метою Концепції є будівництво у Львові протягом наступного десятиліття (2011-2020 р.) мережі вело-доріжок і вело-смуг загальною довжиною 239 км разом із супровідною вело-інфраструктурою. Вартість будівельних робіт – 47 мільйонів 815 тисяч гривень, вартість проектних робіт – 4 мільйони 782 тисячі гривень. Загальна вартість проекту становить 52 мільйон 596 тисячі гривень. Вартість будівництва обраховано станом на 2010(!) рік, коли курс був навіть не 8грн./долар». Багато цифр, багато грошей, багато карт і графіків, багато тексту – все це ви зможете переглянути, перейшовши за посиланням особисто, не буду вдаватися в ці подробиці тут. Додам тільки, що не все так сумно. На сьогоднішній день маємо прокладених більш ніж 30 км. вело-доріжок і вело-смуг, дороги стали кращими, а пішоходи вже починають розрізняти пішохідну зону і доріжку, і хоча все ще сміливо спацерують смугами із зображенням велосипеда, та вже навчилися звільняти дорогу велосипедистам.
Взявши весь цей масив проблем та негараздів з одного боку, а також ініціатив і ентузіазму з другого, виникло закономірне бажання інституціалізуватися і створити громадську організацію. Наявність додатку «ГО» однозначно може спростити співпрацю із грантодавцями, а також об'єднає всі розпорошені ініціативи, впорядкувати і систематизувати потреби і вимоги вело-громади. На момент написання статті відбулися два Вело-столи, зініційовані, окрім активістів, ще й Центром міської історії Центрально-Східної Європи. Як зазначає Дем'ян Данилюк, останнім часом винятково багато говорилося про потребу створення ГО, каталізатором таких настроїв був новостворений Вело-патруль. Метою Вело-столів є налагодження діалогу між активістами, посадовцями та представниками вело-бізнесу, важливо організувати якісну співпрацю між ними. На минулих засіданнях учасники вносили свої пропозиції щодо ролі майбутньої ГО та формувався список наявних проблем. Узагальнюючи, можна стверджувати, що найбільше громаду турбує питання різнопланового контролю: чи то за роботою ЛМР, чи то контролю коштів, контролю за виконанням робіт, за підрядниками, надзвичайно важливий попередній розгляд проектів вело-доріжок, щоб вони проходили там, де справді їздять велосипедисти. Серед основних проблем, якими повинна займатися ГО, назвали також облаштування правильних вело-стоянок, особливо поблизу ВНЗ та шкіл, розшук вкрадених велосипедів, та співпраця з МВС, пошук фінансування, промоція вело-руху, організація вело-розваг, та вело-курсів. Одною з проголошених вимог була відокремленість ГО та ЛМР.
Такий підсумок двох Велостолів. За попередньою інформацією на наступному зібранні обговорюватиметься статут ГО, в цьому львів'янам повинні допомогти наші київські колеги, які розповідатимуть про свою практику в столиці. Отож, слідкуйте за оновленнями на сторінці Velo Lviv Online у Facebook. Зробімо Львів велосипеднішим.
