Торжество XXV-лїтного ювилею руского народного театру.

Вчерашний день був для львівских Русинів-народовців справдїшним днем одушевленя. Свято ХХV-лїтного ювилею рідної сцени зібрало всїх прихильників рідного слова в одну громаду і викликало серед неї високопатріотичний настрій і той ентузіязм, якій лучаєсь бачити в хвилях, котрі памятними радістними фактами зазначуються в исторії нашого народного розвитку.

 

На торжественнім представленю в сали Frohsinn-у наповнилася саля битком гістьми, майже виключно львівскими Русинами. Невелика саля не могла навіть помістити всїх напливаючих гостей і значне число их не діставши билетів мусїло з жалем вертати домів.

 

О год. 7-ій розпочалось представленє відогранєм прегарної симфонії C-moll Вербицкого, котру по майстерски виконала повна орхестра 55-го полку під проводом славнознаного капельмайстра п. Бахо. Симфонія подобалась незвичайно, а гра орхестри, котра опісля акомпанювала кантатї і виповняла антракти, була для публики справдїшною артистичною роскошію, що і виявляла публика численними та грімкими оплесками по відограню кождого твору.

 

По скінченю симфонії виступив на сцену академик п. Олександер Колесса в народнім україньскім костюмі і виголосив свій стихом написаний Прольог в честь ХХV-лїтного ювилею рускої сцени.

 

Повіяв легіт з України,
Весняне сонїчко жарить,
З вирею ластівочка лине
Нам провесну благовістить.
І яр народня засвитала
По довгій, довгій дрїмотї,
І кров нам в живчиках заграла
Житєм новим.
Новая сила,
Нові надїї золоті
Нової первісночки долї
Зарунились на нашім полї,
Зазеленїлись перелоги
І думоньку ратай щасливий
Думає: "Добре буде жниво!"

Лиш наша драматична нива
Лежала осторонь пустиром!
Весняний легіт колисав
Не рунею, а бодаками...
Закривши личенько руками
На ниві ґеній наш стояв
Блїдий, печальний, зажурений...
"Мій Боже милий ! Чи нїколи
Той переліг слезов зрошений
Hе вкриєсь руневь ? — Чи нїколи
З колосєм не пійду між хати
Дрїмучого збудити брата?
Буйненькій леготе! Повій
Та із широкої Вкраїни
Зерно здоровеє засїй
На моїй ниві неплодючій."

І яр одна пройшла, і друга..
На третю яр зійшло живуче
Зерно вкраїньске... і несміло
Явився ґеній наш між люде...
І час прийшов: Замиготїло
На сали світло... гнуться лави
Від натовпу гостей цікавих..
Дрібнесенько музика грає,
Лящить, цокоче, заливаєсь
Мов соловейко... і блищить
В зрїницях радости промінє,
І кожде серденько щемить
Непевне і нетерпеливе...
Піднялась занавіса живо,
І руска пісня зазвенїла
Стозвучним срїбним голосочком,
І просто в душу так і плила
І думи родила, і мрїї,
Тугу і радість і надїї...
Загомоніло руске слово:
То громом грало, то росою
Лилось весняною дрібною
На спеклі душї. Заяснїла
Відрадов ґенія зрїниця —
Підняв до лету бистрі крила!

 

***

 

І чверть столїтя вже лїтає
Наш ґеній по земли Данила!
І хоть приюту він не має
Хоть супротивна хуртовина
У очи б’є го, ломить крила, —
Живе, живе, і не загине!
Вже чверть столїтя наша сцена
Мов чисте зеркало народу
Показує нам нашу долю —
Немов з могили пробуджена
Стара бувальщина встає
І видим, як тяжкі крамоли
Князь нишком на князя кує,
Як стогне люд наш у неволи,
Козацтво як за волю б’є ся,
Як наша кровь невинно льє ся,
Та червонить чужі поля...
І нинїшна недоля вся
І сміх, і радість, і терпіня,
І наші світлії стремлїня,
Що тїшить нас і що болить —
На нашій сценї гомонить....

 

Народе! Доки в твоїх жилах
Хоть капля крови б’є живої,
Доки горять твої зрїниці, —
Не дай си видерти святої
Народного майна скарбниці
І віру май в будущинї:
Нїм ще раз чверть віку пройде —
На нашій сценї народній
Весельша пісня загуде!

 

Принадна форма стиха, сила слова і прегарний язик Прольога здобули відразу серед публики для автора правдиву симпатію, тим більше, що і виголошенє стиха було без заміту. Автора-декляматора нагородила публика грімкими і заслуженими оплесками.

 

Слїдувала кантата проф. Ан. Вахнянина, слова п. Е. О.:

 

Звінчай руска музо днесь лаврами скрань!
То свято побіди, тріюмфів то дни!
На Галича землю весело поглянь
И дїти до серця твої пригорни!

В честь твою днесь піснь лунає
Від Днїпра в Карпати, —
Рускій нарід поспішає
День твій повитати!
Лине гомін з України,
Несесь ід Днїстрови,
А Русь мати глядить оком
Щастя і любови.

Веди нас, о рідна, і дальше веди!
Під твоїм могучим проводом, свята,
Понесемо пісню, що ми Русини,
Що Русь не умерла, живе, процвита!

 

Кантату відспівав цілий персонал театру в народних костюмах. Про музикальну вартість того твору годї нам розписуватись широко, бо то входить в обсяг задачи фахових музиків — скажемо лише, що проф. Вахнянин на поли того рода композицій недорівнаний, а теперїшний твір нїчим не уступає своїм славно-звістним і популярним попередникам. Богатство мельодій з народним руским характером, гармонійний уклад тонів сильних і могучих, то знов нїжних і сердечних а вкінци пишно уложена часть орхестральна кантати — все то зложилось на викликанє великого ентузіязму цілої публики. Хор театральний відспівав вокальну часть кантати помимо безперечних трудностей зовсїм бездоганно і позволив публиці любуватися всею красою тої композиції.

 

По відспіваню кантати виступив на сцену директор п. Биберович і, окружений цілим артистичним персоналом, відчитав наспівші привітні письма і телеграми (між тими від віденьскої "Сїчи", від краківскої "Академичної Громади" і від Русинів з Бялої, Живця і Освіцима), опісля же угрупувався персонал нашого театру по обох сторонах сцени, а на сцену увійшла депутація львівского польского театру гр. Скарбка, зложена з артистів пп. Збоїньского, Валевского і Скальского. П. Збоїньскій промовив по польски дуже гарно і тепло до артистів нашої сцени, підносячи головну їх заслугу, що з одної сторони совістно плекають штуку, а з другої стоять непохитно при прапорї своєї народности, а закінчив бажанєм, щоби рускій театр як-найскорше діждався в своїй власній хатї трудитись на пожиток рускої штуки. При кінци тої бесїди вручила депутація польских артистів в руки п. Биберовича гарне альбом з підписами всїх артистів львівского польского театру.

 

Зібрана руска публика приняла манифестацію польских артистів дуже тепло і сердечно. По промові п. Збоїньского відозвались довгі, неумовкаючі оплески, а коли ті утихли, директор Биберович в коротких а теплих словах подякував польским артистам за їх приклонність для рускої сцени, підносячи їм в имени цілого руского драматичного товариства щиро-руске спаси-Біг! Мусимо тут замітити, що тая овація польских артистів скарбківскої сцени не була лише пустою формою, як то доводиться нам бачити нераз в подібних манифестаціях з польскої сторони, — противно, від довгих вже лїт визначаються ті артисти справдїшною прихильностію для руского театру і єго артистів, і прихильність тую при кождій нагодї заявляють дїлами. Длятого і публика руска, знаючи о тім, приняла їх вчера так щиро і сердечно.

 

Потім слїдувало представленє "Марусї" Квітки-Основяненка, котра перед 25 лїтами так дуже ентузіязмувала галицких Русинів. І вчера бачила руска публика тую штуку з повною приятностію на рускій сценї, а то тим більше, що гра артисток і артистів була дуже старанна. Именно-ж п-ї Биберовичева в титуловій роли сотворила аж до найменших подробиць скінчену креацію, а сцену послїдного акту відограла вельми реально і з правдивим артизмом. Знаменитим Наумом був п. Стечиньскій а п. Підвисоцкій яко Розмазовскій глагольствував так, що будив безнастанно сміх та веселїсть між публикою. Панї Осиповичева в роли Настї, п. Янович в роли Василя і п. Кирницкій в роли Аптикаренка відповіли також вповнї своїй задачи.

 

По скінченю Марусї відкрито образ із живих осіб укладу п. Плошевского.

 

Зміст єгo був такій: В серединї руска Муза драматична в постати женщини в народнім строю вінчає бюст основателя театру Юліяна Лаврівского; коло неї з одної сторони алегорична постать Просвіти з піднесеною факлею, з другої постать Слави з трубою; на лївім боці алегоричні постатї Трагедії і Комедії, на правій Опери і Оперети, — між групою середною а правою Исторія записує на колюмнї число "25".

 

Коли представленє кінчилося, дійшов ентузіязм дня до кульминаційної точки і виявився в грімкім однодушнім народнім нашім хоралї "Ще не вмерла Україна", котрий підчас відкритя на сценї образу із живих осіб почала на сали наша молодїж, а за нею і старші. Вся публика піднялась зі своїх місць і стоячи в поважнім і торжественнім настрою духа відспівала першу строфу сеї пісни. Тим і закінчився в театрї обхід того многоважного народного свята.

 

По торжестві відбулася заходом видїлу "Рускої Бесїди" і в єї комнатах спільна вечера, на котру запрошено ціле товариство драматичне.

 

Між годинами 10-ою а 11-ою згромадилося добірне товариство старших Русинів львівских і кількох пань та молодежи академичної, прибули і запрошені гостї — всї артистки і артисти нашої сцени. О годинї 11-ій засїли в красно урядженій великій сали Рускої Бесїди до вечерї при трех довгих столах. При вечери, при перлистім винї першій тоаст піднїс в имени товариства "Рускої Бесїди" д-р Евгеній Олесницкій. Виказавши краснорїчиво важність торжества дня і зазначивши досихчасний розвій нашої сцени народної, побажав їй дальшого, ще красшого і славнїйшого розвою, а що розвій нашої сцени, зріст і поступ єї не був-би можливий, коли-б театр наш не мав таких заслужених, рідній штуці щиро відданих артисток і артистів, яких мав і сегодня має, — чого доказом є нинїшне ювилейне представленя, — то бесїдник підносить тоаст за здоровлє артисток і артистів, в руки директора п. Биберовича. Тоаст сей приняли всї зібрані з правдивим одушевленєм. Другій тоаст піднїс в гарних а щирих словах п. Биберович. Указавши, що до розвою руского театру причинились совістний і умний провід "Рускої Бесїди", дальше Русини в столици і скрізь по краю, горнучись що-раз більше до свого театру, а наконець рускі писателї драматичні і композитори, — бесїдник піднїс тоаст в честь всїх тих трех чинників, на руки композитора кантати, все щирого для рускої сцени проф. Вахнянина. І сей тоаст приняли всї з гучним одобренєм. Опісля пійшли дальші тоасти людей старших і молодших.

 

Вечера при промовах, співах і розговорах, невимушено і при загальнім одушевленю, протягнулася до 2-ої години по півночи. По остатнім тоастї за здоровлє трех господарїв принятя, сповнивших знаменито свою задачу, розійшлися всї, виносячи з собою як найкрасші впечатлїня, покрїплені на дусї, з горячим бажанєм, щоби торжество 50-лїтного ювилею руского театру Русь могла обходити в красших обставинах народно-политичних, нїж ті, в яких обходить ювилей 25-лїтний...

 

[Дѣло, 27.03.1889]

 

Уточнення: 

 

На торжество ювилею руско-народного театру у Львові написав також п. Корнило Устіянович "Прольог", котрий тілько за-для того, що наспів до комитету за пізно, не міг бути, попри "Прольог" п. Ол. Колеси, виголошений из сцени підчас торжества ювилейного від артистичного персоналу нашого театру. "Прольог" п. Корн. Устіяновича подаємо отуть нашим читателям:

 

Витайте гостї, витайте в сїм домі, —
Ми торжественно витаєм Вас нинї, —
Днесь наше свято і празник той хвилї,
Коли між нами явились дві музи:
Та Терпсихора, і та Мельпомина.
Витайте! Двацять пять лїт уже нинї,
Як Ви их в Домі Народнім витали,
Як з уст их слово руское загуло,
Як из грудей их піснь руска взгреміла,
А руске серце, зжурене, зтужене,
Вдарило любо в воскреснії дзвони,
Коли піднялась отся ту заслона,
А Теофіля донька Терпсихори —
В світлих молодців цвітучім вінци, —
немов богиня сама, засіяла
І словом милим, солодким, як мід,
Серця всї брала і так чарувала,
Що Ви пускали надїєньку в світ,
Надїю на лучшу світлійшую долю...

Ах, від тої хвилї вже двацять пять лїт!
З тої години ми, в службѣ муз ясних
Ходили і ходим від міста до міста,
А з нами ходить ґеній рускій: пісня
И слово руске з уст наших лунає,
І де те слово святе обізвеся,
Де руска пісня солодка заграє,
Там бють поклони світлій Музі рускій,
Честь віддають там ґенієви Руси.
Там руске слово викохане нами
Сїдає сміло на яснім престолї,
В вінци сідає, в красоті і славі. —
Що ми здобули єму не керваво —
Ми, єгo вірні апостоли, слуги.
Пять лїт і двацять ми Вас забавляєм,
Розвеселяєм і кормим Вам душу.
Ми Вам являєм що-найкрасші світи
Що перед Вами жива встає з гроба
Русь староденна і слава і воля,
Князї, гетьмани і давная доля,
А з нашим словом вступає Вам в серце
Дух сили велій, дух будущих дїй,
Дух віри ясний, дух кріпких надїй,
Дух — цар, що не дасть Вам умерти!
Той дух — і нас він держить і крінить,
Той дух, дух рускій і нас він живить,
Він помагає знести нам і нужду,
Він робить легков смерть в народній службі,
Він перед двацять і пяти лїтами
Викликав музів до руского Львова,
Він і держить их поміжь Русинами —
Той дух, дух рускій, дасть честь нам і славу,
І надохне Вас рідноє любити
І узброїть Вас зелїзними слови
І научить Вас за Русь умирати
І він, дух рускій, вскресить єї з гробу!

 

К. Н. Устиянович.

 

[Дѣло, 30.03.1889]

27.03.1889