Серед німецьких письменників, які розлетілися по світі, Йосиф Рот належить до найбільше ориґінальних. Його книжки перекладають на щораз-то нові мови не припадково. У них відображений світ, досі мало відомий читачам Франції, Анґлії, Америки, Скандинавії — світ, що закінчився двома немаловажними епізодами передвоєнної Австрії, обрізаної версайським договором і повоєнної дорізаної Аншлюсом.
У "Марші Радецького" маємо історію занепаду австро-угорської монархії. Це історія, на яку дивляться очі урядовців та старшин, тісно привязаних до свого цісаря Франца Йосифа. У родині змальованій у "Маріці" дідо, артилєрійський лейтенант, спас життя цісареві під Сольферіно. Від того часу цісар опікується його родиною. Як ця родина живе, як відчуває, як думає у своєму середовищі, це вміє Род відмалювати неабияк.
Батько Рота був урядовцем у міністерстві фінансів у Відні, але вмер, заки Йосиф прийшов на світ. А світ він побачив у якомусь волинському містечку 1894 р. З Росії мати повезла його до Відня і там віддала до ґімназії. Там він студіював в університеті німецьку літературу, даючи лєкції, щоби прожити. Як 20-літній Рот пішов добровольцем на російський фронт і став поручником. Попавши у російський полон, утік після 3-ох місяців.
У 1918 р. він стає журналістом-репортером від злочинів — політичних і звичайних. Звідти виїхав до Берліна, писав статті і продавав на вулиці ґазети. Згодом став добре платним репортером "Франкфуртської Ґазети" і вибрався до Росії та на Балкан. Водночас написав свої перші повісти "Утеча без кінця", "Бунт", "Готель Савой", "Ціппер та його батько".
Як дописувач із Франції, він попав у конфлікт із "Франк. Ґазетою" і пішов пішки з Ліону до Марсейлі, де нанявся на помивача кораблів. Але води не любив, сам признається до цього, бо хоч христіянин, має в собі жидівську кров, до чого теж сам признається. За нову повість "Йов", видану у 1931., Poт дістав більший гонорар. Та хутко після цього він замкнув собі доступ до німецьких видавництв і поворот до Німеччини, із власної волі; як індивідуаліст, прихильник творчости незвязаної "політичним курсом" волів залишитися на чужині. Від тоді Рот осів у Парижі і багато пише. Хто неохоче читає німецькі повісти в ориґіналі (ще з такою багатою виплеканою мовою, як Рота) може з ним зазнайомитися в польських перекладах. Ось дві останні видані недавно: "Фальшива вага" та "Історія ночі 1002".
Перша це історія одного малого містечка, де все насичене колірами безнадійного животіння, стихійного нещастя, нужди, друга з передвоєнного Відня: з перським шахом, Франц Йосифом, каварнями, вальсами, дрібноміщанським смаком. Та може краще ніж передавати зміст таких прецікавих повістей, подати кілька інформацій про смак і погляди самого автора.
Рот переписує кожний рукопис кілька разів, викривляє, поправляє навіть у коректі. Він уміє працювати 10 годин денно. Раз написаних повістей уже не перечитує ніколи. Воліє слухати музики, головно Моцарта. На чужі повісти Рот має мало часу, a читає виключно книжки з ґеоґрафії, історії та зоольоґії. З давніх французьких авторів його улюбленці — Рабелє, Ля Фонтен, якого байки вивчав напамять, Бальзак і Фльобер. Із сучасних подивляє, але не любить Жіда, "щось" подобається йому в Поля Baлєpі.
З сучасних німецьких письменників він знає мало творів; зате австрійських, головно таких, з якими познайомився особисто, знає дуже добре: Гофмансталя, Шніцлєра, Верфеля, Ст. Цвайґа.
В одній розмові із франц. критиком кілька років тому, Рот висловив своє літературне "вірую": Література це повна щирість. Вона не може мати місії, бо місія це щось занадто високе, божеське, а література — річ людська. Людина не може спасти людини, тільки небо. Віри не можна накинути нікому. Хто вірить, що якась земна людська місія може нас спасти — мусить стати комуністом або націонал-соціялістом. Рот — католик, але він відчуває, що він не є ним зовсім, через те почуває себе нещасливим. Хотів би бути черцем. І може колись, як Гюісманс, навернеться, вступить до манастиря. Пишучи, він вірить у ласку божу, бо без неї письменник не міг би писати.
26.03.1939