У Львові дня 14 (26) марта 1889.
Свято 25-лїтного ювилею руско-народного театру в Галичинї, котре обходить нинї рускій театр у Львові, має для цілої Руси велике значінє. Роковини ті радістні і світлі в цілім значіню того слова і становлять факт, спосібний серед нинїшних злиднїв хоч на хвилю розяснити і звеселити наш народний небосклін. Роковини ті дають новий а неоспоримий доказ жизненности нашої народної идеї, в имя котрої приступили перед 25-ти роками львівскі Русини до заснованя того першого у нас огнища нашої драматичної музи, идеї, котрій служити мав рускій народний театр і котрій дїйстно служив щиро та вірно через чверть столїтя, розвиваючись при тім з кождим роком на славу і честь руского имени. Розвиток той нашої сцени і єї 25-лїтна исторія дає наглядний доказ, що всякі почини, всякі навіть і на більшу скалю предприняті заходи мають у нас запевнений успіх, коли опираються на основі чисто народній і не відступають анї на хвилю від народного прапору.
Двацять пять лїт минає, як львівске товариство "Руска Бесїда", то саме, під котрого управою стоїть і нинї наша народна сцена, взялось за многоважну задачу заснованя першого постійного руско-народного театру в Галичинї. Головна заслуга припадає тогдїшному голові "Рускої Бесїди", знаному политичному дїятелеви пок. Юліянови Лаврівскому, котрий подав гадку і головно причинився до осущеня єї. Єго заходом розпочав зложений з кількох осіб (переважно з аматорів) драматичний персонал цикль представлень у Львові в "Народнім Домі", котрого тогдїшна управа радо і безплатно відступила театрови салю. Нїякому Русинови патріотови не прийшло-би було певно тогдї і на думку, що прийде час, в котрім та сама институція велить тій самій народній сценї глядїти дорого оплачуваного притулку у чужих...
Перше представленє руского театру, зложене майже з тих самих штук, що і нинїшне (симфонія Вербицкого, пролог, гимн народний і "Маруся" Гр. Квітки) було справдї величавим народним святом Русинів. Богато патріотів з провинції прибуло на той вечер до Львова, саля Народного Дому була переповнена висше 600 особами, між котрими був тогдїшний намістник Галичини гр. Менсдорф і многі другі світскі і духовні достойники. Само представленє Марусї, в котрім взяли участь артистки: Бачиньска (Маруся) і Контецка (Настя) і артисти: Бачиньскій (Наум), Сероїчковскій (Василь), Юрчакевич (Розмазовскій) і Нижанковскій (цирулик), визвало незвичайне одушевленє серед публики і великі похвали не лише в рускій, але і в нїмецкій, а навіть і польскій печати, а неменше вражїнє зробив також і патріотичний пролог, написаний д-ром Омеляном Огоновским. Під першою дирекцією Ом. Бачиньского розпочав наш театр щасливо свої днї, однак незабавом уже наступили зміни, котрі вплинули на єго розвиток вельми некористно. Внутрїшні усобиці в комитетї театральнім і відступленє спосібнїйших людей з того комитету, а також і деякі похибки Ом. Бачиньского в управі театру і відносинах до артистів, відбились некористно на самій институції, чого наслїдком було, що Бачиньскій вже в р. 1867, отже по трех лїтах истнованя театру, зірвав звязь з Рускою Бесїдою і виїхав до Россії. Відтак бачимо в р. 1868 на ново зорганизований народний театр під дирекцією Моленцкого, котрий управляв ним аж до р. 1873. В тім році віддала Руска Бесїда знов дирекцію Ом. Бачиньскому, котрий перед двома роками повернув був з Россії і мав окрему руску драматичну трупу, однак міг удержатись лиш один рік, а потім заключила Руска Бесїда контракт з Теофилею Романовичівною, котра успішно управляла народною сценою до р. 1880. На р. 1880 заключила Руска Бесїда ще раз (по раз третій) контракт з Ом. Бачиньским, однак контракт той тревав знов лиш один рік, а в р. 1881 зорганизувала Руска Бесїда, при помочи Ив. Биберовича і Ив. Гриневецкого, нове драматичне товариство, в котре увійшли всї драматичні сили давнїйшого товариства Романовичівної і нові ще сили. Тому товариству удїляє Руска Бесїда від р. 1881 до нинїшного дня признавану соймом субвенцію.
Як Русини (кромі горстки т. зв. обєдинителїв з остатних часів) відносились до народного театру все щиро і симпатично, так зі сторони шовинистів польских (не відносимо того до загалу польскої публики) виступили з самого початку непривітно а подекуди навіть ворожо против руского театру. Коли пок. Юліян Лаврівскій, хотячи обезпечити будучність нашого театру, поставив в соймі 1866 р. внесенє, щоби призначити єму річну субвенцію в сумі 3000 зр., піднялась на засїданю з дня 12 цвітня 1866 против того внесеня така завзята опозиція з польскої сторони, посипалось тілько їди, ненависти і пристрасти, що тим тогдїшні проводирї польскі показали найнагляднїйше, як они лякалися живого руского слова з народної сцени і як им солею в оці була институція нашого народного театру. Пос. Ник. Зибликевич заявив тогдї рїшучо і отверто: Gdybyśmy mieli nawet miliony, to niepodobna by nam było dać 3000 złr. na teatr ruski, bo tym stworzylibyśmy tylko jeden więcej środek dla siania nienawiści, niezgody i zemsty między rozmaitymi warstwami społecznymi. Ja ani krajcara nie będę na ten cel wotować!" Дальше говорив Зибликевич, що до руского театру нїхто не ходить і нїхто того театру не потребує. На то посол селянин Демків зробив Зибликевичеви пропозицію, що купить єму білєт на представленє в рускім театрї, радив тілько не убиратися в теплу одїж, бо там народу сила і можна зіпрїти серед натовпу. "Ой коли-б так пан Зибликевич — закінчив пос. Демків — ходив на рускі представленя, то певно назад став-би Русином!" Слова ті посла-селянина наглядним суть доказом, як правдиво і глубоко розумів наш нарід уже тогдї значінє і задачі народної сцени і як дорожив тою институцією. Над внесенєм Лаврівского перейшов сойм до дневного порядку, а так само переходив і в пізнїйших роках до порядку дневного над прошенями Русинів о субвенцію для народного театру — аж в р. 1869 удїлив єму першу субвенцію в сумі 3000 зр. Нинї виносить субвенція 6000 зр., т. є. все таки ледви шесту часть того, що побирають польскі театри в Галичинї, а сума та далеко не відповідає нинїшним потребам нашої сцени.
Мимо противностей і перешкод розвивався рускій народний театр в Галичинї що-раз красше. Видїл Рускої Бесїди не занедбав нїчого, що могло-би послужити до піднесеня рідної сцени, а послїдна дирекція театру, т. є. незабутої памяти пок. Иван Гриневецкій і Иван Биберович при дуже ревній праци цілого артистичного персоналу поставили наш народний театр на такім степени розвою, що нинї можемо глядїти на него з повною радостію і гордостію. Нинїшний стан нашої сцени перевисшає навіть значно средства, якими розпоряджає театр і єго керманичі, не диво отже, що сцена наша здобула собі щиру симпатію цілої галицкої Руси і що навіть загал польскої публики і польска праса відноситься до неї від довшого уже часу — з признанєм се підносимо, — привітливо і симпатично.
Серед таких обставин сміло і безпечно глядимо в будущину розвитку нашої народної сцени. Ми знаємо, що доки стоїть она під патріотичним покровом Рускої Бесїди, тої многозаслуженої своєї основательки і провідниці, доки між управителями і тружениками єї будуть такі трудолюбні і повні зрозуміня своєї задачі люде, як має их нинї наш театр, так довго ити буде народна сцена певною ходою до що-раз більшого розвитку і що раз красше та величнїйше сповняти буде артистичну і патріотичну свою задачу. Того бажаємо і ми нашій рідній сценї в нинїшнім дни єї ювилею, того бажає їй разом з нами ціла Русь!
[Дѣло]
26.03.1889