Политика деморализації.

І.

"Червоная Русь" поспішила з обороною свого нещастного виступленя против руских шкіл. Хотя попередва єї статя була зовсім ясна і давала більше ніж достаточний доказ вини, однак справа за надто важна, злочиньство за надто тяжке, як щоби не належало єще послухати оборони.

Передовсїм твердить "Червоная Русь", що Русини з виборених тяжким трудом шкіл руских не мають хісна: бо в рускій школї вправ господарював п. Будзиновскій, а в рускій гимназії ученик запізвав учителя перед суд і т. и. Чи тая оборона "Червоній Руси" удалася, нехай осудять самі єї прихильники. Лишаємо на боці єї з крайно партійного становища виходяче твердженє о безхосенности ба шкідливости тих шкіл: загал Русинів, видно, судить инакше, бо що-року вписуєся до школи вправі звиш 200, а до рускої гимназії до 500 руских учеників, — але нехайби і дійстно одна або друга школа через якійсь час не приносила пожаданої користи, чи-ж длятого вже зрїкатися школи? Хто-ж в світї цінить якусь рїч після хвилевого від часових обставин зависимого пожитку, а не після дійстної вартости самої в собі?

Мимоходом мусимо таки сказати кілька слів і о рускій гимназії та єї учителях. Порівнаня з польскими або нїмецкими гимназіями руска гимназія не потребує боятися: се можуть потвердити межи иншими і батьки учеників тої-ж гимназії, навіть з фракції "Червоної Руси". Моральність молодежи єї, як взагалї моральність рускої молодежи, висше стоїть від моральности молодежи польских гимназій львівских; се можуть ствердити і акти шкільної ради краєвої, число та причини виключувань учеників з тих гимназій. Тілько-ж о таких фактах не трубить анї "Червоная Русь", анї польска журналистика, межи котрою нема непатріотичних газет в родї "Червоної Руси". А учителї рускої гимназії єсли, замість служити по польських гимназіях, до чого прецінь квалификація уповажняє, волять оставати в рускій гимназії, то сим роблять тілько дїло патріотичне в некористь своїх особистих интересів. В рускій гимназії нема, так як в польских, добре платних лекцій приватних, не тримають учителї за добрі гроші учеників на станції, не мають взагалї нїяких побічних доходів, а крім того кождий учитель рускої гимназії з гори резиґнувати мусить на директури і всякі аванси, які досвід аж надто ствердив. А за те все, за ціле пожертвованє своє мають хиба ту нагороду, що така "Червоная Русь" обсипує их неустанно грубими клеветами, пастирско простими инсинуяціями і денунціяціями? Чи рядженє єсть щось подібного, чи можливе навіть щось таке у котрого-небудь иншого народу в цілій Австрії, ба в цілім світї? Чи не обізвалась-би всюди голосно совість народу, чи голос народу цілого не здушив би кожде таке виступленє в самім зародї загальним обуренєм? Чи не повинна отже і тут опинія публична рїшучо обізватися і видати свій справедливий безпощадний суд?

Заложенє нових руских гимназій, каже "Червоная Русь", єсть хиба в интересї руских учителїв, щоби дістали посади або аванси. Ах, яка-ж то низькість моральна: справу цілого народу судити з становища особистих интересів кількох людей! То видїлови Народної Ради у Львові, в котрім не засїдає анї оден учитель гимназіяльний, то руским вічам, руским послам, руским товариствам, цілому рускому народови, а перед двома роками ще і Русскій Радї, котра й від себе подала була петицію о заложенє рускої гимназії в Перемишли, ба до недавна ще й "Червоній Руси", котра також писала за рускими школами, не ходило о нїщо инше як тілько о интерес кількох руских учителів (властиво суплентів, бо дійстні учителї вже мають свої посади)?!

Але всї до тепер нами приведені арґументи "Червоної Руси", такі очевидно на простий викрут виходячі, суть ще нічим в порівнаню з головним єї арґументом. Нам не треба, каже "Червоная Русь", добиватися о пару гимназій, нам треба добиватися о всї наші права, повне рівноуправненє з Поляками, о подїл Галичини, а тогди рускі гимназії вже самі прийдуть. Ми не повинні для кількох руских шкіл резиґнувати "з свого народного достоїнства", "з своїх завітних исторических прав".

[Дѣло, 25.03.1889]

ІІ.

Передовсїм пригляньмося другій части того арґументу. Отже спитаємо і жадаємо катеґоричної відповіди: Де, хто і коли, домагаючися руских гимназій, враз резиґнував з якого небудь иншого права Русинів? Перед нами лежить петиція Народної Ради і взорець петицій интересованих повітів о заложенє рускої гимназії в Чорткові (гл. "Дѣло" ч. 31): там на першім місци покликуються петенти на историчні права Русинів. То само видимо і в петиції, вношеній перед двома роками о перемиску гимназію. Не знаходимо анї тїни якої небудь резиґнації з наших прав і у всїх резолюціях наших віч, анї, що тут найважнїйше, в внесенях або бесїдах руских послів, котрі в галицкім соймі виступили з жаданямя руских шкіл. Противно в бесїдї п. Романчука при мотивованю єго першого внесеня, з дня 4-ого жовтня 1884, знаходимо покликанє на права Русинів историчні, природні, на позитивні і фактичні потреби, а потім такі слова: “застерїгаючи собі всї наші права, домагаємося на тепер (т. є. в теперїшнім внесеню) тілько усуненя декотрих найбільше разячих несправедливостій і декотрих найтяжших кривд". Отже питаємо ще раз: хто коли і де резиґнував? А коли "Червоная Русь" на своє твердженє не може подати нїякого доказу і коли редакції газети, що виписує на горї кождого свого числа "Год IX", годї приписати несвідомість, помилку в добрій вірї, — то мусимо сконстатувати: очевидно з повною свідомостію і розвагою висказану лож.

"Червоная Русь" порівнує теперїшні жаданя Русинів що-до руских гимназій з угодовим внесенєм пок. Лаврівского. І тут не можемо не закинути "Червоній Руси" свідомого крутарства. Сама-ж називає тоє внесенє "проєктом примиренія", то значить як се кождий, і не-политик, зрозуміє, зовсїм що инше, як спеціяльне жаданє о одну або кілька руских шкіл, або инші того рода жаданя, н. пр. о шанованє урядами руского язика, руских свят і т. и. Анальогія до нинїшних жадань і петицій Русинів — то не внесенє пок. Лаврівского, але внесенє давних руских послів о заведенє руского язика викладового на місце польского в чотирох висших клясах академичної (тогди лише на-пів рускої) гимназії, як і всякі спеціяльні внесеня і интерпеляції руских послів чи в соймі чи в радї державній, також добиванє львівских Русинів о руску школу народну, котрими то домаганями нї посли нї львівскі Русини зовсїм не зреклися права домагатися хоч-би сейчас і подїлу Галичини.

В першій части свого головного аргументу ставить "Червоная Русь" недвозначно тезу: Ми повинні домагатися всего, всїх прав своїх, нараз, або — не домагаймося нїчого. Политика то, мусимо признати, дуже користна і дуже вигідна, але користна для наших противників, але вигідна — для наших лїнюхів і шкаралупників. Бо думати нинї о тім, щоби тепер, за правительства гр. Таффого або якого-небудь иншого, автономистичного чи централистичного, клерикально-февдального чи либерального, тепер, де Поляки не тілько мають верх в краю, але і грають одну з перших роль в монархії, а централисти готові ще більші для них уступки робити як автономисти, — що-би отже тепер яке-небудь правительство хотїло і змогло нам дати то, чого не хотїло і не змогло нам дати абсолютне правительство Баха, не вязане нїякими, або правительство Шмерлинґа, вязане лиш дуже малими конституційними трудностями, — о тім на серіо думати, щоби се в нормальних обставинах могло статися, і то з нїякої иншої причини, як тілько в наслїдок "требованія наших послов" та наших "петицій, меморіялов, народних собраній і т. д." — се було-би більше нїж политичною наївностію. Єсли-би щось такого дїйстно сталося, то тілько при більших змінах в австрійскій державі. Чехи не в тім положеню, що ми, а не кричать "або всьо, або нїчо", але брали і беруть частками, що дасться, одну гимназію за другою, і свій университет тілько частинами і постепенно дістали. Так і ми борїмся і здобуваймо крок за кроком, а як прийде більше сприяюча пора, то попередний здобуток дрібнїйших користей не тілько не пошкодить нам до здобутя всїх наших прав, але він ще і поможе нам до того, і ми тим більше будемо могли жадати, чим більше до того часу будемо вже мати. Девиза "всьо або нїчо" доведе нас хиба до тої другої альтернативи, а що се нашим противникам дуже на руку, то очевидно, і не можна им зробити більшої прислуги, як під позором претвердого патріотизму бляґою і тромтадратичними криками пхати нарід до безвихідної политики. — А яка то вигідна девиза для всїх Русинів, що раді-б усуватися від всякої народної праці та не наражуватись нїкому, хоч-би дворови або староству! Заложена в якім често-рускім селї польска школа замість рускої — дурниця, прийде подїл Галичини, будуть всї школи у нас рускі! Заборонив якій староста рускій громадї або місцевій радї шкільній писати по руски — то пусте, прийде подїл Галичини, а буде і сам староста по руски писати. Нема що казати, славна политика!

Ми може і за широко розписались в справі аж надто ясній. Але ми уважали за потрїбне деморализацію народну, котра осміляєся у нас що-раз зухвальше підносити голову, гонити через всї єї пори і представити єї в цілій наглости. Ми повторяємо ще раз, не звертаємось до редакцій "Червоної Руси", але звертаємося до видїлу і товариства Русскої Ради, котрої органом "Червоная Русь" себе називає, до всїх честних елементів "старої", "твердої" чи "консервативної" партії: чи солидаризуються они з поглядами "Червоної Руси", чи уважають єї ще за свій орган?

[Дѣло, 25.03.1889]