"Росийський театр у Львові".

Як руссофіли показують росийським гостям "росийські" села "росийських" селян в Галичинї. — "Великоруський диялєкт" Гуцулів. — "Росийський театр у Львові". — Традицийний спосіб надуваня. — "Росийський посол Ґлєбовєцкий". — "Bluff" і гумбуґ на всї сторони.

Хто сидїв останними днями на львівськім процесї "росийських" дїячів, той не міг не завважити, з якою напруженістю "росийські" оборонці з п. Дудикевичем на чолї суґґерують покликаним прокураториєю сьвідкам-руссофілам торжественно-притакуючі відповіди на питаня, чи є в Галичинї росийський ("русскій") нарід, чи говорить ся в Галичинї в широких кругах інтелїґенциї й селянства по росийськи, чи українська мова не істнує і т. и. Очевидно, сьвідки вже з партийної карности не могли відповісти инакше, як їм суґґерували їх партийні проводирі на лаві оборонців. І виходило з сього таке — для кожного, хто знає дїйсні відносини — наглядно неправдиве явище, буцім то в Галичинї від Нового Санча до Бродів і Кут гомонять мілїони людий "русскім лїтературним язиком", що сей язик — се родний язик не тільки пригорщі москвофільської "інтелїґенциї", а й маси селянської. Таку горрендальну брехню наважились вперти в судиїв присяглих "остроумні" Росияни з-поміж оборонців, обвиненах і сьвідків — на те, щоби можна потім плести несотворені річи про "мучеництво" переслїдуваних за "рідну" мову годованців ґр. Бобрінського і тов.!

Очевидно, ми зробили-б кривду пп. Дудикевичам і тов., якби бодай на момент припускали, що вони самі справдї вірять в те, що хочуть, щоби вірили їx слухачі, малотямущі ("анальфабети" — казав п. Черлюнчакевич) в руських справах львівські міщани Поляки. Вони знають добре, що в Галичинї по росийськи говорить ся може стільки, що по чеськи, в кождім разї грубо менше нїж по нїмецьки; вони й не можуть нe знати, що т. зв. "русскій литературный языкъ" є лїтературною мовою тільки великоруського (московського) племени та що українського (малоруського) елєменту є в ньому певне не більше, коли не менше, нїж инших чужостороннїх язикових елєментів — передовсїм елєментів нїмецьких, від яких аж кишить у росийській посьменській і розговірній мові.

Але що ж: їм треба з певних причин і для певних цілий таке впирати в людий, то й впирають. Та із специяльним "намащенєм" львівські оборонці силкувались добувати потрібні їм відповіди від сьвідків тодї, коли на сали були присутні думські посли. Тодї п. Дудикевич з глибини своїх грудий добував тонів глибокого переконаня, щоби показати висланим на інспекцийну подорож послам, яка тут у Галичинї "настояща" Росия — така сама, як у тульській або рязанській ґубернїї. І як сю "Росию" тут переслїдують. І — се найважнїйше! — як повинна зрости печаливість державної Росиї до сеї "підяремної" Росиї...

Одначе на судовій сали не обмежилась та комедия. Весь час побуту думських послїв впирали в них наємники Бобрінського всякі потрібні і корисні "правди" про "росийщину", яку в Галичинї треба всїми силами підпомагати. До яких границь дійшла відвага наших "Росиян" у надуживаню несьвідомости своїх дорогих гостий, про се може сьвідчити хочби обставина, що вони вмовили в думських послів таку "інформацию", що галицькі Лемки, Бойки й Гуцули не говорять навіть малоруським нарічєм, а нарічєм чисто великоруським! Вони "гостям" навіть демонстрували кілька праславянських архаїзмів, що зберігли ся серед нашої гірської людности,— на доказ, — що мова ceї людности "істінно-русская"...

***

На "інформациях" не покінчилось. Русофільські дїячі не такі вже наївні, щоби не знати, що може навіть серед їx росийських гостий знайти ся якийсь скептик, котрий не схоче повірити їм на слово, а забажає побачити власними очима, як виглядає "росийський мужик" у галицькім селї. На таку можливість наші руссофіли заздалегідь приготовані. Користуючись загально-людською здібністю навчатись чужої мови (хочби й найтруднїйшої), вони вивчили кільканайцять селян і селянок з кількох сїл в ріжних повітах Галичини росийських деклямаций і трохи росийських фраз, повозили їх трохи по Росиї та відослали до рідних сїл, щоби там в хвилях потреби (інспекцийна подорож!) сї субвенціоновані "крестянє" документували росийським гостям, що в Галичинї живе звиш 3 мілїонів буцім то корінно-росийської селянської маси.

Таких "статистів-Росиян" показували москвофіли Бобрінському, Стахевичеви, Лашкевичеви і иншим інспекторам... Потім ті "ревізори з Петербурга" вертають ся в Росию і часто навіть в добрій вірі плетуть там страшенні небилиці про мілїони прикарпатських "Росиян", котрим заборонюєть ся говорити їм рідною мовою, і т. и.

А ненаситні росийські імпериялїсти кидають ся в мить на сї брехнї і трублять у великі сурми до війни з Австриєю — за висвободженє мілїонів — нїким не виданих — "росийських" мучеників у Галичинї й Буковинї.

І се одно в сїй недостойній фарсї, яку від півстолїтя за добрими гонорарами грають перед Росиєю галицькі москвофіли, є справдї поважне і небезпечне. Се сьвідоме творенє претексту мішатись Росиї в справи нашої монархії.

Бо що поза сим — се тільки ганебна безхарактерність і продажність. А поодинокі епізоди з істориї сеї продажности квалїфікують ся на теми для сатир Щедріна або Аварченка.

Про один хочемо тут розказати.

***

Одно з послїдних чисел чеського социяльно-демократичного орґану Pravo lidu, що виходить що дня в Празї, принесло дуже характеристичний причинок до істориї галицьких "Росиян" і історії "росийської національної ідеї" в Галичинї. Статю сю варто подати в перекладї.

Пише Рravo lidu:

"У Львові є специяльна порода людий, що жиють з панслявізму і царофільства. Їх стрічаєш у всїх ресторанах, каварнях і сніданкових льокалях. Жиють по панськи і все мають кишенї заповнені грішми. Притім вони нїчого не роблять, лише беруть гроші від росийського правительства, щоби між Українцями пропаґувати. Рубель котить ся весело до Львова. Як львівські пани руссофіли хочуть роздобути яку специяльну більшу суму, то вони нїколи не є в клопотї о добрий концепт. Недавно зробили таке: Донесли росийському правительству, що вони у Львові збудують театр. Росийське правительство вислало їм грубшу субвенцию. По якімсь часї вони знов написали по субвенцию на будову театру. Росийське правительство знов післало гроші, але поспиталось, коли театр буде готовий.

В поданім львівськими руссофілами часї росийське правительство вислало до Львова "штатского совєтнїка", щоби оглянув сей росийський театр, бо воно розпочало своїм львівським приятелям не довіряти. Львівські руссофіли, очевидно, театру не збудували, але не були в клопотї. Ще того самого вечера показали росийському "штатському совєтнїкови" польський міський театр, кажучи, що се збудований ними росийський театр. Але "штатський совєтнїк" з Росиї хотів театрови придивити ся також в серединї. Львівські приятелї Росиї аж пріли, так старали ся всякими способами вибити йому се з голови. Казали також, що се може бути для него дуже небезпечне, як він так довго буде разом з ними швендатись улицями близько росийського театру. Але "совєтнїк" обставав упрямо при своїм намірі. Все ж таки дав переконати ся, що театр і його внутрішнє уладженє лїпше оглядати в білий день. Стануло на тім, що зійдуть ся знов на другий день в полудне. Аж тепер, подумав кождий, львівські царофіли загнали ся в тісну і безвихідну слїпу улицю. Та де там, не з таких вони!

Ще в ночи вислали до полїциї донос, що в готель заїхав під фальшивим іменем купця Іван Ґорема росийський совєтнїк штатський І. Р. Яке було його зчудованє, коли о 7-ій годинї рано загостили до него два полїцийні комісарі і сказали йому, хто він справдї такий. Рівночасно звернули його увагу на се, що перший поїзд до Росиї відходить о годинї 8, а другий о 10-ій. Вони "з щирого серця" радили йому, щоби він користав з першого поїзду, бо він має лїпші полученя і заощадить собі там ріжні неприємности, які можуть стрінути його на просторони Львів — Волочиська. Штатський совєтнїк ненадумувавсь довго, лише без найменшого протесту і поквапно як лиш міг, скористав з приязної ради полїцийних комісарів. Лише в душі подивляв надзвичайну чуйність і нюх австрийської полїциї, котра чує, як трава росте. Як він зійшовсь з львівськими приятелями і розказав їм свої поміченя, вони потвердили його думку про австрийську полїцию. Цілою низкою фактів доказали вони, як непонятно вирафінована є австрийська полїция. Від сеї пори росийський совєтнік штатський не має сьмілости виїздити до Австриї і другим радить не ризикувати.

Львівські руссофіли качались сьміючись: "Така цікавість — жартували між собою — мусить бути покарана. Ми мужі довіря царя; нам обовязані вірити без контролї".

Тих людей — кінчить Pravo Lidu — відвідав у Львові Кльофач, щоби їм поклонитись в імени цілого чеського народу. Але українські і польські студенти привитали його так, що він се не скоро забуде. Той пан Вацлав Кльофач має зносини в людьми дійсно цікавими!"

***

Хто б не знав більше подібних фактів з істориї галицьких москвофілів, той мігби думати, що має перед собою злобну сатиру. Одначе хто трохи розглянеть ся — хочби в опублікованій вже переписці між галицькими москвофілами і їх росийськими грошедавцями; хто був на процесї Давидяк-Дудикевич, хто читав пресову кампанїю, яку ізза дефравдаций росийських підмог вели між собою дві москвофільські фракциї, — той знає, що ревеляциї Prav-a lidu вповнї достроюють ся до того образу, який кождий обєктивний глядач мусїв собі витворити що до галицьких "Росиян".

З найновійших пікантерий в сїй области згадати-б тут ще тільки знамениту в своїм родї історию двацяти тисячів рублїв, присланих на руки одного з бувших послів "росийських" (п. Глєбовєцкого) на відновленє блаженої памяти Галичанина. Історию сю подали ми кілька місяців тому в Дїлї, а ніхто й не пробував заперечити або простувати її — бо знав, що вона правдива від початку до кінця.

***

Одним словом: галицька "Poсия" — се один безцеремонний bluff, шантаж, дефравдация, провокация і — підбурюванє наївних людий.

[Дїло]