"Потішати кожного з Вас — це мій обовязок..."

Пастирський лист Митрополита Шептицького у звязку з останніми подіями.

 

Митрополит Кир Андрей видав Пастирського Листа з датою: "Дано у Львові в Середу Поклонів Р. Б. 1939". Пастирський Лист тісно вяжеться з теперішнім часом Великого Посту, однак у ньому чимало актуальних ноток. Уся тенденция Листа — переконати вірних, що терпіння і муки це Богом післаний іспит та неоднократно благодаті і привілей, який має свої величезні моральні вартости. Тому, що обєм Пастирського Листа дуже великий (8 стор. друку книжкового формату) — передаємо з нього тільки деякі шматки:

 

"У часі Чотиродесятниці мушу і я, Ваш Душпастир, споминати і про Ваші терпіння і приходити до Вас зі словами христіянської потіхи. Мушу іти за прикладом Апостола Павла та повторювати в щоденних молитвах ці пречудові його слова: "Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої потіхи, що потішав нас у всякому нашому горю, щоб і ми могли потішати тих, що в усякій скорбі, потішенням, яким Бог і нас потішає... (II Kop. 1, 3—7)". Потішати кожного з Вас у Вашому горю, вже є тим самим і моїм терпінням, і потішати всіх у тих великих всенародних терпіннях, що їx усі відчуваємо у теперішню хвилину, коли усі боліємо з приводу жертвенної смерти тисяч найкращих синів нашого народу, це мій святий душпастирський обовязок. І цей обовязок хочу сьогодні виконати та принести Вам ті потіхи, які дає Христова свята Божа наука.

 

Бо терпіння так злучене з христіянським життям, що й Божа наука переповнена тими правдами, що христіянинові приносять пільгу і силу до витривання у терпіннях. Св. Євангеліє дає не тільки пречудовий і пресвятий приклад нашого Спасителя, але крім цього дає ще дуже багато важких, святих, великих і світлих наук, що христіянське терпіння просвічує світлом небесної радости і тієї великої над yсі інші чесноти, що її св. Письмо називає "терпеливістю святих".

 

...Хто з нас терпить як христіянин? Передовсім ті люди, що терплять задля своєї віри. Коли задля віри хто потерпить смерть, стає мучеником і разом з Христом прославлений зо всіми хорами мучеників. Св. Церква ставляє на престіл і віддає таким мученикам честь святих, коли не можна про них сумніватися, що потерпіли задля Христової віри. Хто виконує свій христіянський обовязок, а через те терпить, той терпить як христіянин не задля віри, а задля справедливости, задля христіянської праведности, і тому він дійсно учасник мук Христових і буде учасником Христової слави. Особливішим способом задля своїх братів, з любови до братів. Бо так каже св. Апостол Йоан: "По цьому пізнали ми любов Божу, що Він свою душу положив за нас, і нам треба класти душі за братів" (1 Йо. 3, 16).

 

Тому не можна сумніватися, що стрільці, які у війні поклали своє життя в обороні батьківщини, виконували свій обовязок або з любови до своїх рідних, — вмерли як христіяни, себто смертю своєю стали учасниками Христових мук і в небі є учасниками Христової слави...

 

...Чи ж це не правдива і велика потіха в усіх якихнебудь терпіннях христіянського життя — знати, що тими терпіннями чоловік не тільки собі єднає Божу благодать і нагороду в небі, але і на найближчих, на наймиліших стягає з неба Боже благословення?...

 

...Про смерть мучеників у перших віках христіянської доби говорили св. Отці, що кров мучеників була насінням христіян. Хотіли через те сказати, що терпіння мучеників випрошували з неба благодать Божу і тим способом розширяли Христову Церкву та проповідували неначе Христове Євангеліє. Те, що Отці сказали про смерть мучеників, те саме можна повторити й про христіянські терпіння. Вони наймогутніший, найбезпечніший, найпевніший завдаток будуччини.

 

Для війська, що за святу справу бореться з ворогом, більше надії на будуче святої справи, для якої кладуть своє молоде життя, дає гаряча любов, з якою ту жертву приносять, як хвилева перемога, котрою можуть похвалитися...

 

...Христові блаженства представляють нагороду не тільки в небі, але й на землі. Та не можна напевно знати, скільки тієї обітниці Христового блаженства сповняється й на цьому світі. Тому й не можна напевно твердити, що плачучі, себто терплячі по христіянськи, будуть уже на цьому світі потішені. Але багато св. Отців учить виразно, що євангельські блаженства торкаються і цього світа і будучого так, що обітниці потішення, як і інших обітниць Христових блаженств, годиться вже надіятись і на цьому світі.

 

Тому скажу словами Великого Павла: "Випростуйте опущені руки і знеможені коліна". (Євр. 12, 12). До гори серця! Як при кожній Службі Божій взиває священник: — Горі імієм сердца"! Піднесім серця до неба, дивімся на Того Всемогучого Бога, що у Своїх руках тримає долю людства, долю народів і долю кожного з нас зокрема. На Нього надіймося, Його просім помочі, до Нього йдім у всіх наших терпіннях і злиднях та будьмо переконані, що будемо вислухані, бо Христос сказав: "Простіть а дасться вам, шукайте а знайдете, стукайте а отворять вам". Не надіймось на людей, така надія усе заводить, зле коли надіємось на Всемогучого Бога, коли Його просимо, така надія не заводить і не заведе.

 

Прикладаймо рук до праці, заховуймо рівновагу духа, заховуймо Христовий мир. Оскільки це від нас залежить і якщо можете дбайте про мир зі всіми і про святість, без котрої ніхто не побачить Бога" (Євр. 12, 14). А передовсім уважайте, "щоб ніхто з вас не відпав до Божої ласки" (там само). Заховуйте освячуючу Божу благодать, заховуючи в душах Христовий мир, супокій, розвагу, а мир Божий, що "перевищає всяке поняття, нехай хоронить ваші серця і ваші думки во Христі Ісусі" (Филип. 4, 7) — Амінь".

 

[Діло]

25.03.1939