Голгофта Карпатської України.
(Телєфоном від нашого кореспондента).
Прага, 22. III. год. 12. вночі.
З карпатоукраїнського фронту прийшли вістки, що січовики нині передерлися з району Драгово під Хуст. Ці вістки повторює нинішня вечірня празька преса. Поза тим бої тривають. Здовж румунського кордону чути все ще густу стрілянину, навіть гарматню. Мадярське військо обсадило вже цілий румунський кордон аж по Требушани, але в Чорногору не відважується йти, так, що гірська границя надалі необсаджена. Ціла велика свидовецька полонина, Рахівщина та Богдан зі своїми пралісами є надалі тереном боєвих операцій і здається мадяри нескоро заволодіють цією смутою. Зі самого Великого Бичкова пішло до Січовиків коло 2.000 селян. В інших селах реакція та сама, бо селяни, які втекли на схід від мадярського війська, оповідають страхіття про мадярську поведінку, головно в селах, які мали білі виборчі прапори. Жахливі є перші вістки, що їх принесли очевидці, яким удалося втекти з місцевостей вже після приходу мадяр. Вістки перевірені і певні. В Тятівщині, де багато мішаних мадяронсько-русофільських та українських сіл, всі свідомі українські селяни згинули, з цілими родинами.
Чужинецькі журналісти, що ще перед трьома днями переїздили автами на шляху Севлюш—Хуст—Тячево, бачили по селах по обох боках дороги маси трупів селян і січовиків. Багато з них обідрані уже до сорочки і босих. У деяких селах картини, що нагадують 1914-ий рік. У самім Хусті місце екзекуцій було коло електрівні, звідси щоранку вивозили гори трупів, розстріляних при помочі скорострілів. Місто все ще живе в атмосфері жаху. В перший день бачили чужинецькі журналісти жахливі картини. Так наприклад дві групи побитих до крови січовиків, які падаючи несли під екскортою грубі бальки під готель "Централь", дістали приказ покласти бальки на землю і самим станути лицем до муру. Потім прицілювалися до них на команду кількакратно. Тортури були жахливі. Врешті їх вивезли за місто. Бальки були призначені їм на шибениці. Такі випадки Голгофти української молоді, якої єдиною виною є любов Батьківщини, були на денному порядку. Назносили мені тут люди вже нині досить такого матеріялу, але не можу взятися те все Вам переповісти. Нерви не витримують. Чи дійсно не може ніхто у світі здобутися на протест проти того, що діється тепер в Карпатській Україні? Таж людських жертв нараховують там уже нині на 30.000.
Роман Голіян.
_____________________________
180 ростріляних січовиків.
(Телєфоном до "Українських Вістей")
Букарешт, 22. III. год. 11. вночі.
Мороз проходить крізь шкіру, коли довідуюся про те, що діється над крівавим кордоном. Приношу Вам траґічну вістку, що румуни видали мадярам 180 січовиків, які схоронилися на румунську територію. Це називається, що січовики самі домагалися того. Безпосередньо після передачі мадяри розстріляли всіх 180 січовиків. У селі Карпатської України (назви села ми в телєфоні не зрозуміли — мабуть Бичків В. — прим. Ред. "У. В."), віддаленому 12 км. від Сиготу мадярські леґіоністи перевели масакру населення на очах мадярського війська, яке приглядалося цьому. Кількість жертв годі збагнути. Там попала в мадярські руки частина державного архіву, якого уряд не велів вивезти.
Тепер виявляється щойно ціла нікчемна гра чехів. За ціну збереження свого нікчемного життя чехи ввійшли у змову з мадярами вже 14. ц. м. Напад ген. Прхалі на січовиків у Хусті наступив за попереднім порозумінням з мадярами. Чехи передали муніцію і зброю 4-ох своїх полків мадярам, а що не могли передати, знищили, щоб тільки не попало в руки січовиків. Зате мадяри обіцяли чехам пощадити їх. Чехи вписують у свою історію ганьби побіч видачі адм. Колчака ще Карпатську Україну. Нинішній румунський букарештенський щоденник "Курентуль" з 23. ц. м. приносить уже довгу статтю п. н. "Карпатська Україна стала жертвою власного бажання", в якім відкриває саме ці таємниці. Статтю закінчує "Курентуль": Ми прогрішили би, якби не признали Карпатській Україні і Січі великого геройства.
В Букарешті залишився ще одинокий втікач з Карпатської України д-р Дзьобан. Він виїзджає до Югославії щойно завтра.
І. П.
_____________________________
Головні бої на схід від Рахова.
(Телєфонат до "Українських Вістей")
Букарешт, 22. III., 12. год. вполудне.
Вчора намагалося перейти Тису 36 січовиків. Їх усіх мадяри висікли вогнем зі скорострілів. Тисою пливуть трупи. Ніхто їx не виловлює. Ця ріка є свідком дантейських сцен, від яких стигне кров у жилах. З гір чути відгомін стрілів. На основі оповідання румунських старшин, карпатоукраїнські сили сконцентрувалися на північний схід від Рахова, в силі коло 1.400 крісів і 18 скорострілів. Муніцію вони мають, лише харчові засоби зовсім вичерпалися. Голод є тепер їx найстрашнішим ворогом. Мадярські літаки часто кружляють над цілою територією. В долині Тиси оперує 4 полки гонведів та одна ескадра літаків, що має свій осідок у Слітині. Населення здебільша втікає в ліси. Мадяри подають у свойому комунікаті число вбитих мадярів на 280.
До Клюжу приїжджають постійно поїзди з утікачами. Їx залишають вже у Клюжі, де визначили для них приміщення в однім фабричнім будинку та в касарнях. Між утікачами українці творять тільки меншість. Їx число на коло 5.000 утікачів не перевищає 1.000. Найбільше терплять вони від чехів. Чеські старшини і урядники виявляють просто якусь зоольоґічну ненависть до українців. Серед румунів аґітують вони, щоб українців відсилати в Мадярщину, бо українці — це мовляв крайно терористичний елємент, і правий і лівий, та є вони на службі Німеччини. Чеський посол, який ще досі урядує, заявив румунському урядові, що він не цікавиться утікачами з Карпатської України, бо вони стали мадярськими громадянами. Знову мадярський посол заявив, що ті, які втікли з Карпатської України, не є мадярськими громадянами.
До Букарешту приїхали вчора д-р Мандзюк та д-р Дзьобан. У Сиготі перебуває між іншими полк. Стефанів. До довгої листи поляглих за долю Карпатської України треба ще вписати і Горліс-Горського. Доля ґен. Петрова і підполк. Филиповича невідома. Одні запевняють, що вони відступили з військом у гори; другі, що ґен. Петрів застрілився в Хусті.
Президент о. д-р Волошин досі перебуває в Югославії. Підчас свого побуту у Клюжі през. о. д-р Волошин списав дня 19. ц. м. у королівського намісника акт, який підписав крім през. д-ра Волошина представник сойму д-р Штефан, яким представники Карпатської України заявляють, що Карпатська Україна воліла би приєднатися до Румунії, ніж стати жертвою мадярського насилля.
[Діло]
24.03.1939