Рим, у березні 1939.
Під таким заголовком помістив римський щоденник "Ля Трібуна", на місці передовиці допис свого спеціяльного кореспондента з Варшави, Ґвідо Пуччіо, який подаємо в цілости в дослівному перекладі.
Нема іншої проблєми, яка займала б так живо польську публічну опінію, як українська. Це питання складне у своїх історичних прецеденсах і дуже тяжке до вирішення, які тут і там зарисовуються на овиді.
Щоб прояснити деякі засадничі точки, ми звернулися до ріжних польських особистостей, які завдяки свому становищу і з огляду на свою діяльність знають основно всі вигляди цієї справі, і ми їм поставили багацько питань, з погляду італійського читача, що не має змоги часу перестудіювати цю справу. Так переходимо просто до відповідей, та попереджаємо, що ці відповіді відзеркалюють опінію польських кол.
— Що думають у вашім краю про проєкти, вентильовані в останніх часах?
— Польська публична опінія вважає ідею великої української держави за фантастичну і неосяжну. Проблєма такої держави — якщо хто хоче таку поставити — обмежується до проблєми Совітської України, де живуть в компактній масі 32 міліони українців і де істнують — єдиний випадок — осередки української культури і цивілізації. З другої сторони, у минулих століттях, назва "Україна" торкалася виключно тамошньої території. Треба мати на увазі, щo Україна ніколи не була незалежною державою. До цього треба додати, що без огляду на пocтуп національної доктрини у другій половині 19-го стол., українці виявили себе невдатними створити національну державу. Вони навіть не скористали з тої історичної, надзвичайно пригідної хвилини, якою був упадок царату. Коли такі народи як латиші та естонці зуміли зробити себе незалежними, українці програли свої наміри. Чужа поміч не придалася нінащо. Не послужила у 1918. р. німецька поміч і не послужила в рр. 1919-20 поміч Польщі отаманові Петлюрі. Студіюючи теперішню ситуацію України, виходить, що цей край творить теоретично радянську "незалежну" республику, та його автономія це фікція. Національний рух не зробив там рішальних поступів. З другої сторони Совіти ніколи не зречуться без боротьби такої території, яка доставляє їм 50 відс. хліба, 2/3 вугілля і велику скількість мінералів. Через вроджену пасивність москалів, хибно реагувати на внутрішній розклад Совітів у близькій майбутности. Ба навіть якби вибухлa революція в Союзі Совітів, то ще не є певне, чи українці були би здібні зробити нині те, до чого 20 літ тoму показалися нездатними".
— А українці в Польщі?
"Українська проблєма, штучно роздута чужою пропаґандою, виглядає в Польщі інакше, як у Союзі Совітів.
— У Польщі українці на південному сході краю, замешкують території, що належали до Польщі, почавши з 1338, себто від 6 століть. Ці землі це типічний приклад території з мішаним населенням. Хоч українці і поляки майже втримують рівновагу щодо свого числа, то цивілізація тут чисто польська, головно в міських осередках.
Скільки є у вас українців?
— В часі перепису з 1931-го р., 3.200 000 мешканців заявило, що їхня матірна мова українська, 1.200.000 записало мову "рутенську" як їхній діялєкт. Справа стоїть так, що культурні впливи ріжного роду творять глибокі антаґонізми в цих землях. Польські українці, наприклад, ріжняться сильно від українців з Росії через те, що історична еволюція цих двох етнічних ґруп була ріжна.
А всеж є українські заступники у вашім соймі. Кілько їх?
— Сімнадцять, якщо не милюся.
— Цих 17 послів представило виразне домагання автономної влади для себе. Якщо вірити їхнім словам, вони домагаються відокремлення від Польщі. Яке значіння має цей їх виступ?
— На нас він не зробив ніякого вражіння. Немає ніякого алярму. Ми спимо спокійним сном, не більше і не менше, як передтим. Щоб теж ясно сказати, проєкт автономії поданий у сеймі не взяли поважно, почавши навіть від тих самих, що йогo представили президії. Вони собі цілком ясно здавали справу, що Польща не може дати автономії територіям з мішаним населенням. Це був тактичний відрух, що належить до обсягу боротьби за впливи, яку українці зводять між собою.
— Так що внесок...
— ... Як суперечний нашій конституції, відкинув сам президент сойму. І справа не мала ніякого продовження.
— А яке положення в Румунії?
— В Румунії живе компактною масою коло 800.000 українців, але розуміється, Букарешт не хоче знати про якісь проєкти зєдиненої держави.
— А становище Чехо-Словаччини?
— Тут не ховаються зі симпатіями до таких проєктів. Деякі чеські щоденники говорили навіть про федерацію чесько-українську. Та це утопія. Підкарпатська Русь (в ориґіналі Рутенія) не має ніякої змоги стати "Піємонтом України". Їx 500.000 мешканців уважають себе за "русинів" і їx становище щодо України неґативне. Цей малий гірський край, без осередків життя і комунікаційних доріг, відділений від Совітської України Польщею і Румунією, дає певні ознаки, що не хоче піти на іридентистичну пропаґанду, яка не стоїть на твердому ґрунті. Брати Підкарпатську Русь як точку виходу для творення зєдиненої України — справжній абсурд.
На цьому ми скінчили свої запити.
Виходить, що нині українська проблєма цікавить чотири держави: Союз Совітів, Польщу, Румунію та Чехо-Словаччину і в кожній із них цей рух (якщо можна його так назвати) має ріжне обличчя і вагу. Не будемо запускатися у подробиці, бо це нас знудило би. Уважаємо за більш пожиточне подати кілька чисел, що дають ідею розміщення у світі цієї людської маси, що загально виступає як українці.
Після цього автор подає статистичні дані населення та території і так закінчує статтю:
Зрушити і зібрати під одну хоругов таку поважну людську масу, що живе в чотирьох державах, не виглядає легкою справою без пориву великої ідеї та без великих голов.
Здається, що коментарі для цієї статті зайві.
[Діло]
17.03.1939