Рік Папи-реформатора

Минулого тижня Папа Франциск в інтерв’ю італійські газеті Corriere della Sera відповідав на запитання, як він сам для себе оцінює рік на Святому Престолі. Понтифік намагався віджартуватися, мовляв «я й так що півмісяця волею-неволею звітую про свою діяльність». Зрештою, він має рацію: оцінювати чиюсь діяльність повинні оточуючі, суспільство. А люди виставляють чинному Папі Римському найвищі оцінки.

 



Лише за рік свого понтифікату Франциску вдалося вдихнути в Церкву дух оновлення. Католицизм починає рішуче виходити з тривалої кризи. Вірні католики знову гордяться своєю церквою, своєю вірою, своїм Папою. Зрештою й християни інших церков не можуть стримати свого захоплення Понтифіком.  

 

Важко не помітити його мужні й самовіддані вчинки: відмова від розкішних апартаментів, надмірної охорони, шикарних автомобілів, дорогих шат. Все це слугує добрим прикладом не лише для інших церковників, але й для позацерковного суспільства.

 

Хоча значно суттєвішим за відмову від мармуру апостольського палацу є його відмова від  застарілих догматів, зашкарублих переконань, ортодоксальних поглядів, а також ініційоване ним пом’якшення ідеологічно-теологічних фронтів. Він нарешті дозволив відкриті дискусії і в самій Церкві. Бо як було раніше: католицькі ідеологи – причому як консервативні, так і ліберальні – намагалися «не підривати своїми суперечками підвалини віри». Будь-які потенційні дебати вони оперативно оголошували закритими, навіть їх практично не розпочавши. А не було суперечок – не було в чому народжуватися істині. У цьому й полягала одна з глибоких криз католицизму.

 

 

Папа Франциск вирішив усе це радикально змінити. Він не лише дозволив дискусії, він дав їм потужний імпульс. Глава Католицької церкви, зберігаючи за собою роль арбітра у цих дебатах, не прагне висловлювати висновок за кожною дискусією, він радше намагається підвести до сформування висновку іншими. Франциск діє так, як Ігнатій Лойола – засновник Ордену єзуїтів.

 

Папа Римський не боїться називати себе грішником, визнавати, що і йому притаманні всі людські вади. Коли говорить про майбутнє церкви, то не поспішає давати відповідей, поки що він ставить більше запитань. А правильно поставлене запитання – це вже майже відповідь.

 

За рік свого понтифікату Франциск вже встиг здобути звання Папи-реформатора. Багато експертів-ватиканологів вважають його непередбачуваним, хоча в даному випадку це радше звучить як комплімент, а не закид.

 

 

Францискові не бракує відваги для дій. Він проводить реформи з неймовірним темпом. Часто розбещений спокоєм і розкішшю католицький клір за ним просто не поспіває. Він діє там, де його попередники чи соратники віддавали перевагу зволіканню.

 

Рік тому, під час засідання конклаву, тодішній кардинал Берґольйо був компромісним кандидатом. Навряд чи хтось, з тих кардиналів, що віддали за чинного Папу свої голоси, сподівалися від нього такої реформаторської активності. Можливо, Папа Франциск навіть трохи випередив свій час. Тому виникає побоювання: а чи не залишиться він зі своїм ентузіазмом самотнім у Курії? Хочеться сподіватися, що ні, адже Понтифік показав, що лише так можна вивести віру Христову з кризи в актуальному секуляризованому світі.

14.03.2014