Дѣло, 14.03.1889
Ексклюзив
При спеціяльній розправі над буджетом до рубрики "президія ради министрів" забрав яко генеральний бесїдник за рубрикою пос. о. Озаркевич. Він сказав:
Висока палато! Позаяк до круга дїланя ради министрів належить, заступати заєдно провідну мисль державну і дбати о то, щоб закони як слїд повсюди виконувались, то по тих причинах звертаюсь до вис. президії ради министрів і то в имени руского народу, жиючого під скиптром Австрії, щоб она прецінь вже раз почулась до обовязку, запоручити і тому народови основними законами державними гарантовану правну опіку. В часї, коли конституцією оголошено рівноправність для всїх народів Австрії, задали давнїйші министерства не одну глубоку рану политичному житю Русинів, именно засудженєм сего численного і в дїйстній більшости в краю поселеного руского племени на меншість у всїх тїлах репрезентаційних, т. є. в радї державній, соймі краєвім, радах повітових, видїлї краєвім, радї шкільній краєвій, радах шкільних окружних і т. д., і через виключенє руского краєвого язика яко єго матерного з урядів і школи. Коли-ж поставлено так зване питанє о рівноправности і примиреню народів під окликом: "рівне право для всїх", то погадав і народ рускій, що сей теплий луч сонця скрїпить також і єго аж до утоми завмерлі члени і що рани ті будуть погоєні. Однакож надїя та, жаль сказати, не осущилась. Прикре положенє не тілько не змінилось, але оно продовжалось систематичниш і з більшою енергією веденим неґованєм того народу, з чого витворилось надмірне недовіріє супротив органів правительственних, а навіть виробився антагонизм. Послїдний прояв був зовсїм природний. Схитна і неясна политика правительства як на политичнім, так і на культурнім і господарскім поли клала тому народови заєдно перепони так, що сей нарід, замічаючи такій державний лад, мимохіть був загнаний в опозицію за-для оборони своїх прав.
Правительство не бере на серіо рівноправности народу руского побіч других народів австрійских. Оно єсть супротив него зовсїм рівнодушне, хотя в оборонї прав і справедливім виконуваню законів повинно оно бути приміром для всїх горожан. При таких обставинах не дивниця, що мусимо знов як вис. правительству, так і вис. президії ради министрів пригадати, що під скиптром Австрії жиє численний, при тім вірний і льояльний, тримиліоновий нарід, що також хоче жити политично і користати з всїх єму належних прав на рівни з другими народами і рад-би побачити осущенє того.
Що до засуду сего народу на меншість, то в тім взглядї потрїбна основна реформа дотеперїшної ординації виборчої, і я позволю собі навести глубокоумні слова з дїла: "Держава наддунайска" ("Im Donaureiсh"), котрі то слова суть тут дуже на місци. Там сказано: "Терпіти такій закон виборчій єсть грїхом против моральности. Всяке правительство, котре послугуєсь тїлом репрезентаційним таким, яке виходить з ординації виборчої в єго користь, подає опозиції средства в руки, щоби вплив правительства в народї підкопати і тим спинити всяке примиренє."
Коли-ж артикул XIX., аlіnеа 2 основних законів державних, говорячій про загальні права горожан, узнає рівноуправненє всїх краєвих язиків в школї, урядї і житю публичнім, то трудно оправдати факт, що ті закони супротив Русинів не виконуються. Сим попадаєся в екстрем. А чейже жаден закон краєвий і жаден регулямин не дає права виключати язик рускій з урядів і шкіл. Се противиться основним законам державним. Коли-ж правительство до всего того мовчить, то поданя в язиці і письмі рускім або зовсїм не приймаються, лагодяться некористно або зовсїм не полагоджуються так, що нераз до смерти треба ждати на рїшенє.
Богато ц. к. урядників оправдуєсь незнанєм язика і письма руского. Але чи се оправданє має яку основу? Урядник мусить знати краєвий язик, инакше не повинен в тім краю держати якій-небудь уряд.
Ми, рускі посли, побивались тут в радї державній, по силам нашим і о скілько при невеличкім числї могли се зробити, о охорону прав наших і заспокоєнє потреб народу руского. Головне жаданє наше стреміло до того, щоб і для руского народу вибороти рівноуправненє. При тім в наших бесїдах і внесенях домагалися ми і о другі спеціяльні желаня народу нашого. Але все то було безовочним. Правительство формально игнорувало все, неначе-б в Австрії не було народу руского. І тому нарід наш не вірить нинї в оклик: justitia fundamentum regnorum.
Ті ненормальні обставини утрудняють рускому горожанинови прийти до своїх прав, бо урядованє властей нераз так проволїкаєся, що лїта сходять, заким справа яка полагодяться. Міг-би я на доказ сего навести множество примірів і на жаданє можу ними служити. Але через день годї би з всїм упоратись і про-то констатую лиш, що богато осіб не звертаєсь вже навіть з своїми кривдами до властей; знаючи, що вийдуть коротко, бо политика грає нинї ролю як в справах судейских, так і публичних. Нарід рускій розуміє однакож, що на правительстві тяжить обовязок, попри стяганю податків, бранці рекрута і полиційнім надзорї, брати горожан в правну оборону! Горожане не суть на то лиш, щоб безуслівно служили урядникам.
Жаль сказати, у нас дїєсь вже таке, що мнїнє урядника державного, а навіть возьного має більшу вагу, чим найчистїйша справа священика, котрий чейже також складав присягу службову, чим найчистїйша справа якогось другого, поважаного, заслуженого, вірного та льояльного горожанина. У нас в краю виробилось навіть пересвідченє, що всїх тих, без виїмки, котрі крїпко стоять при рускости і XIX. артикулї основних законів державних з 21 грудня 1867 р. поставлено під надзір полиційний; що з ними обходяться мов з підозрїлими і небезпечними для держави личностями, і що навіть адресовані до них письма підпадають строгій ревизії. Таке положенє, правду сказати, не гармоніює зовсїм анї з культурним духом часу, анї з конституційними началами, а діймає оно кождого дуже болестно.
При такім невідраднім положеню из огляду на то, що все дієсь лиш в некористь народу руского, питаєсь кождий, де лежить причина до так сумних фактів. Нарід бачить, що він складає на престол держави жертви з свого майна і крови, але розуміє при тім, що і він має право жадати від держави правної оборони для себе. Тілько-ж тая єму не даєся.
Давнїйшими часами казано бодай явно, що ото хочу насильно панувати над народом; нинї однакож, коли на прапорї виписано вільність для всїх народів, зведено борбу на поле культурне, але гноблячи один нарід другим.
Коли-ж ординацією виборчою, забороною язика і письма руского яко язика краєвого і матерного по урядах і школах в Галичинї, як також і другими мною указаними средствами нарід наш упослїджено, а безперестанні домаганя о рівноправність не находять послуху, то най нїхто не дивуєсь, що политика абстиненційна чим раз більше закорїняєсь межи Русинами, бо-ж трудно, щоб нарід сам, власною рукою, клав себе в могилу.
Наш нарід мусить колись прийти до слова, увільнить своє громадске житє від блимавок богатої в фантазію политики, до котрої єго нинї тягнуть, стане на реальнім і традиційнім грунтї і виступить зовсїм сильнїйше в оборонї прав своїх.
В державі, якою єсть Австрія, належало-б заєдно мати на оці принцип народностей. Кожний нарід, не виключаючи руского, свідомий себе, дивиться добре, як з ним обходяться, і длятого мушу в имени моїх виборців заявити, що ми на будуче лиш такі справи будемо попирати, котрі з интересами народу руского не колядують, чи вийдуть ті справи з правиці чи лївиці, від більшости або меншости, від правительства або поодинокихь членів, і що лиш до того подамо руку, до чого подати можемо по совісти яко Русини, хоч би мало прийти навіть до того, щоб нас трактовано яко изольованих.
Застерїгаючи собі голос в дальшій спеціяльній дебатї, щоб піднести подрібні потреби народу руского, тим більше, що при генеральній дебатї не дано менї до того нагоди, звертаюсь вже тепер до президії ради министрів з зазивом, щоб она і до Русинів в цілости примінила артикул XIX. основних законів державних з 21 грудня 1867 р. о загальних правах горожаньских, бо і нарід рускій домагаєсь для себе осущеня окрику теперїшного правительства: "рівне право для всїх".
Наколи б нинїшне невідрадне положенє мало дальше тревати, то мимо всего нарід мій не устане в борбі о права свої і най запише історія незатертими буквами, якої долї зазнав тримиліоновий, льояльний і вірний нарід рускій в конституційній Австрії", тим і кінчу.
[Дїло]
14.03.1889