І досі треба вірити словам-споминові пок. проф. Ф. Свистуна, що навесну 1862 р. львівський купець Михайло Димет, пізніший член Виділу Просвіти, привіз із Києва більшу кількість українських творів, між ними й поезії Шевченка, а разом із тим і світлини кращих українських письменників, — що цілий запас тих книжечок і світлин скоренько розкупили ґімназійні учні та студенти університету, — що вплив літератури рідної України на молодіж був величезний, — що твори української музи промовили до молодечих сердець і молоді, захоплювалась особливо Шевченком, поезії якого поширювала у відписах, — і що нараз прокинулась у них національна свідомість, і польську мову закинули.
Дехто згадує, що М. Димет привіз Кобзарі за спонукою тодішнього студента теольоґії Данила Танячкевича. Та це не важне. Досить, що привіз.
До Шевченкової смерти 1861. р. знали про нього в Галичині дуже мало, і тільки вибранцям долі, та й то припадково, вдалося мати в руках його друковані вірші. Мав їx у руках 1842. р. Маркіян Шашкевич, але тільки ті, що були видруковані у Гребінчиній "Ластівці", Яків Головацький мав уже і "Чигиринського Кобзаря" і "Гайдамаки", друковані в Петербурзі 1844. р. Баламутно писав у 1848. р. про Шевченка Іван Вагилевич, третій член "Руської Трійці", згадав про нього на "соборі руських учених" Микола Устіянович. Щойно пізніше "Слово" принесло згадку про смерть поета, як "велику страту, яку не менше відчули русини у Львові", та дало кілька досить хибних вісток про життя і твори. Велике вражіння зробив на галицьку молодь тепло написаний опис похоронів Шевченка пера українця Бернатовича.
Дня 26. II. ст. ст. 1861 р. відправлено у православній церкві першу панахиду за Шевченка у Львові. "Галицька Русь", як писав тоді пізніше перший редактор видань Просвіти Володимир Шашкевич у "Слові", "зрозуміла свій обовязок... і віддала належну пошану свому найбільшому віщунові... Він бо загрів наші серця до гадки великої, гадки, що єдинить роздерту лихоліттям родину в одну по Божій волі ніколи нерозірвану цілість". На панахиді було багато молоді й жіноцтва, а старших небагато. Молодь на знак жалоби носила навесну 1861 р. чорні кокарди на шапках. Дня 26. II. н. ст. 1861 р. відбувся в "Бесіді" перший "декляматорський вечір" у честь Шевченка, Кс. Климкович деклямував вірш "Іван Підкова", Богослуження й панахиди уладжувала львівська університетська і ґімназійна молодь, рік-у-рік. Одначе в уладжуванні тих вечорів стрічала вже перешкоди від москвофілів, які ховаючись під плащик льоялізму і католицизму, не тільки відмовляли салі "Бесіди", але й доносами до поліції старалися припинити Шевченкові поминки.
А проте культ Шевченка поширювався і кріпшав, захоплював не тільки молодь, але і старших. Діялося це завдяки часописові "Вечерниці" та іншим виданням, завдяки польським перекладам і статтям про Шевченка, а з краю головно завдяки ґімназійним тайним гурткам т. зв. громадам, що поширювали знання Шевченка переписуваними творами видаваними ґазетками, відчитами, тайними помилками, тощо. До цієї праці загрівав їx особисто і в листуванні фанатичний поклонник Шевченка о. Д. Тянячкевич (псевд. Будеволя).
З найраніших вечорів у краю слід відмітити перший вечір у Перемишлі 1862 р., на якому виголосив промову відтак перший голова Просвіти проф. Н. Вахнянин. Ця промова вийшла друком у калєндарі "Перемишлянин" на рік 1863. п. н.: "Денещо за Музу Шевченкову" і розбір думи передсмертної (під псевд. Н. знад Сяну).
Вечір у честь Шевченка у Львові 1868. р. цікавий тим, що тоді перший раз співали "Заповіт" у композиції М. Вербицького.
Того самого року, дня 8. грудня повстала "Просвіта". На засіданні виділу дня 21. II. 1869. р. "голова завідомив, що львівські студенти утворили комітет, який займається уладженням декляматорського вечора в роковини смерти Т. Шевченка. Виділ прийняв цю вістку радісно, а члени Виділу К. Устіянович і Н. Вахнянин заявили свою готовість взяти діяльну участь у тому вечорі чи то в деклямації чи то в співах".
Вечір відбувся в салі Стрільниці, тій самій, де і перший загальний збір Просвіти, бо "Бесіді" салі не дала. Деклямував К. Устіянович. З того часу "Просвіта" уладжувала Шевченкові поминки в порозумінні зі студентами і визначувала промовця.
Цікаво, що в 1872. р. піддав Ю. Романчук на Виділі думку, щоб по змозі уладити вечір тільки своїми силами і просити в гості тільки свою публику та подбати за ратушеву салю. Варто сьогодні пригадати, що маґістрат відступив салю безплатно і про це повідомив письмом українською мовою, а польська молодь у Ціріху прислала письменний привіт.
Дня 13. ІІ. 1875. Виділ Просвіти рішив уладжувати Шевченківські концерти разом з іншими українськими товариствами, які просив на нараду, де вже вибирали окремий комітет. У склад комітету входили теж відпоручники Просвіти, яка визначала промовця. На думку Виділу, вечорі присвячені памяті Шевченка мають бути "світлі" і мати більше народню рису. Для учнів призначили безплатно ґалєрію.
Згідно з рішенням Виділу з 29. XII. 1880. часто уладжували Шевченківський вечір у день Загального Збору Просвіти, звичайно в салі "Народнього Дому", яку віддавали безплатно.
На прохання академічної молоді Виділ Просвіти рішив дня 24. III. 1898. допустити в програму ще і другу промову від молоді. Починаючи 1899. роком, Виділ "Просвіти" передав уладжування т. зв. репрезентаційних концертів у руки Т-ва "Боян", даючи тільки фірму і визначуючи промовця, а сама "Просвіта" займається уладжуваням "концертів людових" чи "популярних". Перший такий концерт відбувся 1899. р. з участю Т-ва "Боян" і ремісничої "Зорі". З 1905. р. уладжували концерти львівські читальні, кожні для себе, а відтак один спільний популярний у Львові. Від 1907. р такі популярні концерти уладжувала "Просвіта" своїми власними силами, себто силами львівських і підльвівських читалень. Та "Просвіта" не обмежувалася Львовом. Вона закликала поминати Шевченка і в краю. У філіях "Просвіти" гуртувалася вся добра воля і праця українського громадянства для пошанування памяти Шевченка в містах повітових, а в читальнях "Просвіти" по селах. Головний Виділ висилав часто на такі свята свого промовця.
Особливо багато праці вклала "Просвіта" для гідного відсвяткування 50-их роковин смерти Шевченка 1911. р., створивши для цього окремий комітет, складений із представників усіх українських центральних установ у Львові. Через заборону ювилейних свят у Росії, "Просвіта" бажала надати святам у Галичині характер демонстраційний і запросити до участи Буковину. Правда, поїздка до Києва відпала, зате цілий край відсвяткував ці роковини богослуженнями, академіями, концертами, памятниками і окремими виданнями.
На ще більшу міру задумувала "Просвіта" владити ювилей століття народин Шевченка і вже заранні, бо в березні 1913. р., склала окремий комітет із відпоручників усіх установ. Комітет намітив програму і почав живу працю, одначе в розгарі підготов прийшла велика війна. Годиться піднести, що згідно з рішенням членів Головного Виділу "Просвіти" дня 10. ІІ. 1915. р. на еміґрації у Відні відсвяткували українці роковини Шевченка концертом у Відні.
Тепер культ Шевченка у Галичині завдяки пропаґанді і орґанізаційній мережі "Просвіти" прибрав характер масовости й охопив однаково міста, містечка і села, однаково старше покоління і молодь.
Культ Шевченка поширювала "Просвіта" і виданнями. Найперше вона поширювала першого виданого в Галичині двотомового Кобзаря, що вийшов 1867. р. накладом довголітнього члена Виділу "Просвіти" д-ра К. Сушкевича, який, як тільки кошти накладу йому повернулись, віддав решту Кобзарів "Просвіті" на стипендійний фонд. "Просвіта" розпродувала і празьке видання Кобзаря, і з нього розчислилася 1878 р.
У 1876. р. видала "Просвіта" у 10.000 прим. книжечку: "Життя Тараса Шевченка" написану д-ром Ом. Огоновським; У 1887 р. — у 1.000 примірниках більший портрет Шевченка, виконаний у фірмі Анґерера у Відні і композицію Лисенка "Гус" з вінєтою Панкевича у фірмі Редера у Ляйпціґу, а в 1889. р. задумала видати повного Кобзаря на спілку з Науковим Т-вом ім. Шевченка. Виданням занявся окремий вибраний комітет. На засіданні Г. Виділу "Просвіти" 4. IV. 1891 р. Ол. Барвінський, що вернувся саме з Києва, познайомив Виділ із тими заходами, що їх роблять у Києві для критичного повного видання творів і життєпису Шевченка. Те, що зроблять, пришлють, мовляв, до друку до Львова; це потриває який рік; проти задуманого видання у Львові не мають нічого. Тоді й рішено видати повного Кобзаря на основі празького і тих видань, які привіз Ол. Барвінський, у 3—4 томах. В кожнім томі мав бути інший портрет поета. Воно й вийшло до 1895 р. під редакцією голови Просвіти Ом. Огоновського.
У 1892 р. "Просвіта" видала портрет Шевченка. Це фотодрук зладжений в робітні Е. Тшемеського у Львові з автопортрету мальованого поетом в Оренбурзі 1850 р. і дарованого Ом. Венгжиновському. Автопортрет був власністю д-pа Йосифа Корженьовського в Кракові.
У 1894 р. вийшов накладом "Просвіти" Кобзap Тараса Шевченка — вибір поезій для народу, ч. І. зладжена Костем Левицьким разом з Ом. Огоновським, а ч. ІІ. зладжена Ост. Макарушкою 1895 р.; того самого р. вийшли окремо й "Гайдамаки" Шевченка, зладжені для міщан і селян Ост. Макарушкою (Василенком), нарешті за редакцією Юл. Романчука вийшов повний Кобзар 1901. р. в одному томі п. н. "Поезії Тараса Шевченка", а в 1908 р. у двох томах у відділі "Руська Письменність". Це видання розійшлося так швидко, що вже в 1912 р. вийшло третім накладом.
У соті роковини народин поета видала "Просвіта" книжечку Б. Лепкого: "Про Шевченків Кобзар" 1914. р. а у Відні 1915, р. тогож самого автора: "В Тарасові роковини".
У 1917. р. вийшов накладом "Просвіти" портрет і в серії "Фонду Учітеся" М. Возняка "Kирило-Методіївське Братство", 1921. р. та Володимира Дорошенка "Шевченкова криниця", 1922. р. Два зразкові реферати в роковини смерти Шевченка М. Галущинського і В. Радзикевича видала "Просвіта" 1921. р. Окрім того багацько статтей про Шевченка та його творчість і його поезій найдеться по калєндарях "Просвіти" і у "Просвітніх Листках".
Прибутки з Шевченківських свят призначувала "Просвіта" засадничо на стипендійний фонд ім. Шевченка. Колиж фонд дійшов до 2.500 зр., "Просвіта" починаючи з 1895 р., почала давати підмоги письменникам і мистцям. Окрім того, цей фонд зростав і іншими датками, нпр. академічної молоді приходами з балів та й приватними жертвами, нпр. датком П. Куліша у 1882. р. у квоті 10 зр. До 1883. р. призначувано деякі квоти з тих прибутків на віднову Шевченкової могили та на підмогу Шевченкової рідні. Пізніше 1911. р. Г. Виділ "Просвіти" доручив Шевченківському Ювил. Комітетові дати почин до оснування допомогового фонду для поетової рідні, і незалежно від того зорґанізував у тому році поміч на удержання Людмили Шевченко, яка вчилася в Дівочому Інституті в Перемишлі.
За ініціятивою Юл. Романчука повстав при "Просвіті" окремий видавничий фонд "Учітеся, брати мої", на який призначується не тільки окремі датки, але і приходи з Шевченківських свят.
[Діло]
12.03.1939