Час до часу приходить до мене один добрий мій знайомий. Зайде, сяде, закурить і починає розчовпувати якусь проблєму. Буває нею політика, література, товариське життя, кохання, економічні обставини, погода, сила волі, популяція, спорт, гиґієна і т. п.
Вчора зайшов до мене знову і почав про чистоту:
"Багато тепер балачок про чистоту раси, багато з того приводу сварок, клопотів, a навіть судових процесів. Але мені в даному випадку не йде про чистоту раси (як таку!), а про її чистість."
"Культуру нації пізнати по кількости зужитого мила і по вигляді одної дискретної убікації."
Таке сказав якийсь великий фільософ, на жаль ніхто не знає його імени, бо люди спершу не брали цього вислову поважно. Щойно після довгих років переконалися, що це свята правда і з того часу кожний любить повторювати ці слова при ріжних нагодах і в ріжних формах.
Спеціяльно тоді, коли закид відноситься до чужого народу. Як приємно кинутися тоді з заскаленим зубом, мовляв, бруд, нехарність і тим подібні непорядки!..
В нас утвердилося переконання, що вправді є на світі багато народів чистих, але найчистіші то таки, ніде правди діти, ми самі.
— Французи?! Брудаси, музаї! А француженки... ніс припудрований, одяг наперфумований, а шия брудна...
— Москалі?! Не маєте поняття, що за нехарний нарід.
— Дивне! — відповідаєте. — Адже кожна родина має "баню" і щотижня в ній усі паряться?!
— Нічого не помагає. Моя бабуня за ціле життя ні разу не купалася, а як померла, то мала — скажу вам — тіло чисте як алябастер. Ні, що не кажіть, а ми таки нарід чистий!..
Переконання, а ще коли воно тверде, це велика річ.
А все таки...
— В нас, пане, хіба парубки та дівчата купаються. А вже найчастіше діти. Христянин має і без того досить нагод мокнути. Чи то на дощі як поїде денебудь, чи то як коні купає, чи баба як коноплі мочить.
— Але мила при тім не вживає!?
— Нi. Адже мило до прання, a не до купелі!
Але чого їхати на село! Тепер саме відбуваються там самоуправні вибори і всяке нипання може дехто взяти за охоту аґітації. Розгляньмося по місті, до столиці краю включно.
— Коли думаєте, — перебив я — зачіпати справу другої частини вислову того фільософа, то згори кажу, що не буду про це писати.
— Чому?
— Бо вже писав.
— І...?
— І не помогло.
— Добре, коли не хочете, будете говорити тільки про першу частину: про кількість мила. Як гадаєте, багато ми мила зуживаємо?
— Залежить до чого. Думаю, що в деяких випадках дуже багато.
— Тільки без жартів... Я кажу про миття!
— Не знаю.
— А я вам кажу, що дуже мало. Не любимо того фабрикату.
— Голословя! Приклад дайте мені. Наведіть факти!
— Прикладів?! — усміхнувся. — Кілько хочете!.. Зараз — і схилив задумано голову.
І я тоді побачив його шию...
Не знаю, чи це доказ на його твердження, чи вийняток із правила.
Мені здається, що вийняток, бо кого не запитаю — кожний каже, що ми один із найчистіших народів світа.
[Діло]
10.03.1939